21. Електронні торгові майданчики.

Електронний торговий майданчик (B2B-майданчик) – це місце, де укладають угоди купівлі-продажу між підприємствами. Класифікація:

1. за ініціативою:

• створювані покупцями (для залучення постачальників)

• створювані продавцями (для зв’язків через Інтернет, оптимізації процесів обміну інформацією, зниження вартості і скорочення часу збуту)

• створені третьою стороною (технологічними компаніями, асоціаціями, банками, інформаційними агентами, торгово-промислового палатами чи ін. суб’єктами ринку; покликані зводити разом покупців і продавців)

2. за типом керування:

• незалежні, що звичайно створ. провайдерами та полегшують пошук торгових партнерів, пропонують єдине місце для ведення бізнесу та можливість порівняння цін різних постачальників

• галузеві, які створ. пром. корпораціями для ведення бізнесу (автомобілебудування, нафтохімічна, оборонна і т.д.)

• приватні, що створ. великими підприємствами для поглиблення інтеграції з торговими партнерами

Електронні торгові майданчики здебільшого спеціалізується на певній галузі (вертикальні вузли, що враховують специфіку галузі) або на певному бізнес-процесі (горизонтальні вузли, орієнтовані на виконання певних функцій чи автоматизацію певних процесів для різних галузей). Основні функції:

1. надання інформації для співтовариства

2. розробка продукту

3. закупівля невиробничих матеріалів

4. закупівля виробничих матеріалів

5. виробництво продукту

6. узгодження угоди та оплата

7. виконання замовлень та логістика

8. планування і керування постачанням

9. технічне обслуговування і підтримка

Моделі організації в-дії:

• облікова (каталожна) – зосереджує покупців і продавців в одному місці, найбільш придатна для галузей із значною фрагментацією продавців і покупців

• аукціонна – для нестандартних та швидкопсувних товарів (рідкісні предмети, обладнання, складські залишки, товари, що були у вжитку)

• біржова – узгоджує ціну, попит і пропозицію у реальному часі; оптимальна для стандартизованої продукції та ринків з нестабільними попитом та пропозицією.

22. Системи e-procurement

Системи e-procurement – це електронні системи матеріально-технічного постачання, що забезпечують конкурентні закупівлі в Інтернет-середовищі, проведення торгів, тендерів, конкурсів виробників та зв’язують споживачів з виробниками, а продавців з покупцями. Вони поділяються на два типи:

- системи e-procurement, інтегровані з ERP-системами

- спеціалізовані системи e-procurement

За ступенем складності усі рішення e-procurement можна поділити на три типи:

1.с-ми початкового рівня, що реалізують найпростіший торговий майданчик та документообіг

2.с-ми середнього рівня, що автоматизують основні бізнес-процеси, пов’язані з закупівлею товарів

3.с-ми високого рівня, що дають змогу здійснювати безупинні закупівлі й автоматизувати процес постачання.

С-ми e-procurement дають змогу співробітникам генерувати замовлення на закупівлю, а керівникам – перевіряти їх, схвалювати чи відхиляти, контролювати ціни постачальників, підтверджувати й запускати на виконання платежі. Менеджери можуть виставляти в Інтернеті інформацію щодо потреб компаній, тендерів, надсилати повідомлення зареєстрованим постачальникам, аналізувати ціни, тощо. Постачальники можуть реєструватися та завчасно одержувати інформацію, бачити результати торгів, брати участь у обернених аукціонах.

Відомі виробники – компанії Commerce One (програми спрямовані на створення торгових майданчиків та організації бізнес-процесів) та Ariba (їх програми інтегруються в системи клієнтів з керування каналами постачань SCM і планування ресурсів підприємства ERP, реалізують ф-цію електронного постачання; Ariba Marketplace Network Edition являє собою готову технологію для виробників електронних ринків, що дає можливість швидко запустити власну онлайн-платформу). Система SAP B2B procurement від фірми Siemens Business Services теж може бути інтегрована з с-мою ERP та дає змогу керувати процесами купівлі-продажу в режимі реального часу, охоплюючи всі фази закупівель. Російська АС-МТС призначена для проведення онлайн-торгів та не потребує додаткового програмного забезпечення на комп’ютерах користувачів.

23. Віртуальне підприємство визначають як структуру, орієнтовану на випуск конкретного продукту й утворювану лише на період його виготовлення шляхом об’єднання виробничих можливостей і ресурсів, наданих іншими об’єктами (підприємствами, підприємцями, фізичними особами) на договірних умовах у заздалегідь визначеному об’ємі і на фіксований час. Такі об’єкти називають віртуалами.

Віртуали можуть передавати у розпорядження віртуального підприємства кадри, сировину, управлінські структури, фінансові кошти, комплектуючі вироби. Вони можуть бути задіяні не тільки для виконання виробничих операцій, а й для здійснення інших функцій, наприклад, проведення маркетингових досліджень або організації збуту.

Характерні риси віртуального підприємства:

- відкрита розподілена структура;

- пріоритет горизонтальних зв’язків;

- автономність й вузька спеціалізація членів мережі;

- суттєва роль інформаційних засобів інтеграції.

Головною ознакою віртуального підприємства є його повна орієнтація на замовника. Пріоритетними завданнями створення віртуального підприємства є швидкість і повнота виконання ринкових замовлень. Порівняно з традиційним, віртуальне підприємство являє собою більш гнучку і ефективну форму організації бізнесу, що об’єднує клієнтів і виконавців у відкриту мережу і робить прозорими границі між підприємствами-учасниками.

Основними перевагами віртуальних підприємств є такі:

• швидкість виконання ринкового замовлення;

• зниження сукупних витрат;

• більш повне задоволення потреб клієнтів;

• гнучка адаптація до змін навколишнього середовища;

• можливість подолання перешкод виходу на нові ринки;

• інтеграція кращих засобів і досвіду різноманітних підприємств;

• організація навколо проектів або ключових процесів;

• сполучення принципів децентралізації і централізації в керуванні.

Але використання віртуальних підприємств не позбавлене недоліків, серед яких:

• надмірна економічна залежність від партнерів;

• відсутність соціальної і матеріальної підтримки своїх партнерів унаслідок відмови від звичайних довгострокових договірів, зокрема, трудових;

• небезпека надмірного ускладнення, обумовлена різнорідністю членів підприємства, неясності у відношенні членства, відкритості мереж, самоорганізації тощо.

Простір віртуалізації підприємств утворюється за допомогою трьох основних елементів:

• віртуальний ринок (ринок товарів і послуг на основі комунікаційних і інформаційних можливостей Internet);

• віртуальна реальність (відображення реальних розробок і виробництва в кіберпросторі);

• віртуальні організаційні структури.

Класифікація віртуальних підприємств

1. За масштабом та організаційною формою виробництва виділяють віртуальні корпорації й віртуальні 2. За мірою централізації ресурсів і управління виділяють децентралізовані й централізовані віртуальні підприємства.

товариства.

3. За тривалістю існування виділяють однократні й довгострокові віртуальні підприємства.

4. За стабільністю складу учасників виділяють динамічні й фіксовані структури.

6. За масштабом видимості виділяють:

віртуальні підприємства, в яких кожний вузол може «бачити» тільки найближчих сусідів (постачальників, клієнтів) — така ситуація притаманна більшості ланцюгів постачання;

віртуальні підприємства з багаторівневою видимістю, що часто є умовою оптимальної координації декількох видів діяльності.

5. За приналежністю учасників до одного або декількох підприємств виділяють віртуальні підприємства, що допускають участь партнерів в інших мережних утвореннях, та таких, що це виключають.

1. Класифікація інформаційних систем в менеджменті в залежності від організаційних рівнів управління.

2. Функціональні та забезпечувальні підсистеми інформаційної системи менеджменту (ІСМ).

3. Структура економічної інформації.

4. Методи класифікації економічної інформації.

5. Методи кодування економічної інформації.

6. Класифікація технологічних операцій оброблення економічної інформації.

7. Типи технологічних процесів автоматизованого оброблення економічної інформації.

8. Поняття та склад автоматизованого банку даних.

9. Електронні документи: типи, структура, вимоги та технологія оброблення.

10. Організація оброблення інформації з використанням технології «клієнт-сервер».

11. Організація оброблення інформації з використанням технології intranet.

12. Характеристика технології оперативного аналітичного оброблення даних OLAP.

13. Характеристика OLAP за тестом FASMI.

14. Сховища даних.

15. CASE-технологія створення інформаційних систем менеджменту.

16. Програмні агенти: характеристика та основні можливості.

17. Класифікація програмних агентів.

18. Мережі АРМ управлінського персоналу.

19. Концепція сервіс-орієнтованої архітектури інформаційних систем SOA.

20. Web-сервісна технологія інтеграції різнорідних інформаційних систем.

21. Електронні торгові майданчики

22. Системи e-procurement

23. Віртуальні підприємства