1.Назвіть художні особливості оповідання «Про Прохора –чорноризця»

Визначною оригінальною пам’яткою давньоукраїнської писемності є Києво-Печерський патерик. (Патерик – збірка, що містить житія святих). Ця книга належить до житійних, тобто до творів про життя осіб, яких церква оголосила святими. До патерика ввійшли твори, присвячені історії Києво-Печерського монастиря , його ченцям, подвижникам і святим. Автори цієї пам’ятки намагалися показати читачеві всю велич духовних устремлінь своїх героїв, їхню смиренність і жертовність, боротьбу з підступними темними силами. Одним із найцікавішим у Києво-Печерському патерику є оповідання « Про Прохора-чорноризця, котрий молитвою з лободи робив хліб, а з попелу сіль».Автор розповідає нам історію чоловіка, який прийшов до Києва із Смоленська і постригся у ченці. Ігумен монастиря назвав його Прохором. Той віддав себе повністю служінню Богові, вів аскетичний спосіб життя, відмовившись навіть від хліба. Харчувався лише лободою, яку збирав і заготовляв на цілий рік. Коли тнастав великий голод, Прохір наділяв хлібинами із лободи неімущих. Потім у складний для Києва час почав роздавати нужденним попіл, у руках яких після молитви цей попіл перетворювався на чисту сіль. Це викликало заздрість у торговців сіллю, який планували навіть у тяжкий для держави час наживитися. Тож вони поскаржилися на Прохора Святополкові. Князь, аби догодити торговцям і розбагатіти самому, наказав відібрати у Прохора сіль. Але, коли Святополкові привезли відібрану сіль, вона перетворилася на попіл.Князь настільки був вражений, що засоромився скоєного і покаявся ігуменові Печерського монастиря Іоаннові і заприсягнувся нікому не творити більше зла. Він шанобливо поставився до Прохора , пообіцявши на своїх плечах донести його до печери, коли той помре.Князь виконав обіцянку. Отримавши благословення від преподобного Прохора, став Святополк здобувати величні перемоги і завжди приходив уклонитися святій Печерській обителі та її чудотворцям.

Як бачимо, реалістичні епізоди тісно переплетені з фантастичними. А в основі оповідання – протиборство добра і зла, устремління преподобних до духовного подвигу. Адже Прохір-чорнорозець творить чудеса силою благочестя, молитви, праведного життя.

Патерикам властива простота викладу, строга форма. То ж і художні особливості оповідання «Про Прохора – чорноризця» – типові для релігійних творів княжої доби.

Це широке використання релігійної лексики (Бог, Отець, Господь, ігумен, проскурка); повторення службових слів ( І заготовляв…, І так усе життя своє…, І прозвали його…); широке використання тропів, особливо порівнянь, символів, епітетів ( солодкий, наче мед; гіркий, мов полин; хліб,сіль; преславні чудеса; небесні птахи); інверсії ( На неораній землі хліб несіяний був йому); урочистий тон мовлення.

2.З’ясуйте проблематику поеми Лесі Українки «Давня казка»

Мотив весни, весняної сили відіграє велику роль у творчості письменників другої половини 19 століття, зокрема, Івана Франка, Павла Грабовського, Лесі Українки.

У поезіях Лесі Українки образ весни співвідноситься з мотивами надії, мрії, щастя.

У збірці «Думи і мрії» у циклі «Мелодії» мотив весни розкриває прагнення ліричної героїні до постійного оновлення, її здатність боротися зі смутком та зневірою. Це такі поезії: «Знов весна і знов надії», «Стояла я і слухала весну», «Хотіла б я піснею стати», «Перемога, «Давня весна». У цих поезіях, як і у всьому циклі, простежується протистояння між смутними думами і світлими мріями. Саме весна виступає символом світлої мрії. Показовим із цієї позиції є вірш із циклу «Мелодії» «Давня весна». Лірична героїня поезії зберігає у душі найкращі спогади про «давню весну». У творі змальовано чудові картини оновлення в природі, щоб таким чином посилити контраст між весняною радістю і смутком головної героїні: «Співало все, сміялось і бриніло, А я лежала хвора й самотна…»

Хвороба ніби бере верх над оптимізмом героїні:»Мене забула радісна весна», -вважаає вона.

Однак під впливом весняного оновлення:турботлива весна лагідно огортає зневірену душу, у тісну хатину до хворої зазирає зелене листя, білі квіти яблуні, долинають пісні птахів у душі головної героїні відбувається емоційне піднесення. Весна повертає героїню до життя, пробуджує прагнення жити. Вона стає життєдайним дарунком:

« Моя душа ніколи не забуде,

Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,

Білет № 18