3.Стратегічний план діяльності підприємства

Визначення місії стратегічних цілей, вибір стратегії дій - головні завдання у визначенні перспектив розвитку підприємства. Планування коротко- і довгострокових стратегічних цілей, а також тих кроків і дій, що будуть здійснюватися для досягнення кінцевих результатів, - все це разом становить стратегічний план діяльності підприємства.

Стратегічний план є інструментом встановлення, документального оформлення та впровадження у поточну діяльність елементів стратегії підприємства.

Основними підходами до формування стратегічного плану є:

• підхід “від досягнутого”;

• оптимізаційний;

• адаптаційний.

Планування “від досягнутого” спрямовується на досягнення низки бажаних і цілком реальних цілей. Відправною точкою є поточний стан підприємства, а сам підхід орієнтований на збереження досягнутих позицій. Зміни стратегії чи організаційної структури розглядаються як небажані, оскільки вони можуть розбалансувати механізм функціонування фірми. Оптимізаційний план формується у межах раціонального підходу і спирається на використання економіко-математичних методів і моделей з метою ефективнішого використання ресурсів і досягнення:

• максимізації прибутку і рентабельності сукупних активів та власного капіталу;

• мінімізації витрат коштів і часу в процесі виробництва.

Адаптаційний підхід зосереджується на процесі формування плану. При цьому підході все починається з вивчення навколишнього середовища – оточення підприємства. Очікувані події поділяються на три основні категорії: детерміновані події, імовірні події, невизначені події.

Для кожної категорії застосовуються свої методи і прийоми. Усі вони спираються на:

• вивчення змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі;

• ключові тренди розвитку (довго-, середньо- і короткострокові);

• пошук перспективних можливостей;

• заходи з нейтралізації факторів ризику і форс-мажорних обставин;

• аналіз потенціалу підприємства (використання сильних сторін і боротьба зі слабкими).

У процесі складання стратегічного плану ігнорується і координується діяльність функціональних підрозділів, які досить часто працюють відокремлено і неузгоджено. Таким чином, стратегічний план – це важливий документ, який повинен бути інструментом розвитку потенціалу підприємства.

4. Економічна стратегія як сукупність господарських та аналітичних дій

Економічна стратегія — це система й механізм стратегічного управління активами і капіталом підприємства в умовах відсутності точної та детальної картини майбутнього.

Стратегічне управління не відокремлене від системи управління підприємством у цілому. Цикл стратегічного управління передбачає довгостроковий період і включає в себе кілька циклів середньострокового управління, а останнє — кілька циклів короткострокового (поточного) управління. Це забезпечує безперервність реалізації стратегії. Кінцевою метою будь-якого виробництва в ринкових умовах є створення товарів (надання послуг) для задоволення потреб споживачів.

Економічна стратегія підприємства в контурі поточного управління передбачає:

• організацію виробничої кооперації та науково-технічного співробітництва;

• забезпечення збалансованості діяльності за стадіями життєвого циклу продукції;

• створення нових механізмів інвестування в розширення і науково-технічний розвиток підприємства;

• досягнення узгодженості інтересів держави і власників підприємств щодо використання природних ресурсів;

• ефективне використання основного та оборотного капіталу.

Для виконання економічної стратегії підприємства необхідно всебічно вивчити процес виробництва.

Процес виробництва являє собою форму виробничого капіталу, пов’язану з двома іншими формами капіталу — грошовою та товарною і відповідно з двома стадіями його кругообігу. Але основою цього перетворення є виробництво, в процесі якого відбувається самозростання вартості капіталу підприємства. Важливими факторами ефективного управління кругообігом капіталу є аналіз і контроль витрат підприємства, калькуляції продукції. Аналіз собівартості продукції дає змогу виявити збиткові види продукції, з’ясувати причини таких збитків і прийняти відповідні рішення, наприклад зняти продукцію з виробництва; реорганізувати технологічний процес; внести зміни у конструкцію продукції; замінити упаковку тощо. Система контролю за витратами підприємства базується на порівнянні реальних витрат з прогнозними або нормативними за такими статтями, як матеріали, витрати на оплату праці, накладні витрати та інші.