Висновок

Гадяцький договір - одне з найбільш яскравих подій епохи Гетьманщини, найбільша політична подія часу гетьманства Івана Виговського. Багато істориків вважають його однією з вершин у розвитку національної ідеї України, багато, як і раніше розцінюють його як спробу створити незалежну українську державу. Більшість істориків бачило в Гадяцькому договорі закономірний підсумок пропольської політики Виговського, але схиляюсь до думки, що він як раз яскравий приклад того, як Виговський під впливом обставин крок за кроком відступав від власних поглядів, піклуючись вже тільки про збереження свого життя.

Отже основною причиною підписання Гадяцького договору стала підтримка Москвою антигетьманської опозиції, не прийняття методів московської політики.

Укладаючи Гадяцький договір, І.Виговський прагнув, щоб Україна ввійшла до Речі Посполитої як рівноправний суб'єкт федерації. Однак Польща у принципових питаннях виявила непоступливість. Було відкинуто домагання українців про включення до складу Князівства Руського західноукраїнських земель; обмежувалися його права на міжнародні відносини; фактично ліквідовувалася створена під час революції нова модель соціально-економічних відносин; відкривалися можливості доступу в Україну польської шляхти тощо. Тому Гадяцький договір не міг повністю задовольнити українських державників.

Гадяцька угода декларувала вагомість інтересів запорізьких козаків. Так, їх звільняли від сплати податків. Щодо зовнішньої політики України, Гадяцька угода не дозволяла гетьманові приймати іноземні посольства, а при появі таких мусив би відправляти їх до короля. Вона спровокувала Московію до відкритого воєнного втручання в Україну: «спільне україно – польсько – татарське військо, до якого входили й найманці волохи, серби, дало відсіч агресорам і так вдало, у Конотопській битві 8 липня 1659 року було вщент розбите московське військо на чолі з князем Трубецьким. Але цей успіх не зміцнив І.Виговського на гетьманстві.»

Гадяцький договір, по-перше, зводив нанівець державний суверенітет козацької України й істотно змінював її політичний лад, адміністративно – територіальний устрій та судову систему; по-друге, засвідчував відмову від реалізації ідеї соборності України та її незалежності; по-третє, ліквідовував витворену в ході революції модель соціально – економічних відносин і відновлював стару, що неминуче повинно було викликати спалах соціальної боротьби. Внаслідок цього договір виявився великим кроком назад у порівнянні з Переяславсько – Московським договором 1654р. й засвідчив відхід значної частини еліти від української державної ідеї.

Значення Гадяцької угоди полягає в тому, що це була перша спроба офіційно об'єднати Україну і поставити її на один рівень з державами Європи, мати власний сейм, суд, адміністрацію, фінанси, армію, тощо. Гадяцький договірне зміг втілитися в життя тому, і українці, і поляки не могли перші зрозуміти твору голів, що стояли не в рівні з народом, другі чесно додержати свого слова.

Народ не зрозумів до кінця Виговського. До того ж у переважній більшості ненавидів польську шляхту. Відіграла в цьому певну роль і Москва, яка зуміла внести розлад у лави козаків. Немаловажне значення відіграла і православна віра.

Цей документ можна оцінити як видатну пам’ятку державної та правової думки,українську національну програму. Він став відмовою від незалежності України. Підштовхнув країну до соціальних конфліктів, знищивши соціально-економічні здобутки Національно-визвольної війни. Оцінюючи Гадяцький договір з історичної точки зору можна прийти до висновків про те, що хоч Гадяцька угода могла би мати великі потенційні наслідки для історії України, Польщі та Росії, але її реальний вплив був мізерний, оскільки вона лишилася невиконаною і більшість впливових політичних сил виступила проти неї.