12 Валютна система та її характеристика

Національна валютна система – це державно-правова форма організації валютних відносин на території певної країни. Вона встановлює певний порядок валютних розрахунків і правила роботи з валютою інших країн. Функціонування національної валютної системи регулюється з врахуванням норм міжнародного права та національного законодавства країни. Складовими елементами валютної системи є національна валюта, умови її конвертованості, режим валютного курсу, валютні обмеження в національній економіці, механізм валютного регулювання і контролю, правила використання іноземної валюти і міжнародних платіжних та кредитних засобів обігу тощо. До складу національних валютних систем входять відповідні інфраструктури! ланки:

банківські та кредитно-фінансові установи, біржі, спеціальні органи валютного контролю, а також інші державні та приватно-комерційні інститути, що беруть участь у валютних відносинах.

Розрізняють світові та національні валютні системи. Світові валютні системи розвиваються на регіональному та глобальному (світовому) рівнях.

Світова валютна система включає міжнародні кредитно-фінансові інститути та комплекс міжнародних договірних та державно-правових норм, що забезпечують функціонування валютних інструментів. Елементами світової валютної системи: певний набір міжнародних платіжних засобів, валютні курси та валютні паритети, умови конвертованості, форми міжнародних розрахунків, режим міжнародних ринків валюти та золота, міжнародні та національні банківські установи тощо.

Розвиток світових валютних систем регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, втілення яких забезпечується створенням на колективних засадах міждержавних валютно-фінансових та банківських установ і організацій. У своєму розвитку світова валютна система пройшла три основні етапи.

Перший етап – система золотого стандарту (початок XIX ст. – 20-30-гі роки XX ст.).

Другий етап – система золотовалютного (доларового) стандарту (40-50-ті роки XX ст. – середина 70-х рр.).

Третій етап – система паперово-валютного (девізного) стандарту (функціонує з 1976 року).

Цілісна структура міжнародних валютних відносин представляє собою активну взаємодію регіональних валютних систем. Регіональна валютна система – це правова форма організації валютних відносин між групою країн. Найважливішими елементами такої системи е регіональна міжнародна розрахункова одиниця, спеціальний режим регулювання валютних курсів, спільні валютні фонди та регіональні кредитно-розрахункові установи. Прикладом регіональної валютної системи може бути Європейська валютна система, яка була заснована у 1979 році, і одночасно виступає як елемент сучасної світової валютної системи.

13 Перевеги і недоліки для країни-імпортера трудових ресурсів

Країна імпортер робочої сили

1) переваги: зростання обсягу роб. сили, освіта та кваліфікація мігрантів можуть бути джерелом економічного зростання, додаткові податкові надходження, зростання загального доходу країни внаслідок припливу людського капіталу, забезпечення нагрузки соціально непривабливих робочих місць.

2) недоліки: додаткові навантаження на державний бюджет (сплата допомог по безробіттю, збільшення витрат на охорону порядку, здоров'я), зростання соц. напруги (якщо іноземці займають робочі місця на які претендують місцеві).

Механізми контролю міграції:

У той час як більшість країн світу просуваються по шляху лібералізації своєї зовнішньої торгівлі, практично усі вони вживають заходів, що обмежують міжнародну міграцію. Міграція приводить до росту сукупного обсягу виробництва, хоча розподіл економічних вигод від міграції далеко не рівномірно.

Проблеми, що несе із собою міжнародна міграція робочої сили, привели до створення широкої системи державного і міждержавного регулювання. Утручання держави в міжнародний рух робочої сили почалося значно раніш, ніж його участь у регулюванні міжнародної торгівлі.

Країна експортер робочої сили:

1) переваги: скорочення безробіття, приплив валютних надходжень (переказ частини доходів емігрантів, податки з фірм-посередників, які здійснюють вербовку роб. сили, податки з грошових переказів мігрантів родинам), відповідне зменшення витрат держави на суспільні блага (освіта, охорона здоров'я), інвестування мігрантів при їх поверненні на батьківщину.

2) недоліки: скорочення технологічного, наукового потенціалу та культурного рівня внаслідок від'їзду висококваліфікованих кадрів, недотримання податків, зменшення обсягу нац. доходу, зменшення обсягів випуску.

14 етапи розвитку світової валютної системи

Світова валютна система склалася на основі розвитку світового ринку, закріплена міждержавними угодами й обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних господарств

Світова валютна система склалася ще в ХІХ сторіччі у вигляді «золотого стандарту», за якого міжнародними грішми було золото. На Генуезькій конференції в 1922 році було укладено міжнародну угоду, яка документально оформила світову валютну систему, ввівши золотодевізний стандарт, який передбачав обмін провідних валют на золото за фіксованими співвідношеннями. Офіційно золотодевізний стандарт протримався до 1944 року, а реально – до «великої депресії» 30-х років.

У 1944 році зародилася Бреттон-Вудська валютна система (золотодоларовий стандарт) у відповідності до угоди, яку було укладено у місті Бреттон-Вудс (США). Ця система офіційно проіснувала до 1978 року, а реально перестала існувати вже в 1971 році. Основні положення цієї системи:

світовими грішми вважалися золото і долар;

скарбниця США зобов’язувалася обмінювати долари центральним банкам та урядовим установам інших країн за встановленим офіційним курсом 1934 року (35 доларів за тройську унцію – 31,1 г);

прирівнювання валют і їх взаємний обмін здійснювалися на основі офіційно узгоджених співвідношень (валютних паритетів);

паритети були стабільними, а їхня зміна могла відбутись тільки з дозволу Міжнародного валютного фонду при певних умовах;

ринкові курси валют не повинні були відхилятися від фіксованих доларових паритетів у той чи інший бік більше, ніж на 1% (тобто усі валюти твердо прив’язувалися до долара);

міждержавне регулювання здійснювалось головним чином через Міжнародний валютний фонд.

Органом валютного регулювання став Міжнародний валютний фонд (МВФ). Протягом майже трьох десятиріч ця система працювала ефективно. Конвертованість долара, штучно знижена ціна дали можливість США нагромадити у 1949 р. майже 22 тис. т золота (до 70% офіційних запасів золота капіталістичних країн). У 1950 р. золотий

запас США в 7 разів перевищував доларові активи. Більшість країн у 50-ті роки не бажали і не могли пред’явити значних сум доларових активів для обміну на золото.

Ситуація почала змінюватися наприкінці 50-х – на початку 60-х років у зв’язку з посиленням економічної могутності Японії, Західної Німеччини та інших країн Західної Європи, з нереальністю офіційної ціни золота (у 1973 р. вона становила 42,22 дол. за унцію, а ринкова – 112), зростанням дефіциту державного бюджету США та платіжного балансу тощо. У 1971 р. золоті запаси США скоротся до 10,5 млрд. дол. і станов лише 22% доларових активів. Інші країни почали відмовлятися від долара, вимагаючи його обміну на золото. За цих умов США відмін обмін доларів на золото для іноземних урядів і центральних банків, що призвело до краху золотодоларового стандарту.

У 1976 р. в Кінгстоні (на Ямайці) члени МВФ оголос перехід до якісно нової світової валютної системи, до основи якої покладено такі основні принципи:

1. Перехід до плаваючих курсів та перетворення СПЗ на світовий грошовий еталон (базу паритетів і курсів), на головний резервний актив та міжнародний засіб розрахунків і платежів. При визначенні величини СПЗ за допомогою «кошика» з чотирьох валют вирішальну роль відіграє американьский долар – 40%.

2. Юридичне закріплення процесу демонетизації золота: скасу-вання офіційної ціни на нього та фіксація золотого вмісту національних валют (золотих паритетів), зняття будь-яких обмежень для його приватного використання, відміна регулювання вільного ринку золота державами та міжнародними економічними організаціями, що означає перетворення золота на звичайний товар.

3. Посилення міждержавного валютного регулювання, в тому числі через МВФ шляхом впливу на механізм "плаваючих" курсів. МВФ уповноважений стежити за валютною політикою та за станом економіки країн-членів з координації їх валютно-кредитної політики. З цією

метою він розробляє рекомендації у сфері валютно-фінансової та економічної політики.

15 Валютний ринок і його структура

Валютні ринки Як економічна категорія - це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі – продажу іноземних та платіжних документів в іноземних валютах; До головних функцій валютних ринків можна віднести :

· Забезпечення виконання міжнародних розрахунків – ця функція виконується валютними ринкам з початку їх існування і є первинною по відношенню до всіх інших функцій бо валютні ринки виникли саме для її реалізації.

· Забезпечення ефективного функціонування світових кредитних та фінансових ринків – ця функція виникла в процесі подальшого розвитку та ускладнення МЕВ (поява прямих закордонних інвестицій, ТНК, світових фінансових центрів – поява світового господарства). Виконуючи цю функцію валютний ринок дозволяє суб’єктам МЕВ користуватися національними кредитними та фінансовими ринками для фінансування та проведення операцій по всьому світу. Тобто фірми мають змогу отримувати кредити за найнижчими ставками і у найпривабливішій для них валюті, а потім використовувати залучені кошти для фінансування будь-яких операцій.

· Страхування валютних та кредитних ризиків – ця функція виникла і почала розвиватися відносно недавно (значне підсилення розвитку відбулося після Кінгстонської конференції в 1978 року) після впровадження вільно плаваючих валютних курсів, що значно підвищило валютні ризики суб’єктів МЕВ. Зараз валютні ринки надають можливість суб’єктам МЕВ за допомогою відповідних інструментів (опціони, ф’ючерси, форвардні контракти, валютні свопи) зменшити або зовсім уникнути валютних ризиків які пов’язані з проведенням операцій в різних валютах.

· Отримання спекулятивного прибутку учасниками ринку у вигляді різниці курсiв валют. Валютні ринки дозволяють заробляти на проведенні операцій з валютними інструментами, учасники заробляють на різниці курсів купівлі та продажу певної валюти. Тобто спекулянт відкриває позицію по певній валюті і очікує зміни курсу, якщо курс змінився таким чином яким очікував спекулянт то він заробить прибуток якщо, ні то збиток.

· Визначення валютних курсів – діяльність операторів на валютних ринках постійно змінює валютні курси тих валют, з якими працюють на цьому ринку. Існує багато причин зміни валютного курсу певної валюти, але всі вони діють опосередковано через зміну попиту і пропозиції на цю валюту на валютних ринках. Таким чином саме на валютному ринку визначається вартість певної валюти.

· Диверсифiкацiя валютних резервів банків, підприємств, держав – тут мова йде про те, що суб’єкти МЕВ можуть певним чином застрахувати себе від змін валютних курсів шляхом розосередження своїх грошових активів в різних валютах

· Регулювання економіки – ця функція є похідною від функції визначення валютних курсів, бо через зміну валютного курсу відкрита економіка може регулювати диспропорції які виникають в ній.

Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку :

I. Державні установи, основне місце серед яких займають:

§ центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті;

§ казначейства окремих країн.

II. Юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах

зовнішньоекономічної діяльності:

§ компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюта, а також її пропонують; операції здійснюють через банки;

§ компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mohey Market Funds,International Corporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації;

§ приватні особи – неторгові операції -туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.

III. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків:

§ комерційні банки (ТНБ) – проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки;

IV. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.

§ валютні біржі – в країнах з перехідною економікою - обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу;

§ валютні брокерські фірми - зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.

Структура валютного ринку

За суб’єктами

§ Міжбанківський (прямий і брокерський) (біля 80% обсягу всіх операцій на світовому валютному ринку припадає на міжбанківський ринок, оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу)

§ Клієнтський

§ Біржовий

§ Торгівля через валютну біржу

§ Торгівля деривативами

За терміном операцій

§ Спот ринок (поточний)

§ Форвардний ринок (терміновий)

§ Своп ринок

За функціями

§ Обслуговування міжнародної торгівлі

§ Чисто фінансові трансферти (спекуляція, хеджування, інвестиції)

За валютними обмеженнями

§ Вільні

§ Обмежені

За застосуванням валютних курсів

§ З одним режимом

§ З кількома режимами

За об’ємом і характером валютних операцій

§ Глобальні (світові)

§ Регіональні (міжнародні)

§ Внутрішні (національні)

За територіальною ознакою:

1.Європейський ринок – Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюрих.

2.Американський ринок – Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анджелес, Монреаль.

3.Азіатський – Токіо, Гонконг, Сингапур, Бахрейн

16 ринок послу г та його структура

Під широким терміном “міжнародна торгівля” можна розуміти не тільки відносини купівлі продажу товарів, а й послуг.

Світовий ринок послуг – це система міжнародних відносин обміну, де основним товарним об”єктом виступають різноманітні види послуг і яка існує на основі МПП.

Послуга – це продукт праці, створений в результаті угоди про купівлю- продаж, у якого відсутня речова форма.

Умови розвитку світового ринку послуг:

науково-технічний прогрес(інтелектуальні послуги).

ускладнення виробництва.

насичення ринків товарами(торговельні послуги).

інформаційний бум.

нові наукові відкриття(ноу-хау).

зростання кількості компаній по наданню послуг.

прискорений розвиток нових видів транспорту.

підвищення частки нових видів послуг(банківських, страхових, посередницьких).

До світового ринку послуг відносять міжнародний інжиніринг і міжнародне ліцензування, але вони відносяться до сфери міжнародного науково-технічного співробітництва, а фрахт і транспортні послуги розглядаються в межах міжнародних транспортних відносин.

За останні 15-20 років надзвичайно бурхливо розвивається міжнародний

лізинг- (Leasinq-здача в оренду) це спеціальна операція, за якою лізингова фірма (орендодавець) на основі угоди з орендарем купує у виробника предмети оренди(устаткування, обладнання, машини) і передає їх орендареві на певний термін за встановлену плату. Лізинг вважається міжнародним, якщо його суб”єкти належать двом або більше країнам.

Міжнародний франчайзинг – це система договірних відносин між великою та малою фірмою, за якою велика фірма(френчайзер) зобов”язується постачати малу фірму(френчайзі) власними товарами, рекламними послугами, відпрацьованими технологіями бізнесу, надавати короткостроковий кредит на пільгових основах, здавати в оренду своє обладнання; мала фірма зобов”язується підтримувати ділові контакти тільки з цією фірмою, вести бізнес”за правилами” великої фірми, перераховувати визначену договором частку від продажу на рахунок великої фірми.

Френчайзинг найчастіше застосовується у сфері роздрібної торгівлі, ресторанах швидкого обслуговування типу “Макдональдс” та “Піца-Хард”.

Іншими словами міжнародний франчайзинг – це використання вже існуючої і добре відпрацьованої ідеї бізнесу(торгової марки), яка має сформований імідж.

Міжнародний консалтинг – це вид міжнародної послугової діяльності, яку здійснюють спеціалізовані фірми одних країн у вигляді надання порад державам, виробникам, продавцям і покупцям інших країн з широкого кола питань економічної діяльності, передусім з консультування у зовнішньоеко номічній сфері.

Світовий ринок професійних послуг – це відносини, які виникають з приводу

надання спеціалізованими за певними професіями фірмами одних країн

профільних послуг фірмам інших країн.

В більшості випадків фірми спеціалізуються на таких професійних послугах:

бухгалтерські послуги та послуги з аналізу фінансової діяльності(аудит).

юридичні послуги(особливо з міжнародних питань).

маркетингові послуги.

послуги в сфері дизайну та архітектури.