16. Зміст і структура лекції.

Лекція - це логічно системний і послідовний виклад передбаченого програмою наукового питання, побудований на діалектико-матеріалістичній основі. Найпоширеніші такі види лекцій: вступні, настановчі, заключні, оглядові. Залежно від рівня пізнавальної активності студентів розрізняють інформаційні і проблемні лекції.

Зміст лекції: науковість, відповідність сучасному рівню розвитку науки. Ідейна спрямованість – відбір змісту матеріалу, що викладається, визначення головних ідей, питання методології науки, зіставлення різноманітних концепцій. Активізація мислення, висунення проблемних питань, визначення проблем для значущості матеріалу та його застосування в майбутній спеціальності. Наявність матеріалу, якого немає в підручниках. Пояснення найбільш складних питань. Наявність завдань для самостійного oпрацювання матеріалу, зв’язків із попередніми лекціями та міжпредметних зв’язків.

Структура лекції: За своєю структурою лекції можуть відрізнятися одна від одної, але існує загальний структурний каркас, який можна застосовувати до будь-якої лекції. Перш за все це повідомлення плану лекції і суворе йому слідування. У план включаються найменування основних вузлових питань лекції. Наявність в лекції вступу, який містить чітке формування теми лекції і постановку завдання, наявність у лекції висновків, що дають змогу осмислити лекцію в цілому. Вступ має бути коротким, живим та виразним: функціонально це “камертон”, який має настроїти аудиторію на продуктивну навчальну роботу. Дуже важко давати короткі узагальнюючі висновки з окремих питань теми. У заключній частині підводиться підсумок, дається необхідне узагальнення.

Структура навчальної лекції:

І.Вступ: 1. Формулювання теми лекції 2. Формулювань питань плану теми 3. Списку літератури з теми 4. Вступного слова (невелике, кілька речень): - Визначення мети лекції - Зазначення зв’язку даної теми з попередньою темою. ІІ.Основна частина. В кінці кожного питання висновок. 3. Висновки. Загальний висновок з висновків.

17.

18 . Застосування інтерактивних методів навчання для організації взаємодії викладача і студента

Інтерактивні методи навчання представляють собою систему правил організації продуктивної взаємодії між собою тих, хто навчається, при якій відбувається засвоєння нового досвіду, отримання нових знань і надається можливість для самореалізації особистості.

Т. С. Паніна, Л. Н. Вавилова класифікують інтерактивні методи навчання на три групи : дискусійні (діалог, групова дискусія, розбір ситуацій з практики); ігрові; тренінгові.

Ігрові інтерактивні методи навчання включають: імітаційні методи:ролеві ігри; навчальні ділові ігри. Неімітаційні ігрові методи навчання представлені: дослідницькими діловими іграми; кейс-методами; проектними методами; організаційно-діяльнісними іграми; аналізом конкретних ситуацій; тренінговими методами (тренінг сенситивності, комунікативний тренінг, відеотренінг).

Неігрові інтерактивні методи навчання представлені методами диалогічної взаємодії: дебати, диспути, відкриті форуми, різні види дискусій (("Круглий стіл", проблемна дискусія, експрес-дискусія, "Акваріум", "Ліберальний клуб", текстова дискусія). Ділова гра - це контрольована система, тому що процедура гри готуватися, і коректується викладачем.

Технології опрацювання дискусійних питань

Метод ПРЕС. Метод навчає учнів виробляти й оформлювати аргументи, висловлювати думки з дискусійного питання у виразній і стилістичній формі, переконувати інших. Дискусія – це широке публічне створення якось спірного питання. Вона є важливим засобом пізнавальної діяльності, сприяє розвитку критичного мислення учнів, дає можливість визначити власну позицію. Дебати можна проводити лише тоді, тоді коли учні навчились працювати в групах та засвоїли технології вирішення проблем. Мозковий штурм (мозкова атака, брейнсторминг) - організація коллективної розумової діяльності по пошуку нетрадиційних шляхів рішення проблем.

19. Самостійна, науково-дослідницька робота студентів

Науково-дослідницька діяльність студентів є одним із найважливіших засобів підвищення якості підготовки і виховання спеціалістів з вищою освітою, здатних творчо застосовувати в практичній діяльності найновіші досягнення науково-технічного прогресу. Розвиток науки у ВШ не лише змінює зміст і значення навчальних дисциплін, а й підказує нові форми та методи проведення навчального процесу. Результати НДР відбиваються в нових курсах, лекціях і практичних заняттях. Залучення до наукової роботи робить для студентів дисципліни, які вивчаються, предметними, стимулюючи їх засвоєння. Причому науково-дослідна діяльність є органічною частиною і обов´язковою умовою успішної роботи вищих навчальних закладів. НДД студентів включає в себе два взаємопов´язані напрями: навчання студентів елементам дослідницької діяльності, організації та методики наукової творчості; наукові дослідження, що здійснюють студенти під керівництвом професорів і викладачів за загально-кафедральною, загально-факультетською чи вузівською науковою проблемою. Зміст і структура НДД студентів забезпечує послідовність засобів і форм її проведення відповідно до логіки навчального процесу, зумовлює наступність її від курсу до курсу, від кафедри до кафедри, від однієї дисципліни до іншої, від одних видів занять до інших. Організаційна структура науково-дослідницької діяльності у ВНЗ може бути представлена в такому вигляді: проректор з наукової роботи; рада науково-дослідницької діяльності студентів інституту (університету); рада студентського науково-творчого товариства факультетів; студентські науково-творчі товариства кафедр. НДД студентів ВНЗ здійснюється за основними напрямами: науково-дослідна робота, що є складовою навчального процесу й обов´язкова для всіх студентів (написання рефератів, підготовка до семінарських занять, підготовка і захист курсових, дипломних робіт, виконання завдань дослідницького характеру в період виробничої практики на замовлення підприємств тощо); НДР студентів поза навчальним процесом. Нею передбачається: участь у наукових гуртках, виконанні госпрозрахункових наукових робіт у межах творчої співпраці кафедр, факультетів; робота в студентських інформаційно-аналітичних, юридичних консультаціях, туристських фірмах, перекладацьких бюро тощо; рекламна, лекторська діяльність; написання тез наукових доповідей, публікацій тощо.

Самостійна робота студентів формує уміння і навички самостійної пізнавальної діяльності, вона одночасно сприяє розвитку й інших структурних компонентів особистості. Крім того, працюючи самостійно, студенти учаться вирішувати задачі, виконувати вправи, ставити досліди. Самостійність пізнання ціннісна ще й тим, що без неї неможливе формування поглядів, переконань, наукової позиції студентів. До методів самостійної роботи студентів відноситься читання (робота з підручником і іншими учбово-методичними посібниками), відеострічка, експертиза, слухання, конспектування, вправи, рішення задач і проблемних ситуацій, дослід, експериментування.

НДД та СР є важливими етапами формування хорошого фахівця для економіки держави.