10. Рецепція класики української літератури в поезії «Задзеркалля: пані Мержинська» о.Забужко.

Проблема людини, коловороту її життя є центральною в сучасній гуманітарній думці, що пережила справжній „антропологічний поворот” у ХХ столітті, ще на світанку якого німецький філософ, засновник філософської антропології М.Шелер проголошував: „в жодний період історії людина не була такою проблематичною, як у наш час” Саме „некласична філософія” (“філософія життя”, екзистенціалізм, герменевтика, психоаналіз, персоналізм тощо) переключила увагу гуманітарної думки з гносеологічної проблематики на дослідження підвалин людського буття.Західноєвропейська „некласична” філософія у визначенні особистості акцентує її індивідуальну природу наприклад, визначення німецького мислителя Е.Фромма: “Під особистістю я розумію цілокупність як успадкованих, так і набутих психічних якостей, що є характерними для окремо взятого індивіда і які роблять цього окремо взятого індивіда неповторним, унікальним” або ж метафізичний вимір (за визначенням неотоміста Ж.Марітена, „особистість є субстанцією, що характеризується наявністю душі як субстанціальної форми й живе не лише біологічним та інстинктивним, але також інтелектуальним та вольовим життям” Авторська винахідливість, оригінальність проявлялися у групуванні персонажів, у їх розташуванні в межах певної групи. О.Забужко вдало змальовує родину та зіставляє представників НКВД. Вона подає характеристику кожного персонажа оповідання, збагачує їх своїми стосунками, розмовами, відгуками.Народнопоетичні рецепції проявлялися не лише в інтертекстуальності мотивів і сюжетів чи аплікативному цитуванні народної образної мови, а й у посиленні національного колориту, художньому моделюванні моральних якостей, внутрішнього світу персонажів, у досягненні синтезу героїки й романтики, реалістичного й фантастичного способів зображення.

У ліричному доробку О.Забужко образ дзеркала зустрічається часто, кожного разу відкриваючи різні грані свого самобутнього смислу. Вірші авторки насичені також інваріантами дзеркала, серед яких: водна стихія у образі річки та дощу, вікно, скло. Формально ці художні образи пов’язані з прямими часовими і просторовими координатами, що набувають у ліричному творі образного значення, а у конкретних ситуаціях вони можуть виступати й засобом характеристики ліричного “я”. Отже, образ дзеркаларазом з його художніми інваріантами має хронотопічний смисл. Вони виконують функцію відображення реальних людей та предметів, символізують перехід до інших просторів і фантастичних світів, а також дають можливість переміститися у часі та побачити майбутнє під час ворожіння, чи пригадати давно минулі події з дитинства.

11. «The bad company» ю.Андруховича: альтернативна історія української літератури.

Є абсолютно окремий сюжет, назвемо його "пригоди протагоніста", він відбувається у всіх романах Андруховича. Якийсь герой під різними іменами переходить з роману в роман, змінюються географічні подробиці (топографія, до речі, змінюється мало), наш герой долає якийсь шлях, досягає вищої метафізичної точки, після чого зникає - переходить в інобуття. Це не смерть у звичайному сенсі, це схоже на те, що сталося з міфологічним Орфеєм, і Андрухович більш ніж переконливо пояснює сам себе. В останньому романі трапляється щось інше: авторський персонаж як би роздвоюється, дві його половинки вступають у свідомо нерівний двобій, і переможець - вибуває. Той, хто програв переміг. Так буває. І ця розв'язка (вона ж - мораль) мимоволі повертає нас до скандального сюжету про "альтернативної історії літератури", нагадавши нещодавні вірші того ж автора під назвою "Bad Company" з підзаголовком: "короткий курс історії української літератури". Там йшли - у стовпчик - імена та діагнози. Фактично, це своєрідна альтернативна історія літератури, в якій ідеться про масову культуру – постійного супутника, тінь і травестію високої літератури, якій зазвичай і присвячуються історії літератури».