
- •Розділ і: Передумови підписання Гадяцького договору.
- •Розділ іі . Загальна характеристика Гадяцького договору.
- •2.1 Особливості договору.
- •2.2 Зміст та умови договору.
- •2.3 Наслідки підписання Гадяцької угоди 1658 року.
- •Розділ ііі. Значення Гадяцької угоди для формування державності України.
- •Висновок
- •Список використаної літератури
2.2 Зміст та умови договору.
Одним з головних авторів Гадяцького трактату з української сторони був магнат, політик, дипломат і козацький полковник Юрій Немирич. Його рід належав до найбагатших в Речі Посполитій і поступався лише Острозьким і Вишневецьким. Як зазначають І. Огородник і М. Русин Ю. Немирич освіту "здобував спочатку в Раківській соціанській академії, де вивчав математику, філософію, етику, політику. В 1630 р. виїхав за кордон, студіював в університетах Лейдена і Амстердама, Базеля, Падуї і Сорбони, слухав лекції Гуго Гроція, здійснив поїздку до Англії. Коло його інтересів: економіка, теорія держави і право, державний устрій західноєвропейських країн, військова справа. Перебування за кордоном зробило Немирича палким прихильником республіканської форми правління. Договір складався з 4 розділів. Він передбачав перетворення Речі Посполитоїна федерацію трьох самостійних держав – Литви, Польщі та України.6 вересня основний зміст угоди складався з умов, які були висунуті Військом Запорізьким у Гадячі :
Україна одержувала назву « Велике князівство Руське » і входила до складу Речі Посполитої, як окрема держава.
До складу Великого князівства Руського входили Чернігівське, Київське та Братславське воєводства.
Спільного короля мали обирати на загальному сеймі.
Законодавча влада мала належати Національним зборам депутатів, які обиралися від всіх земель князівства.
Виконавчу владу здійснював гетьман, який обирався довічно і затверджувався королем.
Вибір кандидатів на посаду гетьмана мали здійснювати спільно такі стани українського суспільства – козацтво, шляхта, духовенство.
У Великому князівстві Руському встановлювались державні посади канцлера, маршалка, підскарбія, запроваджувався вищий судовий трибунал.
Усе справочинство мало вестися українською мовою.
Князівство Руське залишало за собою свою скарбницю, податкову систему, гроші. У Києві або в іншому місті передбачалося створити монетний двір для карбування власної монети.
Українська армія мала складатися з 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. найманців.
Гетьман очолював збройні сили України.
Польським військам заборонялося перебувати на території князівства. У випадку военних дій в Україні польські війська, які перебували на її території, переходили під командування гетьмана.
Гарантувалися права та привілеї козаків, які звільнялися від податків і мита по всій державі.
За поданням гетьмана щороку сто козаків з кожного полку мали приймати до шляхетського стану.
Православні вірні зрівнювалися у правах з католиками.
Греко-католицька церква зберігалася але не могла поширюватися на нові території.
У спільному сенаті Речі Посполитої мали надати прово засідати київському православному митрополитові та п’ятьом православним єпископам.
Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, які Краківський університет. Другу академію мали заснувати в іншому місті України. Планувалось відкрити гімназії, колегії та друкарні.
Заборонялись будь-які контакти і зв'язки князівства з іноземними державами14.
Оцінюючи в цілому Гадяцьку угоду негативно, вважаючи її кроком назад у порівнянні з Переяславською угодою 1654 p., деякі вчені відзначають, що ця угода "стала найвищим досягненням правління гетьмана і водночас - першим кроком до завершення політичної кар'єри і життя Виговського"15.
Цей договір так і не був реалізований, хоч польський сейм його ратифікував, за винятком пункту про скасування унії. Замість скасування уніатської церкви була проголошена повна свобода віросповідання в Речі Посполитій.
Як підкреслює І.Крип'якевич, "Гадяцький договір був тільки новим, "правленим виданням Зборівської угоди". Поляки лише прикрасили зовнішній бік справи, були деякі гучні назви, як "Велике князівство Руське", гетьманові присвоювався титул воєводи київського, в уряді з'явились посади канцлера, маршала. Разом з тим українські вимоги про приєднання Західної України, про 60 тисячний реєстр та право на зовнішню політику були відкинуті. Однак договір свідчив, що Виговський намагався продовжувати курс свого попередника Богдана Хмельницького, а не "запродав Україну ляхам", як стверджували його опоненти16.