2. Перешкоди у розвитку фондового ринку України та шляхи їх подолання

Регулювання фондового ринку – це об’єднання в єдину систему певних методів і прийомів, що дозволяють упорядкувати діяльність усіх його учасників і операцій між ними шляхом встановлення державою певних вимог та правил задля підтримки рівноваги взаємних інтересів всіх учасників. Регулювання фондового ринку охоплює всі види діяльності на ньому. Існують: державне регулювання ринку, здійснюване державними органами та регулювання з боку професійних учасників фондового ринку, або саморегулювання ринку. [3,c.16]

Відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» державне регулювання ринку цінних паперів – це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком цінних паперів та їх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Сьогоднішній фондовий ринок в Україні все ще перебуває на стадії становлення. Аналізуючи останній період функціонування вітчизняного фондового ринку, можна зробити висновок про наявність позитивних тенденції в розвитку ринку.

На етапі становлення фондового ринку важливе значення набуває регулювання, здійснюване державними органами. Об’єктивна необхідність впровадження ефективних механізмів зумовлена тим, що в Україні державні заходи впливу на розвиток фондового ринку здійснюються несистемно і некомплексно. Окрім того, вони є суперечливими, що різко знижує результативність функціонування фондового ринку і, відповідно, показники розвитку вітчизняної економіки.

Отже, у сучасному розвитку фондового ринку існує ряд проблем, які не здатні до саморегулювання ринковим механізмом, а потребують активізації державного регулювання: [8,c.30]

- політична нестабільність в країні, що посилює недовіру інвесторів;

- відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців;

- відсутність великих, з тривалим досвідом роботи, інвестиційних інститутів, які заслуговують суспільної довіри;

- відсутність єдиного державного органу, який би регулював та здійснював прямий вплив на ринок;

- нерозвиненість матеріальної бази, технологій торгівлі, регулятивної і інформаційної інфраструктури, реєстраційної, депозитарної і клірингової мережі;

- високі технічні ризики (ризик неврегульованості розрахунків по цінних паперах, ризик передачі засобів і тому подібне);

- відсутність традицій ділової ринкової етики ;

- невідповідність біржової торгівлі світовим тенденціям;

- недостатня капіталізація фондового ринку;

- відсутність єдиного центрального депозитарію;

- недостатня прозорість українського фондового ринку;

- відсутність привабливого інвестиційного та підприємницького клімату в країні;

- проблема захисту права власності .

- незначна частка організованого ринку цінних паперів;

- недостатньо розвинений ринок корпоративних облігацій;

- нерозвиненість вітчизняного ринку деривативів.

Держава повинна створити довготермінову концепцію щодо розвитку

ринку цінних паперів, має знайти шляхи поєднання ресурсів держави і приватного сектору з метою його формування, а також впорядкувати низку нормативно-правових актів. Так, створення єдиної біржової фондової системи та централізованого клірингового депозитарію на сучасному етапі розвитку вітчизняного ринку цінних паперів стане потужним чинником підвищення його ефективності.

Основними напрямами розвитку фондового ринку в найближчій перспективі є:

● удосконалення механізмів захисту прав інвесторів;

● розвиток інструментів ринку цінних паперів;

● удосконалення законодавства про цінні папери та фондовий ринок;

● удосконалення системи розкриття інформації на ринку цінних паперів;

● розвиток інвестиційної інфраструктури.

Організаційно-управлінська структура має відповідати, на нашу думку, таким вимогам:

1. перспективність спрямування, тобто цілковита відповідність меті та завданням розвитку фондового ринку (згідно із законодавством України) як на сучасному етапі економічного розвитку, так і в майбутньому;

2. поетапність – характеризується послідовністю та виваженістю управлінських кроків задля збереження і вдосконалення досягнутих здобутків;

3. інтегровність у національну економіку – функціональна і структурна відповідність іншим сферам і політиці їхньої взаємодії як на державному, так і на регіональному рівнях;

4. оперативність і гнучкість міжгалузевого та міжрегіонального розподілу капіталів для забезпечення оптимального ефекту зростання економіки; досягнення широкого суспільного консенсусу щодо необхідності вдосконалення діяльності регулятивних органів і забезпечення потужної суспільної підтримки з боку держави.

Доцільно запропонувати комплекс заходів з реформування, які будуть спрямовані на подолання існуючих проблем розвитку вітчизняного фондового ринку та забезпечення його ефективного функціонування:

- підвищити капіталізацію та ліквідність організованого ринку цінних паперів шляхом використання фондових бірж у процесі приватизації через первинне публічне розміщення акцій;

- створити універсальну національну біржу, яка буде діяти на принципах регульованих ринків ЄС і здатна інтегруватися у світовий фінансовий простір;

- забезпечити поетапне створення єдиного центрального депозитарію України з урахуванням світового досвіду інтеграції обліково-фінансової інфраструктури;

- прийняти Закон України «Про похідні цінні папери»;

- підвищити прозорість операцій на фондовому ринку та інформації емітента щодо свого фінансового стану та результатів діяльності згідно з вимогами Міжнародної організації комісій з цінних паперів та Директивами Європейського Союзу;

- удосконалити інституційну структуру ринків капіталу з метою диверсифікації ресурсної бази та залучення збережень населення;

- узгодження вітчизняного законодавства з міжнародними стандартами і сучасними вимогами розвитку фінансових відносин; підвищення вимог до корпоративного управління; чітке визначення прав і обов'язків емітентів та інвесторів

- посилення впливу ДКЦПФР на професійних учасників через заборону діяльності, заморожування рахунків, стягнення штрафів. Важливе значення має створення в Україні державної і недержавної системи захисту інвесторів на ринку від втрат, пов’язаних із банкрутством інвестиційних інститутів;

- розробити ефективну систему державного регулювання ринків капіталу з метою контролю за дотриманням вимог законодавства, запобігання шахрайству тощо.

Отже, варто зробити висновок, що здійснення послідовної цілеспрямованої політики формування в Україні ефективного фондового ринку є принципово важливою складовою завершення процесу ринкової трансформації національної економіки, забезпечення інституційної збалансованості останньої, суттєвим чинником зміцнення національної конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі.