3.2 Розвиток науки та освіти

Епоха Просвітництва дала могутній поштовх освіті. Так, король Пруссії Фрідріх ІІ та австрійський імператор Йосип ІІ ввели у своїх країнах загальну початкову освіту. У Франції протягом XVIII ст. кількість неписьменних скоротилася з 79 до 63% населення. Але, попри відчутний прогрес в освіті, епоха Просвітництва додала до соціального розколу в суспільстві культурно-освітній. Незначна частина освічених людей часом не могла порозумітися з рештою населення. Отже, ідеї Просвітництва охопили лише незначну частину населення, переважно освіченого. Просвітителі самовпевнено вважали вірними лише ті знання, що добуті наукою, власним розумом, а не ті, що базуються на традиціях і народній мудрості. Народні вірування вважалися забобонами, а народне життя - проявом відсталості й зашкарублості.

Педагогічна доктрина Просвітництва спрямовувалась не на формування універсальної людини, що було характерним для епохи Відродження, а на підготовку "маленької людини" до життя, завдаючи тим самим удар по освітянському елітаризму попередньої доби. Докорінно переглядалися та з?являлися нові педагогічні теорії, оскільки саме у вихованні особистості вбачався моральний прогрес людства.

Філософ Дені Дідро (1713-1784) вважав своїм завданням зробити сучасні знання як можна більш доступними для всіх. Задум полягав у тому, щоб укласти загальну картину знань, які накопичили європейці на середину ХVІІІ ст., об'єднати їх у спеціальний словник. Такі спроби мали місце і раніше, але вони не мали тако розмаху. Видання отримало назву „Енциклопедії". Організаторам задуманого Д.Дідро і Жану Д`Аламберу (1717-1783) вдалося залучити до роботи всіх великих філософів і письменників того часу: Вольдер, Монтеск'є, Гольбах, Руссо та ін. Проте більша частина „Енциклопедій" була написана менш відомими людьми але не менш освіченими. Так де Жокур написав 17 тисяч статей.

У вступі, який написав Д`Аламбер говорилося, що читач самостійно повинен думати і шукати істину.

Видання підтримала королівська фаворитка маркіза Помпадур, що полегшило вихід видання в обхід цензури у 1751 р. Проте вже у 1759 р. видавати „Енциклопедію" було заборонено. Існуючі томи вилучалися і нищилися. Проте видання продовжувало виходити підпільно. Незважаючи на всі зусилля поліції, спосіб як це робилося, так і не було розрито. До 1782 р. вийшло 22 статей і 13 томів ілюстрацій та таблиць.

Ця масштабна праця справила величезний вплив на тодішнє суспільство.

3.3 Особливості розвитку літератури та мистецтва

У другій половині XVIII ст. у більшості європейських країн - Італії, Іспанії, німецьких державах, Польщі та ін. - домінуючим художнім стилем ще залишалося бароко. А от у Франції утверджувався новий стиль - класицизм. Мистецтво класицизму орієнтувалося на античні зразки. Драматурги писали п'єси на сюжети з грецької та римської міфології та історії. Художники зображували на своїх полотнах стародавніх богів і героїв. Архітектори наслідували трикутні фронтони і колонади античних храмів. На відміну від майстрів бароко письменники і художники класицизму в своїй творчості свідомо прагнули наслідувати встановлені норми прекрасного. Класицисти розробили цілу теорію, яким повинен бути твір мистецтва, як належить складати вірші, п'єси, малювати картини. Класицисти вважали, що твір мистецтва має бути величним, ясним, строгим, зрозумілим, відповідати встановленим правилам. Ніяких крайнощів, непродуманого, неправдивого, неіснуючого.

З'явившись у Франції, класицизм поширився й на інші країни Європи.

П'єси, написані в цьому стилі, мали логічний і зрозумілий сюжет і мову. В основі п'єси завжди була якась ідея, яка протягом п'єси розкривалась і освічувалася зусібіч. Події, зображені у п'єсі, завжди відбувалися в одному місці, в один день. Ніяких другорядних сюжетних ліній не допускалося.

У літературі та мистецтві класицизму існувала ієрархія жанрів. Трагедія стояла вище від комедії. Герої трагедій могли розмовляти лише піднесеною мовою.

Засновником французької класичної трагедії був П'єр Корнель (1606-1684). Він писав п'єси та праці з теорії мистецтв. Доля героїв його п'єс була тісно пов'язана з політичною боротьбою. Сюжет розгортався на тлі історичних подій. Своїми п'єсами Корнель намагався довести необхідність зміцнення абсолютної монархії. А от Жан Расін (1639-1699) свої п'єси присвячував світові людських почуттів. Хоча комедія в класицизмі, як ми щойно зазначили, вважалася нижчим жанром, видатний комедіограф Жан-Батіст Поклен (Мольєр; 1622-1673) своїми творами зумів довести протилежне. Його комедії залишаються популярними й досі.

Художник Нікола Пуссен (1594-1665) уважав, що сюжет мистецького твору має бути благородним, величним і піднесеним, а композиція - логічною і простою.

Всесвітньо уславленим взірцем мистецтва класицизму стала резиденція французьких королів у Версалі. Над її створенням працювали найкращі архітектори, художники, садівники.

У першій половині XVIII ст. поширився новий стиль - рококо (декоративні мотиви у вигляді мушлі). Цей стиль особливо проявився в декоративно-прикладному мистецтві. Йому властиві інтим і комфорт. Майстри рококо створювали витончені речі, в оточенні яких людині зручно і приємно жити. Для цього стилю характерні багатство прикрас, незвичність і вишуканість форм. Особливо популярним стало все незвичне, особливо китайський розпис, китайські павільйони в парках.

У другій половині XVIII ст. знову повернулося захоплення античними класичними формами. Цей стиль назвали неокласицизмом, тобто новим класицизмом. Нове захоплення було викликане археологічними розкопками римських міст Помпеї та Геркуланума, що загинули від виверження Везувію.

Строгість забудови римських міст наштовхнула архітекторів XVIII ст. на думку, що міста слід будувати за простим і розумним планом. Прикладом такої архітектури є ансамбль майдану Людовіка XV (тепер це майдан Згоди) в Парижі.

Художники-неокласики вважали, що мистецтво має виховувати, облагороджувати людину. Вони шукали героя, готового до подвигу і гідного наслідування.

Новий стиль приніс із собою і зміни в одязі: пишні жіночі плаття попереднього століття заступили легкі, схожі на давньогрецькі хітони.

Всі великі просвітителі вправно володіли пером. Їхні твори читали, ними захоплювались, їх обговорювали. Більшість просвітителів, особливо французькі (Монтеск'є, Вольтер, Дідро, Руссо), свої думки прагнули донести до людей через літературний твір.

Даніель Дефо (1661-1731), Джонатан Свіфт (1667-1745), П'єр-Огюстен Бомарше (1732-1799), Фрідріх Шіллер (1759-1805), Йоган-Вольфганг Гете (1749-1832)... Через їхню творчість можна прослідити всю еволюцію ідей Просвітництва в літературі - від появи нового позитивного героя, який діє згідно зі своїм розумом (Робінзон Крузо з роману Дефо), до Фауста Гете.

Дефо утверджував у літературі нового позитивного героя, який працелюбством і розумом досяг усього. Інший англійський письменник Дж. Свіфт у романі "Подорож Гуллівера" намагався показати вади ідей Просвітництва. Герої Бомарше і Шіллера - прості люди, які своєю працьовитістю, розумом, людяністю протиставлялися аристократам. Ці автори утверджували природні права людини. Гете своїми літературними творами намагався виховати людей мужніми, сильними і добрими, здатними кинути виклик існуючому несправедливому ладу.

Найвідомішим представником німецького Просвітництва був Іммануїл Кант (1724-1804), син дрібного ремісника. Усе своє життя, на відміну від інших просвітителів, він безвиїзно прожив у Кенігсберзі (тепер Калінінград). Тут здобув освіту, став професором університету, а згодом і ректором. Кант читав лекції з філософії, філології, географії, права, математики, фізики та інших наук. Він розробив концепцію походження Сонячної системи з гігантської туманності, яка й дотепер залишається однією з основних наукових ідей в астрономії. Йому також належить ідея правової держави. Але головна проблема, що його хвилювала, була пов'язана з можливостями людини пізнавати світ.

Кант дійшов висновку, що людина може отримати знання лише про обмежену кількість навколишніх речей. Поряд із ними існують "речі в собі", що їх пізнати неможливо, бо неможливо довести їх існування, і навпаки. З цього випливає, що пізнати світ до кінця неможливо. У такий спосіб мислитель піддав критиці ідею про безмежну силу людського розуму.

Раніше театри здебільшого були придворними; театри, відкриті для широкої публіки, діяли тільки в Лондоні та Парижі. У XVIII ст. вони відкривалися навіть у невеличких містах Європи. Комедії Жана-Батіста Поклена (Мольєра) були найбільш відомими і ставилися скрізь.

Змінилась і роль музики. Раніше вона призначалася для супроводу богослужіння, придворних свят, спектаклів, а у XVIII ст. зазвучала самостійно. Клавесин, фортепіано, скрипка, флейта стали концертними інструментами. Композитори й виконавці опинились у центрі уваги світської публіки, їх запрошували королі та вельможі. Й.-С. Бах, Й. Гайдн, В. Моцарт, Л. ван Бетховен зажили світової слави як композитори і виконавці.

Доступнішим для широкої публіки став живопис. Проводилися виставки картин, що потім обговорювалися в салонах і пресі. Картини Нікола Пуссена, Жака-Луї Давіда користувалися найбільшою популярністю.

У другій половині XVIII ст. стало рости невдоволення сухим раціоналізмом філософії та неокласичного мистецтва, які відкидали чуттєве пізнання світу. Людям хотілося мріяти, хвилюватися, замислюватися перед загадками. З'явилися романи й поеми, які оспівували почуття, сни і мрії, нічні пейзажі, руїни старовинних замків і т. ін.

Так у літературі й мистецтві зародилася нова течія - сентименталізм (від франц. sentiment - почуття). Романи Семюела Річардсона, Порсенса Стерна, Жана-Жака Руссо викликали значний інтерес світської публіки. В Англії зародився "готичний роман" із фантастичними сюжетами, описом страшних злочинів, привидів, чаклунства, жахів.

Зміна смаків відбилась і на садово-парковому мистецтві. У моду ввійшли романтичні куточки з "дикою" природою.

У світському товаристві набули популярності містика, магія - все, чого не можна пояснити, і надприродне. Публіку шокували досліди французького лікаря Месмера, дослідження якого лягли в основу вчення про гіпноз.

Мода на надприродне створила умови для процвітання авантюристів і пройдисвітів. Це були люди, які видавали себе за ясновидців, здатних обертатися на духів, перетворювати будь-які метали в золото. Вони стверджували, що мають еліксир молодості й філософський камінь. Їм вірили, їх приймали у вищому світі. Одним із найвідоміших авантюристів був Джузеппе Бальзаме, відомий під ім'ям Каліостро.

Використана література

Кун Н. А. Легенды й мифы древней Греции. - М., 1989.

Токарев С. А. Религия в истории народов мира. - М., 1982.

Щекин Г. В. Религии мира. - К., 1995.э

Энциклопедия всемирной истории "МАХАОН" 1999.Г.Н. Підлісна "Антична література". - Київ "Вища школа", 1992.

І.М. Тронський "Історія античної літератури". - Державне учбово-педагогічне видавництво "Радянська школа", 1954

"История Европы", вид. "Наука",1988 р., т.1 "Древняя Европа"

Андре Боннар, "Греческая цивилизация", вид. "Искусство" 1992 р., I-III частини

В.С.Нерсянц, "Сократ", вид. "Наука",1984 р.;

Культурологія: теорія та історія культури . Навч. посіб. / За ред. І.І. Тюрменко, О.Д. Горбула. - Київ: Центр навчальної літератури, 2004. - 368 с.

Культурологія: українська та зарубіжна культура : Навчальний посібник / Зязюн І., Семашко В. та ін.; Ред. М.М. Закович - К.: Знання, 2007.- 567 c.

Філософія під ред. В.Н. Лавриненко, М., Юніті, 1999