Розділ іі . Загальна характеристика Гадяцького договору.

2.1 Особливості договору.

Гадяцький договір був укладений 16 вересня 1658 року в Гадячі (нині районний центр Полтавської області). Це програмний документ стратегічної важливості. Багато істориків, на жаль, недо оцінюють його через те, що він, мовляв, не був реалізований. Але погляньмо на рівень політичного мислення, на підходи до вирішення вузлових питань того часу. Це своєрідний шедевр політичної думки.

А тепер повернімося до самого документа. Гадяцький договір проголошував унію України з Польщею та Литвою. Новеутворення мало бути федерацією трьох самостійних держав. Україна в межах Київського, Чернігівського та Брацлавського воєводств ставала вільною й незалежною державою підназвою «Великого князівства Руського». Король обирався один на всі три держави. На перший погляд здається неможливим, але за трактатом, коли б Московія дійшла згоди з Польщею, то могла б бути прийнята четвертим членом слов'янської федерації¹⁰.

Найвища законодавча влада в майбутній державі мала належати національним зборам депутатів усіх рівнів, від усіх земель. Виконавча влада у Великому князівстві Руському належала гетьманові, який обирався довічно й затверджувався королем. Гетьман входив до польського сейму, звичайно ж, з правом вирішального голосу. Нова українська держава діставала найвищий судовий трибунал з діловодством українською мовою, свої фінанси, свою монету й власнуармію (30 тисяч козаків та 10 тисяч найманого війська). Що року 100 козаків від кожного полку могли отримувати шляхетство. При цьому польським військам заборонялося проникати в Наддніпрянщину.

Важливою була стаття щодо релігії. Унія мала бути скасована в усіх трьох державах. Православна ж віра зрівнювалася в правах з римо-католицькою.

Плани в галузі освіти сягали заснування в Україні двох університетів. Київська академія діставала рівні права з відомою Краківською. Трактат давав змогу створювати в Україні колегії, гімназії з латинською або грецькою мовами навчання, різні школи й друкарні. Вводиласяповна свобода слова й друку.

Такий унікальний на той час документ був прийнятий після тривалих дебатів. Українські делегати до магалися, аби до трактату було включене положення про входження до Великого князівства Руського всіх західно-українських земель, тобто Белзького, Волинського й Подільського воєводств, але підтримки не знайшли. Довелося погодитися з поміркованішими умовами.

У відповідь на Гадяцький трактат цар Олексій Михайлович звернувся з грамотою до українського народу, в якій проголошував Виговського зрадником і закликав до непокори гетьманові. У свою чергу гетьман надіслав до всіх європейських дворів маніфест, де сповіщав про розрив з Москвою та про причини цього розриву. В маніфесті зазначалося, що задля оборони святої церкви й прадідівської свободи «ввійшли ми в союз із татарами, з пресвітлою королевою шведською Христиною, а потім із пресвітлим королем Карлом-Ґуставом, і всім їм додержували вірність непорушно. І Польщі не дали ми ніколи причини нарушити договори, але всім додержали свято нашу вірність, умови й союзи. І не з інших мотивів прийняли ми протекторат великого князя московського, як тільки щоб, за Божою поміччю, нашу свободу, кров'ю здобуту й освячену, могли заховати й по смерті передати потомкам нашим»¹¹.

Далі в маніфесті говорилося, що московський цар не виконав своїх обіцянок. Завоювавши козацькою зброєю Литву, розпочав переговори з Польщею попри інтереси України (безпосередній наслідок Віленської угоди 1656 року), розв'язав війнуіз союзницею України Швецією, поставив гарнізон у Києві, задумав зовсім знищити Білорусь та Україну, почав сіяти чвари, підтримувати бунти протии гетьмана й наступати на Україну озброєною силою.

А сила ця, 100-тисячна московська армія, весною 1659 року розпочала наступ на Україну. Виговський, скориставшись правом мати наймане військо (за Гадяцьким договором), почав братии до себе на службу поляків, німців, волохів. Тисячами вступали до української армії серби. Прийшли на допомогу татари, корпус польського війська. Ці досвідчені воїни влітку того ж 1659 року в кривавому бою під Конотопом вщент розгромили блискуче російське військо. Москва залишилася без прикриття, і цар навіть виношував плани втечі за Волгу. На прохання командування московського війська примиритися гетьман відповів згодою¹².

Тим часом сейм у Варшаві ратифікував Гадяцький трактат. Найбільшу дискусію викликало питання про скасування унії. Довго сперечалися довкола нього й прийняли розумне рішення про загальну свободу віри. Всі члени сейму й делегати від української сторонни взаємно присягнули на Гадяцьку унію. Здавалося б, відкривається нова ера в житті народів Східної Європи. Але не так сталося, як бажалося.

Народні маси, налякані можливим поверненням під Польщу, підтримали повстання московської партії протии Виговського.

Відбулися дві козачі ради, на яких звинувачували гетьмана й прихильників Гадяцької унії в тому, що за шляхетські привілеї вони продали козацьку свободу. Делегатівна сейм у Варшаві, Сулиму й Верещаку, не давши сказати й слова, зарубали на місці. На другій раді Виговського позбавили посади та обрали гетьманом Юрія Хмельницького.

Микола Костомаров з цього приводу констатував: «Так сумно скінчилося гетьманство Виговського, а з ним скінчилося й Велике князівство Руське. Українці показали, що вони не в стані зрозуміти й оцінити цей продукт голів, які стояли вище від рівня цілого народу»¹³.

Москва намагалася будь-що зірвати Гадяцьку унію й заради цього влітку 1660 року навіть пішла на війну з Польщею. Вона вже мала всі ознаки громадянської війни, бо набоці Московії виступав Юрій Хмельницький з козаками, а на боці Польщі — Іван Виговський теж з козаками. Поляки перемагали, Хмельницький мляво боронився. Умови укладеного на полі бою Чуднівського мирного договору повторювали в головних рисах Гадяцький трактат, але вже не йшлося про окреме Велике князівство Руське. Україна одержувала лише автономію з гетьманом на чолі.