3. Учитель іноземної мови та перекладу

Провідна роль у здійсненні навчально-виховного процесу у школі завжди належала і належить учителеві. Навчання іноземної мови як навчання спілкування вимагає від учителя таких якостей, які забезпечили б реалізацію цілей навчання та його ефективність. Учитель є джерелом інформації, лідером колективу, взірцем морально-етичних норм поведінки, моделлю майбутньої мовленнєвої діяльності, організатором психологічного клімату і керівником взаємовідносин в учнівському колективі.

Сучасний вчитель як особистість характеризується такими якостями:

1. широкою освіченістю, загальною культурою, інтелігентністю, високоровиненою моральною свідомістю, почуттям відповідальності за свою працю;

2. любов'ю до дітей, тактом, здатністю формувати всебічно розвинену, творчу особистість школяра;

3. глибокими знаннями та професійним мисленням, що дає змогу розуміти суть педагогічних явищ та приймати оптимальні рішення питань навчання іноземної мови, умінням творчо використовувати передовий педагогічні і її досвід, індивідуальним стилем роботи;

4. потягом до самоосвіти та самовдосконалення.

Перераховані якості визначають педагогічну культуру, пізнавально-творчу спрямованість особистості вчителя, що формуються всією системою його професійної підготовки.

Професійна підготовка вчителя іноземної мови включає в себе володіння іноземною мовою як засобом усної та писемної комунікації в усіх сферах спіл­кування, а також як засобом педагогічної діяльності в різних умовах з урахуван­ням цілей навчання, вікових особливостей школярів та їх мовної підготовки.

Основні вимоги до теоретичної підготовки

Вчитель іноземної мови повинен знати і розуміти:

• основні етапи розвитку методики навчання іноземних мов;

• основи теорії формування комунікативної компетенції учнів, яка склада­ється з: мовленнєвої компетенції;мовної (лінгвістичної) компетенції;соціокультурної компетенції;соціолінгвістичної компетенції; країнознавчої компетенції, навчальної компетенції;стратегічної компетенції; дискурсивної компетенції тощо.

Основні вимоги до практичної підготовки

Вчитель іноземної мови повинен уміти реалізовувати:

• комунікативно-навчальну функцію, яка складається з інформаційного,мотиваційно-стимулюючого і контрольно-коригуючого компонентів, тобто кваліфіковано застосовувати сучасні принципи, методи, прийоми і засоби навчання іншомовного спілкування;

• виховну функцію, тобто вирішувати завдання морального, культурно-естетичного, трудового виховання учнів засобами іноземної мови з урахуванням особливостей ступеня навчання;

• розвиваючу функцію, тобто прогнозувати шляхи формування і розвитку інтелектуальної та емоційної сфер особистості учня, його пізнавальних і розумових здібностей у процесі оволодіння іншомовним мовленням;

• освітню функцію, тобто допомагати учням в оволодінні уміннями вчи­тися, розширювати свій світогляд, пізнавати себе та іншу систему понять, через яку можуть усвідомлюватися інші явища.

Крім основних чотирьох вищезазначених функцій, учитель має бути здат­ним здійснювати:

♦ гностичну функцію, тобто аналізувати свою професійну діяльність і нав­чальну діяльність учнів, добирати підручники та посібники, прогнозу­вати труднощі засвоєння учнями мовного і мовленнєвого матеріалу, також оволодіння мовленнєвою діяльністю, вивчати та узагальнювати досвід інших вчителів у галузі навчання іноземних мов;

• конструктивно-плануючу функцію, тобто планувати і творчо конструю­вати навчально-виховний процес у цілому і процес навчання конкретного матеріалу з урахуванням особливостей ступеня навчання;

• організаторську функцію тобто реалізовувати плани (поуроч­ні, серії уроків, позакласних заходів) з урахуванням особливостей ступеня навчання;

Для успішного виконання вищезазначених функцій учитель має насамперед оволодіти курсом методики навчання іноземних мов.

4. Поняття “методу викладання ”. Зміст та мета основних методів викладання іноземних мов: історичний огляд та перспективи.

На сучасному етапі метод навчання – це узагальнений спосіб взаємоузгодженої упорядкованої діяльності вчителя і учнів, спрямований на досягнення цілей і завдань освіти і виховання. Один і той самий метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Правильне застосування методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння учнями навчального матеріалу, забезпечує ефективність пізнавальної діяльності учнів, можливість застосовувати знання на практиці. Кожний метод навчання повинен виконувати не тільки освітню, розвивальну та виховну функції, але й спонукальну і корекційну (розвиток сприймання, мислення, уяви, пам’яті, емоційно-почуттєвої сфери).

До основних методів належать: метод граматичного перекладу, аудіо-лінгвальний метод викладання, комунікативний метод викладання.

Метою навчання в межах граматико-перекладного методу є навчання читання та перекладу текстів, переважно художніх, на рідну мову. Граматико-перекладний метод був поширений в усіх країнах Європи, а його розквіт припадає на ХУШ-ХІХ ст. У царській Росії він був основним офіційно визнаним методом аж до 1917 року. Представниками граматико-перекладного методу були І. Мейдингер (Німеччина), Г. Оллендорф (Англія).

В аудіо-лінгвальному методі основна увага зосереджується на структурах, а лексиці не надається особливого значення. Аудіо-лінгвальний метод був створений Чарльзом Фрізом (1887-1967) та Робертом Ладо (1915) в США в 40-50-і роки XX ст., і є своєрідним розвитком ідей Гарольда Пальмера. Специфіку цього методу визначає насамперед належ­ність Фріза до іншої лінгвістичної школи.

Комунікативний підхід орієнтований на організацію процесу навчання, адекватного процесу реального спілкування завдяки моделюванню основних закономірностей мовленнєвого спілкування. Розробкою комунікативного методу в тій чи іншій мірі займалось багато наукових колективів та методистів у різних країнах. Найбільш вагомий внесок в обгрунтування методу зробили найпослі­довніші його прихильники і насамперед Г.Уідоусан, У.Литлвуд (Англія), Г.Е.Піфо (Германія), Ю.І.Пассов (Росія).