Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
цивільне Дзера 2004.doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
31.08.2019
Размер:
4.6 Mб
Скачать

Глава 31

обмеження рівня рентабельності, розміру торговельних і постачальницько-збуто вих надбавок та обов'язкове декларування цін. Однак перелічені та інші заході щодо становлення системи ціноутворення не були послідовними і стабільними зберігали практику державних дотацій на широкий перелік товарів і послуг, ; відтак — не сприяли подоланню кризових явищ у кра'іні.

21 жовтня 1994 р. Кабінет Міністрів України прийняв Постанову "Про ціно утворення в умовах реформування економіки", яка фактично ознаменувала заро дження нового етапу державної політики цін. Постановою, зокрема, передбачені скоротити обсяги державного регулювання цін і тарифів, обмеживши їх лиш природними та окремими штучними монопольними утвореннями. Започаткован поетапне скорочення державних дотацій на паливо, енергоносії, житлово-ком; нальні послуги тощо. Все це має сприяти наближенню роздрібних цін і тарифі до реальної вартості. У зв'язку з прийняттям зазначеної постанови значну чаї тину раніше прийнятих нормативних актів щодо формування цін було визнай такими, що втратили чинність. В умовах прискорення ринкових економічних рі форм, приватизації державної власності триває процес удосконалення механізм Ціноутворення, ЯКИЙ МИЄ бути адекватний змісту здійснюваних реформ. Однак певністю можна передбачити, що домінуючими будуть методи вільного ціноуті рення.

Звичайно, у Цивільному кодексі неможливо врегулювати усі відносини у еф рі ціноутворення, оскільки вони здебільшого не є цивільно-правовими. Тому у н вому ЦК України сформульовано загальні принципові правила визначення ції в договорі купівлі-продажу, адекватні суспільству з ринковою економікою.

Так, згідно зі ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановле: у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, — за ціною, що Е значається відповідно до ст. 632 цього кодексу, а також вчинити за свій рахун дії, які відповідно до договору, законодавства або вимог, що звичайно ставля' ся, необхідні для здійснення платежу. У свою чергу ст. 632 ЦК передбачає, І ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встанов^ них законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюють або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами м цевого самоврядування. Зміна ціни в договорі після його виконання не доп; кається.

Отже, за чинним законодавством сторони у договорі купівлі-продажу, : займаються підприємницькою діяльністю, мають право вільно визначати ці предмета угоди, а в передбачених законом випадках повинні керуватися держ ними фіксованими чи регульованими цінами. Абсолютно вільно визначають ц громадяни, які укладають разові угоди купівлі-продажу, зокрема на речої ринках.

Особливий порядок визначення цін передбачений для зовнішньоекономічь угод. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності І здійсненні експортно-імпортних операцій (у тому числі купівлі-продажу) пови враховувати так звані індикативні ціни, які встановлюються з метою збільї ти надходження валютних коштів, зменшити валютні витрати на закупівлю варів за імпортом, запобігти демпінгу.

Залежно від організаційно-правової форми торгівлі ціни на товари (про,в цію) можуть бути оптовими або роздрібними. У роздрібній торговельній ме

Купівля-продаж

19

І

жі їх фіксують у прейскурантах, цінниках тощо. Придбання продукції на підставі державного замовлення здійснюється за закупівельними цінами. Національний банк України визначає закупівельні ціни також на дорогоцінні метали.

Звичайно у договорі купівлі-продажу, крім предмета та ціни, сторони можуть встановлювати й інші умови, зокрема порядок розрахунків, доставки товару, строки виконання договору.

Договір купівлі-продажу, як і будь-яка інша цивільно-правова угода, має певну форму. У ЦК УРСР та у ЦК України немає статті, яка б безпосередньо визначала форму для усіх різновидів договору купівлі-продажу. Однак ці кодекси та інші законодавчі акти містять норми, в яких обумовлюється особливий порядок оформлення окремих договорів купівлі-продажу. Якщо спеціальними правовими нормами не встановлена форма того чи іншого різновиду договору купівлі-продажу, то слід керуватися загальними правилами цивільного законодавства про форму угод. Тобто договір купівлі-продажу може укладатися в усній чи письмовій (звичайній або нотаріальній) формі, а також шляхом здійснення так званих кон-клюдентних дій.

У законодавстві радянського періоду було передбачено порівняно небагато випадків, коли потрібно спеціальне оформлення договірних відносин купівлі-продажу. Зокрема, за ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, якщо хоч би однією із сторін є громадянин. Правила цієї статті стосуються також договору купівлі-продажу квартир. Такий договір підлягає державній реєстрації. Реєстрація договору купівлі-продажу жилого будинку, яку безпосередньо здійснювало бюро технічної інвентаризації, мала переважно адміністративно-правове значення, а її відсутність не призводила до недійсності нотаріально посвідченої угоди купівлі-продажу. Ці дії вчиняються відповідно до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 9 червня 2002 р.1

Новий ЦК України містить лаконічну норму про форму договору купівлі-продажу. Так, відповідно до його ст. 657 договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Тому для вирішення питання про форму договорів купівлі-продажу необхідно звертатися також до аналізу спеціальних законодавчих та нормативно-правових актів.

Як відомо, об'єктами права власності громадян з недавнього часу можуть бути також квартири. Так, ще Постановою Ради Міністрів СРСР "Про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду" від 2 грудня 1988 р. було вперше за період існування СРСР дозволено громадянам набувати за договором купівлі-продажу в особисту власність квартири у будинках державного і громадського фонду. На такі договори Постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради "Про затвердження Положення про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт" від 19 травня 1989 р.(втратила чинність) було поширено правило про їх нотаріальне посвідчення.

Про систему органів державної реєстрації див. § 7 даної глави.

20

Глава З',

ЧАі

Відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житловоп фонду" від 19 червня 1992 р. одержання громадянами державного житла в по рядку приватизації, безоплатно чи з оплатою, оформляється свідоцтвом про пра во власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і ні потребує нотаріального посвідчення (п. 5 ст. 8). З юридичної точки зору прива тизація державного житлового фонду на користь громадян являє собою угод; про відчуження квартир (будинків), кімнат та господарських споруд і приміщень що прилягають до них, у власність громадян. Така угода навіть у разі безоплат ної передачі житла у визначених законом межах має ознаки договору купівлі продажу, оскільки особливим засобом платежу тут є приватизаційний папі] (житловий чек), який має свою відповідну вартість (статті 3 і 4). І врешті, не мс же бути будь-яких сумнівів щодо належності таких угод до договорів купівлі-прс дажу у разі приватизації громадянами надлишків загальної площі квартир (б> динків) за кошти. Це підтверджується також п. 8 ст. 8 вищезгаданого закону, якому записано, що "вартість послуг органів приватизації по оформленню док> ментів на право власності на квартири (будинки) оплачується покупцями за дер жавними розцінками".

Визнання передачі громадянам у власність державного житла в порядку пр^ ватизації договором купівлі-продажу чи іншою угодою означає, що на приватизг иійн^ ^гоку мають поширюватися правила цивільного права про визнання уго недійсними, про роз\рвання договорів тошо, ша не завжди враховують державі та судові органи. Так, за протестом прокурора Ватутінського району м. Києв розпорядженням державної адміністрації Ватутінського району було скасован приватизацію квартири громадянина К. та визнано недійсним свідоцтво про пр; во власності на неї у зв'язку з тим, що її приватизація була здійснена начебі невідомою особою без згоди громадянина К., який проживав у цій квартирі ? наймач. Ватутінський районний суд своїм рішенням від 15 жовтня 1997 р. зазн чені дії державної адміністрації визнав правомірними1. З таким рішенням суду І можна погодитися, адже державна адміністрація фактично привласнила со функції судового органу.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про власність" кожному наймачеві жило приміщення в будинку державного чи громадського фонду та членам його сіп було надано право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шл хом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством. НезважаІ чи на застосування в законі терміна "викуп", фактично законодавець мав на ув зі придбання такого житла на умовах договору купівлі-продажу, для якої потрібне відповідне нотаріальне посвідчення. Нині у зв'язку зі здійсненням в У раїні приватизації державного та громадського житлового фонду викуп втраті своє первісне значення.

За законами України "Про приватизацію державного майна" і "Про приваї зацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" договори купів продажу державного майна підлягають нотаріальному посвідченню з наступні реєстрацією відповідною місцевою радою.

Форма договору купівлі-продажу земельних ділянок визначається Земельт кодексом України. Так, відповідно до ст. 132 ЗК України угоди про перехід пра:

Архів Ватутінського районного суду м. Києва. — 1997. — Справа № 2—22.

Купівля-продаж

21

власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально по-свідчуються. У цій же статті передбачено умови, які обов'язково мають містити такі угоди, а також підстави державної реєстрації земельної ділянки.

Слід враховувати, що окремими актами законодавства або продавцем можуть бути передбачені особливі умови та порядок оформлення деяких різновидів договору купівлі-продажу (на біржах, аукціонах, ярмарках, виставках, у зовнішньоекономічній діяльності тощо) або для деяких видів майна (автомобілів, акцій, валюти тощо).

Так, оформлення зовнішньоекономічних договорів купівлі-продажу здійснюються відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 21 вересня 2001 р.1.

Недодержання форм договору купівлі-продажу та інших вимог до його оформлення тягне за собою наслідки, визначені загальними правилами цивільного права, якщо інше не передбачено спеціальним законом.