Глава 58

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій, визначених пунктами 1—4 ч. 2 ст. 47 Закону. Дозвіл надається, якщо:

1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку України, що підтверджується незалежним аудитором;

2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

3) банком подано план, за яким він здійснюватиме таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодавством України.

Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності, передбаченого у ст. 47 Закону.

Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду за свої операції.

'!•

§ 2. Кредитний договір

В умовах становлення банківської системи України, розвитку товарно-грошових, а отже, і кредитних відносин неухильно зростає роль кредитного договору, який є основною юридичною формою відносин з надання, використання і повернення грошей. Саме кредитний договір опосередковує використання вільних грошових коштів, які накопичуються у суспільстві, для становлення нових підприємств, впровадження нової техніки і технологій, розвитку торгівлі, задоволення особистих потреб громадян. Функціонування економіки неможливе без чіткої системи мобілізації грошових доходів і заощаджень і перетворення їх на капітал. Основною ланкою такої системи є банки, а правовою формою реалізації економічних відносин з надання і використання вільного капіталу є договір.

У передмові до проекту ЦК України було влучно визначено значення цивільно-правового договору: "В умовах переходу економіки України на ринкові засади особливо зростає роль договору як універсальної та найбільш доцільної форми опосередкування товарно-грошових та інших майнових відносин. Приведення інститутів договірного права у відповідність сучасним вимогам життя суспільства постає як одне з першочергових і невідкладних завдань удосконалення законодавства."1 Наведене висловлювання доречно доповнити словами видатного вченого-цивіліста М. І. Кулагіна: "Договір є інститут, без якого неможливе існування господарської системи в цілому".2

Українське право. - 1996. - № 2(4). - С. 17.

Кулагт М. Й. Избраннне трудн. — М.: Статус, 1997. — С. 258.

Правове регулювання кредитно-розрахункових відносин

373

Категорія договору застосовується у різних галузях права. Але саме за допомогою цивільно-правового договору забезпечується перехід права власності від однієї особи до іншої. Він є регулятором різних інтересів виробника і споживача в товарах, грошових коштах, послугах, роботах. Цінність договору перш за все полягає в тому, що він визначає обсяг прав та обов'язків кожної сторони, порядок їх реалізації та виконання і, таким чином, забезпечує налагодженість, організованість і стабільність в економічних відносинах.

Значення кредитного договору полягає в тому, що він, поєднуючи зв'язки виробників, торгівлі і споживачів, є чи не найважливішим інструментом грошового і товарного обігу.

Для кредитного договору суттєвим є те, що він поєднує не тільки інтереси сторін договору, а й інтереси суспільства в цілому. Саме на таких засадах мають розглядатися проблеми стосовно кредитного договору: його правова природа, поняття, форма, зміст, сторони, порядок укладання, зміни, розірвання, виконання, способи забезпечення зобов'язань.

Разом з тим, кредитний договір опосередковує відносини банку (кредитодав-ця) і позичальника у зв'язку з використанням коштів, які раніше були надані банкам як кредитний капітал господарюючими суб'єктами та громадянами. Саме комерційні банки, які найчастіше у кредитних договорах є кредитодавцями, акумулюють грошові доходи та заощадження, перетворюючи їх на банківський капітал. Надалі цей капітал випускається банками в обіг шляхом надання кредитів господарюючим суб'єктам та громадянам на відповідних умовах кредитних договорів. Цей процес є життєвим соком економічного розвитку суспільства і зростаючого життєвого рівня громадян. Мобілізація грошових коштів і надання кредитів, безумовно, грунтуються на стабільності банківської системи і встановленні клімату довіри до банків.

Клімат довіри в суспільстві може бути тільки до тих банків, які надійно зберігають кошти, використовуючи їх для одержання доходів, і повертають їх на першу вимогу вкладникам, сплативши відповідні відсотки за використання.

Видатний британський теоретик у галузі договірного права Вільям Ансон вказує, що "свобода договору є розумним суспільним ідеалом лише тією мірою, в якій можна передбачати рівність сил при укладанні угод контрагентами за умови, що не спричиняється шкода інтересам суспільства в цілому. У більш складних суспільних і промислових умовах колективного суспільства вона втратила свою ідеалістичну привабливість. У наш час ясно, що рівності в прямому значенні часто не існує і що індивідуальні інтереси повинні підкорятися інтересам суспільства"1.

Місце кредитного договору в системі цивільно-правових договорів характеризується тим, що він тісно пов'язаний з договорами купівлі-продажу, поставки, підряду та іншими сплатними цивільно-правовими договорами. Сторона, яка виконує в такому договорі грошове зобов'язання, може використати кредитні кошти для оплати товарів, робіт, послуг. З іншого боку, підставою для одержання кредиту досить часто є саме цивільно-правовий договір, який опосередковує передачу майна, виконання робіт, надання послуг.

НІШ

Ансон В. Договорное право. — М: Юрид. лит., 1984.

374