21. Програма та план конкретного кримінологічного дослідження.

Кримінологічне дослідження починається з розробки програми і плану аналізу об'єкта, що вивчається. Від ступеня наукової обґрунтованості та рівня організаційно-технічного оформлення цих документів значною мірою залежить результативність дослідження. Загалом процедура кримінологічного дослідження зводиться до таких етапів (стадій): - підготовчий — визначення і вивчення проблеми, ознайомлення з літературними джерелами тематики, визначення наукової гіпотези і напряму дослідження; - розробка програми (проекту) дослідження, що складається з методологічного та процедурного розділів. У першому визначають мету й завдання дослідження, об’єкт і предмети дослідження, уточнюють основні поняття, якими оперуватимуть, а також джерела інформації з проблеми, що вивчається. Другий розділ охоплює загальний план дослідження, опис конкретних методів (методики), які використовуватимуться для збирання інформації та її аналізу, можливих висновків, рекомендацій, поетапний план і терміни дослідження, склад учасників, матеріально-технічне забезпечення; - визначення емпіричних об'єктів дослідження; - розробка методики конкретного дослідження; - апробація методик (пілотаж) і їх доопрацювання; - збирання первинної інформації; - кількісна та логічна обробка отриманих даних; - інтерпретація результатів, обґрунтування висновків, рекомендацій і пропозицій. План-програма майбутнього дослідження повинна сприяти його повноті й об'єктивності. Цей робочий документ визначає мету й завдання дослідження, припускає висунення гіпотез, установлює строки його проведення, джерела одержання інформації, визначає форми впровадження отриманих висновків і сформульованих пропозицій. На цьому етапі провадиться вибір методів дослідження й технічних прийомів їхньої реалізації. Їхній певний набір залежить від предмета, об'єкта, цілей і масштабності дослідження.  Програма кримінологічного дослідження - це науковий документ, який містить схему логічно обґрунтованого переходу від загальних теоретичних уявлень про досліджуване явище до використання інструментарію та виконання дослідницьких процедур (збирання, обробки й аналізу інформації). Вона є стратегічним документом, який дає змогу дійти висновків щодо концептуальних засад, методики проведення, спрогнозувати результативність дослідження. У програмі визначається тема, мета та завдання дослідження; дається його обґрунтування; формулюється гіпотеза, котру необхідно перевірити; вказується характер і обсяг необхідної інформації до теми дослідження; описуються методи та наукові знаряддя дослідження; визначаються форми подання висновків і шляхи їх втілення; визначається склад дослідницької групи та загальні терміни проведення дослідження.

21. Поняття суб’єктів попередження злочинності, їх класифікація.

Суб’єктами діяльності з попередження злочинності є юридичні й фізичні особи, які здійснюють таку діяльність. До них належать органи виконавчої влади, адміністрація державних, колективних та приватних підприємств, установ, організацій, громадські організації й утворення, приватні особи, приватні розшукові та охоронні установи. Суб’єктів попередження злочинності поділяють на три основні групи. До першої групи належать суб'єкти загальносоціальної профілактики — державні, регіональні та місцеві органи влади й управління, а також громадські формування, які не виконують безпосередньо правоохоронних завдань (міністерства, департаменти, органи місцевого самоврядування, партії, профспілки, церква та ін.). До другої групи належать суб’єкти спеціально-кримінологічної профілактики: • державні органи, що виконують правоохоронні функції (Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України — СБУ, прокуратура, Державна податкова адміністрація, Державний департамент з питань виконання покарань, суд та ін.); • державно-громадські органи, що виконують правоохоронні функції (служби у справах неповнолітніх, комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні комісії та ін.); • приватні й громадські структури та організації, що сприяють виконанню правоохоронних завдань (загони самооборони, добровільні народні дружини, товариські суди, приватні розшукові й охоронні підприємства). Третя група об’єднує суб’єктів, які здійснюють індивідуальну профілактику — працівники державних правоохоронних органів (дільничні інспектори міліції, оперуповноважені служб карного розшуку, державної служби боротьби з економічною злочинністю, кримінальної міліції у справах неповнолітніх та ін.) та інших державних установ і організацій (наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопорушників), а також окремі громадяни (громадські інспектори державної автоінспекції та ін.).