§ 2. Сторони у договорі купівлі-продажу

Відповідно до цивільного законодавства сторонами в договорі купівлі-прода жу виступають продавець і покупець. Ними можуть бути будь-які суб'єкти ци вільних правовідносин — громадяни, юридичні особи або держава. Однак умові участі кожного з цих суб'єктів у договорі купівлі-продажу не завжди однакові що залежить від обсягу правоздатності і дієздатності конкретного суб'єкта ци вільних правовідносин, форми власності відчужуваного майна, його правовоп режиму та інших обставин1.

Закон може визначати певні спеціальні умови щодо участі відповідних юри дичних осіб у товарообігу з урахуванням статутних цілей їхньої діяльності (на приклад, щодо комерційної діяльності політичних партій, громадських та релігій них об'єднань). В умовах переходу до ринкових реформ держава відмовилася ві, монополії на зовнішньоекономічну діяльність. Нині суб'єктами зовнішньоеконо мічної діяльності, в тому числі торговельної, можуть бути як фізичні, так і юри дичні особи на засадах, визначених спеціальним законодавством, зокрема Зако ном України "Про зовнішньоекономічну діяльність".

За ст. 225 ЦК УРСР, ст. 658 ЦК України право продажу майна, крім випадки примусового продажу, належить власникові. Іншими словами, це положення за кону означає, що приймати рішення про відчуження майна (визначати його пра вову долю) має право лише його власник, оскільки за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний передати покупцеві не лише саме майно, а й право влас ності на нього (право повного господарського відання чи оперативного управлін ня). Тільки за такої умови у покупця може виникнути відповідне право. Прода вець не може передати покупцеві те, на що він сам не має права.

У законодавстві не розкривається зміст поняття "примусовий продаж", ви значаються лише підстави для здійснення примусового продажу майна. До таки) підстав належать: продаж описаного у боржника майна з метою задовольни™ вимоги кредиторів згідно зі ст. 61 Закону України "Про виконавче провадження продаж заставленого майна у порядку, встановленому Законом України "Про за ставу", продаж майна відповідно до Закону України "Про відновлення плато спроможності боржника або визнання його банкрутом", реалізація конфіскова них предметів, які стали знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративноп правопорушення, тощо.

Від примусового продажу майна необхідно відмежовувати інші можливі ви падки відчуження майна за відсутності на це волі власника. Так, ЦК України деякі законодавчі акти встановлюють особливий порядок реалізації невитребува них за договором побутового замовлення виготовлених підрядником речей невитребуваних на транспорті вантажів і багажу, майна, відправленого через ор гани зв'язку. У наведених випадках продаж зазначеного майна не є примусовим а лише здійснюється без згоди власника, оскільки такий невідомий або не вияв-

Раніше чинним законодавством встановлювався ряд обмежень щодо права суб'єктів цивільних правовідносин укладати певні договори купівлі-продажу. Так, громадяни не могли набувати у власність засоби виробництва (за деякими винятками), юридичні особи мали право набувати майно лише відповідно до своєї статутної діяльності та позбавлялися можливості безпосередньс брати участь у зовнішній торгівлі.

Купівля-продаж

11

ляє інтересу до належного йому майна, що може завдати охоронцю майнової шкоди. Звідси можна зробити висновок, що коло підстав для продажу майна невласником значно ширше, ніж це передбачено ст. 225 ЦК УРСР. Тому ця обставина цілком обрунтовано врахована в ст. 658 нового ЦК України, в якій зазначається, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Власникові не обов'язково особисто брати участь в укладенні договору купів-лі-продажу. Він може здійснити ці повноваження через свого представника або комісіонера. У такому разі покупець досягає тієї самої мети, що й при купівлі майна безпосередньо у власника, хоч і з певними особливостями. Так, при продажу майна, зданого на комісію, продавцем виступає комісіонер, а не власник такого майна. Тому у разі виявлення відхилень від умов договору купівлі-продажу покупець звертається з претензіями до комісіонера (продавця), а не до комітента (власника). При укладенні договору купівлі-продажу продавцем через свого повіреного (на підставі договору доручення) стороною в ньому є власник, а не повірений. Держава і територіальні громади діють через утворювані ними спеціальні органи.

У ст. 225 ЦК УРСР визначено також наслідки продажу майна невласником за відсутності в останнього належних повноважень на здійснення дій з відчуження майна. У цій статті зазначено, що якщо продавець не є його власником, покупець набуває права власності лише у тих випадках, коли відповідно до закону власник не має права витребувати від нього майно (ст. 145 ЦК УРСР). Дане положення з певними редакційними змінами збереглося і в новому ЦК України, в ст. 658 якого записано: "Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення." На перший погляд принципових розбіжностей у змісті наведених статей немає, але норма ст. 658 ЦК України може давати підстави для ширшого тлумачення, ніж норма ст. 225 ЦК УРСР.

Якщо продавцем майна може бути лише певна особа, тобто, як правило, власник, то покупцем може бути будь-яка особа. Обов'язковою умовою участі громадян стороною у договорі купівлі-продажу є наявність у них достатньої дієздатності. Підприємства (організації, установи) повинні мати статус юридичної особи, а угоди, які вони укладають, мають не суперечити цілям їхньої діяльності, передбаченим в установчих документах. Недодержання цієї вимоги може призвести до визнання такої угоди недійсною.

Так, компанія "Р енд Джей Трейдінг Інтернейшнл Інк" (США) звернулася до Вищого арбітражного суду України з позовом про визнання договорів купівлі-продажу цеху, різного обладнання та устаткування, договору оренди машин для наповнення і запаювання твердих желатинових капсул, укладених між спільним підприємством "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод" та науково-виробничим центром "Борщагівський хіміко-фармацевтичний завод" (м. Київ). Позивач посилався, зокрема, на те, що він володіє 50 відсотками акцій спільного підприємства і має право на одержання прибутку від діяльності. Відповідно до статуту спільне підприємство створено для виробництва та реалізації ліків, але внаслідок укладення зазначених угод відбулося фактично відчуження всього майнового комплексу, що призвело до припинення його виробничої діяльності.

За рішенням Вищого арбітражного суду України від 18 березня 1997 р. позов було задоволене на підставі статей 48, 50 та 62 ЦК УРСР.

12

Глава

Постановою судової колегії Вищого арбітражного суду від 13 травня 1997 це рішення залишено без змін1.

За чинним законодавством в окремих випадках може встановлюватися осе ливий правовий статус продавців і покупців. Так, відповідно до Закону У краї "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у державній та КОІУ нальній власності, є відповідно Фонд державного майна України, його регіона^ ні відділення та представництва, органи приватизації, створені місцевими ра; ми. Покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юриди1 особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про привати; цію державного майна" (ст. 8). Разом з тим не можуть бути покупцями^ юрид? ні особи, серед засновників та учасників яких є органи державної влади управління; працівники органів приватизації та особи, яким заборонено займаї ся підприємницькою діяльністю, крім випадків використання ними приватизац них паперів.