5. Поняття закону правильного мислення

Розглянемо тепер, що таке *закон мислення. Для висвітлення цьо­го питання необхідно розрізняти істинність думки та логічну пра­вильність міркування.

Думка є істинною, якщо вона відповідає дійсності. Думка, яка не відповідає дійсності, є хибною. Так, висловлювання про те, що за зи­мою наступає весна, а за весною - літо, є істинним, бо воно відпові­дає дійсності. Судження про те, що Сонце обертається навколо Землі, є хибним, бо воно суперечить дійсності.

Істинність думок за змістом - необхідна умова отримання істин­них тверджень у ході розмірковування. Другою необхідною умовою є логічна правильність міркування. Якщо ці умови не вико­нуються, то хибний результат може бути отриманий навіть з істинних суджень.

Розглянемо приклад умовиводу:

Рух є вічним

Ходіння в університет є рухом

Ходіння в університет є вічним.

Яка ж помилка допущена в цьому випадку, що призвела до хибного висновку з істинних засновків? Тут висновок лише на перший погляд є наслідком із змісту двох попередніх суджень. У судженнях-засновках поняття "рух" використано в двох різних смислах. У першому випадку мається на увазі філософська категорія руху як універсального способу буття матерії. А в другому - рух як переміщення фізичного тіла у прос­торі. Тут, таким чином, порушено вимоги логічного закону тотожності.

*Закон мислення - це необхідний, повторюваний та суттєвий зв'язок між думками в ході міркування.

Закони і форми мислення є відображенням у свідомості людини властивостей, зв'язків та відношень предметів об'єктивної дійсності. Вони склалися у практичній діяльності людини як результат багатові­кового досвіду практики людського пізнання дійсності. Повторювані зв'язки і відношення продме гін зовнішнього світу відображались у мис­ленні людини і закріплювались у вигляді законів та форм мислення.

6. Логіка й мова

Закони та форми мислення як предмет вивчення логіки є ідеаль­ними об'єктами. Вони набувають матеріального вигляду в мові і можуть бути виділеними лише шляхом спеціального аналізу мовних контекстів.

Розглянемо тепер основні функції та складові мови, а також специ­фіку мови логіки.

Мовою у широкому сенсі називають будь-яку знакову систему, що виконує функції формування, збереження та передачі знань (інформа­ції) і є засобом спілкування між людьми. Комплексним вивченням мови займається окрема наука - загальна теорія знакових систем (семіотика), яка ана­лізує мову в трьох аспектах: синтаксичному, семантичному та прагма­тичному.

Синтаксис (від грецького - побудова, порядок) - вивчає структуру мови: способи утворення, перетворення та зв'язку між зна­ками.

Семантика (від грецького – той, що позначає) - вивчає смислову сторону слів та висловів, відношення між знаками, а також зміни в значеннях слів в історичному розвитку мови.

Прагматика (від грецького - практичний) - вивчає практику застосування мови людиною і відношення людини до самої знакової системи.

Мови поділяються на природні та штучні.

Природні, або національні мови - це історично сформовані в сус­пільстві звукові (слово), а потім і графічні (письмо) знакові системи. Вони виникають для задоволення суспільної потреби людей у закріп­ленні та передачі накопичених у ході практичної діяльності знань та для задоволення потреби у спілкуванні людей. Природна мова допо­магає мисленню "відтворювати" повну картину світу, давати назви предметам дійсності, описувати стан, поведінку їх тощо і, таким чи­ном, бути основним засобом фіксації знань про предмети дійсності.

*Штучні мови - це допоміжні знакові системи, які спеціально створюються на основі природних мов для точної та економної передачі наукової інформації. Штучні мови досить широко викорис­товуються в сучасній науці: математиці, хімії, теоретичній фізиці, об­числювальній техніці, кібернетиці тощо. Штучні формалізовані мови використовуються і логікою для теоретичного аналізу структур пра­вильного мислення.

Однією із загальноприйнятих штучних мов сучасної логіки є *мова логіки висловлювань. Оскільки ми будемо використовувати цю мову в подальшому вивченні, то розглянемо коротко її алфавіт та можливості формалізації словесних виразів.

Алфавіт мови логіки висловлювань.

1. А, В, С... - символи на позначення простих висловлювань (су­джень). Наприклад, "Київ - столиця України".

2. 1, 0 ( або і, х) - символи на позначення логічних констант "істи­на", "хиба".

3. Λ, V, V, →, ↔, ~ - символи логічних операцій, які відповідають логічним сполучникам: "і" - кон'юнкція (Λ); "або" - диз'юнкція (V); "або..., або..." - строга диз'юнкція (V); " якщо..., то..." - імплікація (→); " якщо і тільки якщо..., то..." - подвійна імплікація (↔); " неві­рно, що..." - заперечення (~).

4)(,) - дужки.

За допомогою вказаних символів можна формалізувати, тобто по­дати у вигляді формули логіки висловлювань будь-яке вербальне (від латинського verbut - слово), тобто словесне судження, що складається з декількох простих висловлювань. Візьмемо, наприклад, таке вислов­лювання: "Якщо число ділиться на 3 і на 5, то воно ділиться на 15". Формалізуємо його.

А - "число поділяється на 3".

В - "число поділяється на 5".

С - "число поділяється на 15".

У контексті висловлювання знаходимо сполучники: "якщо..., то...", що відповідає імплікації (→); та сполучник "і", що відповідає кон'юнк­ції (Λ). Отже, наше висловлювання набуває такого вигляду формули логіки висловлювань:

(А Λ В) → С.

Ця формула читається: "Якщо А і В, то С". Дана формула, або структура відображає множину вербальних висловлювань природної мови, оскільки А, В і С можуть означати будь-які за змістом твердження.

Отже, *формалізувати вираз національної мови означає подати його у вигляді формули однієї зі штучних мов логіки.