Пристосування (вфрп) внутрішньо фірмового ринку праці до змін на підприємстві.
Найбільш поширеними є такі форми пристосування персоналу до економічних змін.
По-перше, при постійному складі персоналу та постійному робочому часі це:
передача найманих працівників іншим підприємствам;
зниження додаткових добровільних послуг та особливих винагород;
перенесення часу роботи та відпусток;
внутрішньофірмові переміщення персоналу;
скорочення інтенсивності праці.
По-друге, при постійному складі персоналу, але зі скороченим робочим часом — це:
скорочення часу понадурочної роботи, дозвіл неоплачуваних невиходів на роботу;
введення неповного робочого часу; тривале скорочення регулярного робочого часу без компенсацій заробітної плати;
перехід від повного робочого дня до неповного.
По-третє, при скороченні складу персоналу без звільнень -це:
припинення наймання;
тимчасові трудові угоди після закінчення терміну дії не поновлюються;
заохочення плинності, допомога працівникам у пошуках роботи;
припинення трудових відносин за згодою, достроковий вихід на пенсію.
По-четверте, шляхом звільнення кадрів — це
окремі звільнення, тимчасові звільнення;
масові звільнення.
Другим напрямком пристосування працівників до економічних змін, як зазначалось, є звільнення. За умови широкого використання даного виду пристосувань до економічних змін важливим є планування вивільнення персоналу, що потрібне для установлення і своєчасного або випереджаючого зменшення його «надлишків». Випереджаюче планування вивільнення персоналу широко застосовується на підприємствах Західної Європи. Це пояснюється тим, що персонал розглядається як людський капітал, як вирішальний фактор успіху діяльності підприємства, оскільки персонал повинен використовуватися протягом тривалого періоду і в нього були зроблені капіталовкладення (наприклад, на заходи, пов’язані з первісною і подальшою освітою працівників)
Сутність та структура індивідуального пропонування на ринку праці.
В загальному розумінні пропозиція характеризує кількість товару, який продавці бажають продати за певний час. Товаром на ринку праці виступає сама праця. Особливості визначення кількості товару, тобто праці, залежать від рівня дослідження пропонування праці. Так, при визначенні індивідуального пропонування на ринку праці одиницею виміру, як правило, виступає кількість робочих годин на тиждень, місяць, рік, протягом яких індивід бажає працювати, перебуваючи на ринку праці. Такого підходу до визначення індивідуальної пропозиції праці притримуються російські економісти [86, c. 46]. Ми ж підтримуємо позицію українських вчених, таких, як В. М. Петюх, В. С. Васильченко, П. М.
Василенко, згідно з позицій яких індивідуальна пропозиція праці крім кількості робочих годин на тиждень, місяць, рік, протягом яких індивід бажає працювати, перебуваючи на ринку праці (7), включає ще й якість роботи, що визначається рів-нем його здібностей, загальної та професійної підготовки, досвідом індивіда (Я), а також інтенсивність праці, яку людина проявляв в процесі виробництва продуктів.
Тобто індивідуальну пропозицію праці можна виразити у вигляді формули:
Пі = Т • Кя • Кі,
де Кя — коефіцієнт якості праці,
Кі— коефіцієнт інтенсивності праці. Існує думка, що індивідуальна пропозиція праці надходить від тимчасово незайнятих працівників.
А. I. Рофе вважає, що пропозиція праці надходить від безробітних, осіб, що вперше шукають роботу та найманих працівників, що незадоволені умо-вами своєї праці, які шукають нове місце роботи [86, c. 46]. Ми притримуємось іншого, широкого підходу до визначення по-питу і пропозиції на ринку праці, і вважаємо, що індивідуальна пропозиція праці надходить від всього економічно активного на-селения, як працюючого, так і тимчасово безробітного, що про-понує свою робочу силу певної якості на певний робочий час з певною інтенсивністю використання.
20.-21 Теорія індивідуального вибору на ринку пращ. Рівновага продавця на ринку праці
Вихід на ринок праці пов'язаний з розподілом часу між працею і дозвіллям. Дозвілля— це благо, яке людина використовує на відтворення робочої сили, виконання домашніх обов'язків, відпочинку, саморозвитку тощо. Доход— це ціна праці, грошовий еквівалент товарів і послуг. Тобто дозвілля та доход — це протилежні поняття, тому що доход не можливо отримати за рахунок дозвілля, і навпаки.
Для кожної комбінації доходу та дозвілля існує свій рівень корисності. Співвідношення між такими комбінаціями та рівнем корисності називають функцією корисності, або функцією переваги. Загальна формула функції корисності така [69, с 73]:
де U— рівень корисності; I — кількість одиниці доходу; Н— кількість годин дозвілля.
Сукупність комбінацій доходу та відпочинку, що мають для індивіда однаковий рівень корисності, в мікроекономіці відображається за допомогою кривої байдужості (рис. 5.1).
Рис. 5.1. Крива байдужості індивіда на ринку праці
На рисунку 5.1. представлена крива байдужості, тобто, сукупність всіх комбінацій дохід-дозвілля, що мають для індивіда однакову корисність. Перехід від точки О до точки а на графіку означає, що індивід відмовився від певної величини доходу (I1 — I2) для отримання додаткового часу відпочинку (Н2 —Н1). Співвідношення даних відносних змін доходу та дозвілля називається граничною нормою заміщення доходу на відпочинок:
Ця величина визначається як втрата рівня задоволення, що припадає на кожну одиницю грошового доходу, від якої відмовились, в обмін на збільшення задоволення від кожної додаткової одиниці дозвілля, з тим, щоб забезпечити постійний рівень корисності. Чим більша дана величина, тим більшим значенням доходу треба пожертвувати заради отримання додаткової одиниці дозвілля.
Для кожної людини співвідношення дозвілля — трудовий дохід є різними. Криві байдужості різних людей наведені на рис. 5.2.
А) Крива байдужості людини, яка більше цінує відпочинок
Б) Крива байдужості людини, яка більше цінує дохід
Рис. 5.2. Криві байдужості різних людей [13, с. 73]
Якщо поєднати криві байдужості, що характеризують комбінації дохід-дозвілля, характерний для різних рівнів корисності для індивіда, отримаємо карту кривих байдужості (рис. 5.3).
Рис. 5.3. Карта кривих байдужості індивіда на ринку праці
Карта кривих байдужості показує сукупність комбінацій дохід-дозвілля, характерних для різних рівнів корисності для індивіда. Так, наприклад, при одному й тому ж обсязі дозвілля для кривої байдужості з корисністю U1 характерний рівень доходу O1, для кривої байдужості з корисністю U2 — рівень доходу O2, для U3 — рівень доходу O3. Отже, чим далі крива байдужості знаходить від початку координат, тим більш привабливими є її комбінації дохід-дозвілля для індивіда. Тобто, U2>U1>U3>U2.
Разом з тим, не кожен рівень корисності може бути доступний індивіду, адже існують обмеження розміру доходу та часу дозвілля. Таке обмеження в мікроекономіці називають бюджетним. Для його побудови на осі X відкладають максимальний обсяг доходу, який індивід отримає, працюючи 24 години на добу, а на осі Y— максимальний час дозвілля — 24 години на добу.
Рис. 5.4. Бюджетне обмеження індивіда на ринку праці
Бюджетне обмеження відображає сукупність комбінацій дохід-дозвілля, які можуть бути доступні індивіду лри його рівні доходу. Так, можливість отримання певного обсягу доходу та дозвілля визначається кількістю годин, що можна витратити на працю чи дозвілля та рівнем доходу. Якщо індивід відпрацює всі 24 години на добу, і не буде витрачати час на дозвілля, він отримає максимальний рівень доходу О. Але, як біосоціальна істота, індивід має певну частину свого добового бюджету витрачати на відпочинок, втрачаючи при цьому кошти за невідпрацьовані години. При цьому співвідношення між втраченим обсягом доходу та отриманими годинами дозвілля є граничною нормою заміщення, що визначає величину доходу, який можна отримати заміною однієї години відпочинку на одну годину роботи. Ця величина дорівнює тангенсу кута нахилу бюджетної лінії до вертикальної осі.
Крім трудового доходу, індивід може отримувати нетрудовий доход — доход від акцій, облігацій, операцій з нерухомістю, депозитів, соціальних виплат, що дозволяє отримувати блага, не приносячи в жертву години дозвілля. Наявність нетрудового доходу Ін переміщує бюджетну лінію індивіда, надаючи йому можливість більше споживати при тому ж рівні годин праці (рис. 5.5).
Рис. 5.5. Переміщення бюджетної лінії при наявності нетрудового доходу індивіда
Так, при наявності нетрудового доходу, при одній І тій же кількості відпрацьованих годин, індивід може отримувати доходів більше на суму I2— I1, що дорівнює обсягу нетрудових доходів Ін.
Рівновага продавця на ринку праці може бути найдена при поєднанні карти кривих байдужості із бюджетною лінією Індивіда (рис. 5.6).
Рис. 5.6. Рівновага на ринку праці
На такому графіку рівновага продавця на ринку праці буде отримана при досягненні комбінації доход-дозвІлля з максимальною корисністю, яка є доступною для споживача. Тобто в точці, де бюджетне обмеження дотикається до найбільш привабливої, але доступної (в цій єдиній точці) кривій байдужості.