12. Європейський мовний портфель.
Перехід до ринкових відносин, поступове входження України до СОТ , майбутня участь у Євро 2012 ставлять перед професiйно-технiчними навчальними закладами відповідальне завдання – забезпечити високопрофесійну підготовку фахівців, при цьому володіння іноземними мовами стає необхідною умовою успіху у їхній професійній діяльності. У цьому процесі значну роль відіграє створення Європейського Мовного Портфеля кожного фахівця та його наповнення на різних етапах професійного зростання.
Європейський Мовний Портфель – це пакет документів, за допомогою яких ті, хто навчається (власники Портфеля), збирають і систематизують свої досягнення; відображають свій досвід у вивченні іноземних мов, представляють зразки виконаних робіт, а також отримані свідоцтва і сертифікати.
Європейський Мовний Портфель сприяє розвиткові мовленнєвих умінь і компетенцій, необхідних для професійної діяльності фахівця іноземною мовою, й адресований студентам технічних факультетів вищих закладів освіти III–IV рівнів акредитації, учням технікумів і ПТНЗ, спеціалістам будь-якої галузі, які бажають вивчати іноземні мови. Він, як правило, складається з трьох розділів (Мовний Паспорт, Мовна Біографія, Досьє) і графічно виглядає так
Доцільно детальніше розглянути таблиці самооцінки. Саме вони дають коротку характеристику рівнів володіння іноземними мовами за видами мовленнєвої діяльності. Ця частина складається власне з таблиць самооцінки для визначення рівнів володіння іноземними мовами для загальних потреб. Комісія з питань освіти при Раді Європи розробила шість рівнів володіння іноземними мовами для загального вжитку: А – Елементарний користувач (А1 – Breakthrough – інтродуктивний рівень; А2 – Waystage – виживання); В – Незалежний користувач (В1 – Threshold – рубіжний рівень; В2 – Vantage – просунутий рівень); С – Досвідчений користувач (СІ – Efficient Operational Proficiency – автономний рівень; С2 – Mastery – рівень глобального володіння мовою)
Таким чином, основні складові Європейського Мовного портфеля (мовний паспорт, мовна біографія та досьє), з одного боку, описують та формально визнають процес вивчення мови заради набуття найрізноманітнішого міжкультурного та професійного досвіду, а з іншого – забезпечують стандартизовану базу для розробки робочої навчальної програми іноземної мови відповідно до професійних потреб студентів та очікувань суспільства, заохочують до навчання впродовж усього життя та до самостійності у вивченні мов.
13. Цілі, зміст і принципи навчання іноземним мовам у середніх навчальних закладах
Визначення цілей навчання дає відповідь на запитання «З якою метою навчити?»
Метою навчання іноземних мов є оволодіння учнями іноземною мовою (ІМ) як засобом спілкування і здійснення у цьому процесі виховання, освіти і розвитку особистості учня. Цілі навчання ІМ у середніх навчальних закладах визначаються Державним освітнім стандартом і Програмою з іноземних мов. Висуваються 4 цілі: практична, виховна, освітня і розвиваюча. Практична є провідною: практичне опанування учнями умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Виховна мета реалізується через систему особистого ставлення до нової культури у процесі оволодіння цією культурою. Забезпечується підбором навчального матеріалу. Освітня мета досягається шляхом освіти учнів засобами ІМ. Реалізується у процесі навчання на базі навчального матеріалу. Розвиваюча мета реалізується у процесі оволодіння учнями досвідом творчості, пошукової діяльності, усвідомлення явищ своєї та іншої дійсності, подібності та розбіжності останньої. У навчанні всі цілі реалізуються одночасно. Цілі навчання тісно пов’язані зі змістом навчання.
Зміст навчання відповідає на запитання «Чого навчити?». Повинен забезпечити досягнення головної мети – навчити учнів спілкуватися ІМ у типових ситуаціях в межах засвоєного матеріалу. Мовна компетенція включає мовні знання і відповідні навички – в аудіюванні, говорінні, читанні та письмі. Мовленнєві навички є складовою частиною мовленнєвих умінь.
Предметно-змістовний план іншомовного мовлення учнів під час навчання зумовлюється темою, ситуацією і сферою спілкування. Під темою розуміють відрізок дійсності, яка відбивається у нашій свідомості (імовірний згорнутий текст, поданий у вигляді короткої тези і підлягає розгортанню у процесі говоріння та вилученню інформації і згортанню при читанні та аудіюванні. Під комунікативно-мовленнєвою ситуацією розуміють динамічну систему взаємодіючих конкретних факторів об’єктивного і суб’єктивного планів, які залучають людину до мовленнєвого спілкування і визначають її поведінку в межах одного акту спілкування. 4 чинники: обставини дійсності, стосунки між комунікантами, мовленнєві наміри, реалізацію самого акту спілкування. Сфера спілкування – сукупність комунікативних ситуацій, що характеризуються однотипністю мовленнєвого спонукання людини до мовлення, стосунків між комунікантами та обставин спілкування. Навчання ІМ учнів у середньому навчальному закладі проходить у сфері інтелектуального та побутового спілкування. Отже, зміст навчання включає такі компоненти: сфери спілкування, теми, ситуації; мовний, мовленнєвий, країнознавчий та лінгвокраїнознавчий навчальний матеріал; знання, навички та вміння мовлення.
Принципи навчання дають відповідь на запитання «Як організувати навчальний процес?» Основа – дидактичні та методичні принципи. До дидактичних принципів відносять принципи наочності, посильності, міцності, свідомості, науковості, активності, виховуючого навчання, індивідуалізації, доступності, систематичності та послідовності, колективності, проблемності, розвиваючого навчання. До методичних принципів відносять принципи комунікативності, домінуючої ролі вправ, взаємопов’язаного навчання видів мовленнєвої діяльності, урахування рідної мови.