28. План-схема аналізу уроку іноземної мови

Для ефективного викладання іноземної мови слід не тільки володіти високим педагогічним професіоналізмом, а й вміти проводити глибокий та всебічний аналіз уроків. Для розкриття даної теми дамо коротку характеристику основних вимог до аналізу уроку та складемо план-схему аналізу уроку ІМ.

Аналіз уроку іноземної мови вимагає як всебічних знань про урок, так і спеціальних умінь його спостереження та оцінювання. Складність аналізу уроку полягає не тільки в багатоплановості останнього, але й у специфічності окремих його компонентів і типів. Проте існують певні характеристики, які є обов'язковими для кожного уроку іноземної мови. Це насамперед відповідність конкретного уроку основним вимогам до уроку іноземної мови, зумовленим специфікою цілей, змісту і технології навчання саме цього предмета в навчальних закладах. До таких вимог відносяться: - цілеспрямованість уроку, - структурна цілісність і змістовність уроку, - активність учнів на уроці, - відповідність мовленнєвої поведінки вчителя цілям, змісту та умовам навчання, - результативність уроку.

З урахуванням сказаного можна запропонувати схеми загального та поглибленого аналізу уроку іноземної мови, складовими частинами яких виступають основні вимоги до уроку іноземної мови.

Схема-план загального аналізу уроку

І. Цілеспрямованість уроку. Визначити тему уроку. Назвати цілі уроку: практичні, виховні, загальноосвітні, розвиваючі. Встановити відповідність поставлених цілей типу уроку та його місцю в тематичному циклі уроків.

ІІ. Структура та зміст уроку. Зафіксувати етапи уроку в їх послідовності. Встановити відповідність прийомів навчання основним цілям уроку. Назвати допоміжні засоби навчання, що використовувались, оцінити їх доцільність та ефективність.

ІІІ. Активність учнів на уроці. Визначити основні форми взаємодії вчителя та учнів на уроці, їх місце (на якому етапі, для виконання яких завдань) та ефективність. Назвати прийоми стимулювання мовленнєвої і розумової активності учнів.

IV. Мовленнєва поведінка вчителя. Визначити відповідність мовлення вчителя мовній нормі, його адаптованість до рівня мовної підготовки учнів і вимог шкільної програми. Визначити ступінь володіння виразами класного вжитку. Оцінити чіткість і доступність формулювання вчителем завдань для учнів та зверненість його мовлення до учнів.

V. Результативність уроку. Підсумувати те, чого навчились учні на уроці. Визначити відповідність рівня сформованості мовленнєвих навичок та вмінь поставленим цілям. Оцінити об'єктивність та мотиваційний потенціал виставлених учителем оцінок.

29. Контроль рівня знань учнів. Помилки та оцінювання: стратегія та практика.

Контроль знань є невід’ємною частиною процесу навчання, оскільки свідчить про його результативність. Оцінювання виступає основним інструментарієм системи контролю. У педагогічній науці існує велике різноманіття стратегій оцінювання, які складають теоретичну базу. Відповідно до цього перед нами постає завдання визначити основні критерії, функції та об’єкти оцінювання, а також особливості його практичного застосування.

Контроль – це виявлення, встановлення та оцінка знань учнів, тобто визначення об’єму, рівня та якості засвоєння навчального матеріалу, виявлення успіхів у навчанні, прогалин в знаннях, уміннях та навичках окремих учнів та всього класу для внесення необхідних коректив в процес навчання, для вдосконалення його змісту, методів, засобів та форм організації.

Основні завдання контролю – виявлення рівня правильності, об’єму, глибини та дійсності засвоєних учнями знань, отримання інформації про характер пізнавальної діяльності, про рівень самостійності та активності учнів в навчальному процесі, встановлення ефективності методів, форм та способів їх навчання.

Розглянемо основні функції контролю, які передбачені системою аналізу та оцінки знань, умінь та навиків учнів: навчальна, стимулююча, діагностична, виховна та оціночна.

Навчальна функція виявляється в забезпеченні зворотного зв’язку як передумови підтримання дієвості й ефективності процесу навчання.

Діагностична функція контролю й оцінки знань, умінь та навиків передбачає виявлення прогалин в знаннях учнів.

Стимулююча функція контролю та оцінки навчальної діяльності учнів зумовлюється психологічними особливостями людини, що проявляється в бажанні кожної особистості отримати оцінку результатів певної діяльності, зокрема навчальної.

Виховна функція полягає у впливу контролю та оцінки навчальної діяльності на формування у учнів ряду соціально-психологічних якостей: організованості, дисциплінованості, відповідальності, сумлінності, працьовитості, наполегливості, дбайливості та ін.

Окрім цих основних функцій контроль може також виконувати функцію управління, корекції та планування.

В залежності від специфіки організаційних форм розрізняють контроль, здійснюваний учителем: фронтальний, груповий, індивідуальний і комбінований і самоконтроль студентів.

При фронтальній формі організації контролю на питання вчителя по порівняно невеликому обсязі матеріалу короткі відповіді, звичайно з місця, дають багато студентів групи. Ця форма контролю дозволяє вдало сполучити перевірку з завданнями повторення і закріплення пройденого матеріалу, викликаючи підвищену активність класу. Однак при фронтальному контролі буває важко забезпечити докладність всебічність перевірки кожного студента.

Групова форма організації контролю використовується в тих випадках, коли виникає необхідність перевірити підсумки навчальної роботи чи хід її виконання частиною студентів, що одержала певне колективне завдання на семінарі в процесі позаурочних занять. При цьому питання ставляться перед цією групою, у їхньому вирішенні беруть участь студенти, що працювали в складі даної групи, але із обов'язковим залученням до обговорення інших учнів класу.

Індивідуальний контроль широко застосовується для ґрунтовного знайомства вчителя зі знаннями, уміннями і навичками окремих студентів, що для відповіді звичайно викликаються до класної дошки чи до столу з приладами, до карти, хоча не виключається відповідь учня і з місця, якщо при цьому не потрібні записи чи графічні зображення, за якими повинні стежити всі студенти, наочні приладдя і різне навчальне устаткування.

У комбінованій формі контролю (при так званому ущільненому опитуванні) досягається вдале сполучення індивідуального контролю з фронтальним і груповим.

В залежності від дидактичної мети використовують різні види контролю за навчанням: попередній, біжучий. повторний, тематичний, періодичний, підсумковий, комплексний.

Щодо методів контролю знань, умінь та навичок, то в історії розвитку школи виокремилися такі основні методи контролю знань, умінь і навиків учнів: усна перевірка, письмова перевірка, графічна перевірка, практична перевірка, тестова перевірка. Дещо умовно до методів перевірки можна віднести спостереження.

Можна виділити такі функції оцінки знань: встановлення їх фактичного рівня; співвідношення виявлених знань з еталонними, визначеними програмою; вираження одержаного результату контрольованої діяльності учнів у вигляді оцінки чи якогось іншого способу характеристики виявлених знань. Виступаючи показником успіхів в оволодінні новими знаннями, оцінка є водночас серцевиною контролю, без якого немислимо просування учнів уперед. Вона, як правило, складається з двох компонентів – оцінювання як процесу, що відбувається на всіх етапах навчання на уроках, і оцінки яка фіксує результат перевірки знань, умінь та навичок школярів. Оцінка може бути виражена як словесно, описово, так і у формі суворо рангових балів.

Таким чином, на основі поняття контролю, були визначені його основні функції (навчальна, стимулююча, діагностична, виховна та оціночна); типи контролю в залежності від специфіки організаційних форм (фронтальний, груповий, індивідуальний, комбінований і самоконтроль студентів) та дидактичної мети (попередній, біжучий. повторний, тематичний, періодичний, підсумковий, комплексний).