35. Вимірювання вібрації та вібровимірювальна апаратура.

Вимірювання вібрації виконують відповідно до положень ГОСТ12.3.012–75 ССБТ «Средства измерения и контроля вибрации на рабочих местах. Технические требования».         Для вимірювання загальної вібрації датчик вимірювального приладу закріплюють на робочій площадці чи сидінні оператора, а для контролю характеристик локальної вібрації – в місцях контакту рук працюючого з елементами обладнання.         Гігієнічну оцінку вібрації здійснюють такими методами: 1.           Частотним (спектральним) аналізом.2.           Інтегральною оцінкою3.            Дозною оцінкою.         Основним методом, що характеризує вплив вібрації на організм людини, є частотний аналіз – вимірювання логарифмічних рівней віброшвидкості (Lv) чи віброприскорення (Lw) на середньогеометричних частотах октавних смуг. Одержані величини представляють у графічному вигляді, як гістограми в координатах «Lv (Lw) – fсг», де fсг – середньогеометричні частоти октавних смуг. На цей графік наносять також значення ГДР вібрації для кожної середньогеометричної частоти, з урахуванням типу виробничого приміщення. Якщо гістограма реальних значень рівня вібрації (Lv чи Lw) перетинає графік залежності ГДР чи лежить нижче нього, то це свідчить про перевищення допустимого рівня вібрації. У цьому разі необхідно застосовувати відповідні заходи та засоби захисту працюючих.          В протилежному разі, коли  гістограма реальних значень рівня вібрації (Lv чи Lw) лежить нижче графіка ГДР, це  вказує на допустимість вібраційного впливу на персонал.         Для загальної вібрації вимірювання виконують в триоктавних смугах частот.          Інтегральну оцінку вібрації застосовують, як орієнтовну.         Показник «доза вібрації» рекомендується використовувати для оцінки вібрації з урахування тривалості (часу) дії.          Дослідження вібрації виконують спеціальними приладами – вимірювачами шуму і вібрації типу ВШВ-003.

36. Джерела виникнення шуму на виробництві. Шкідлива дія шуму на організм людини.(rjycgtrn)

37. Класифікація шумів в залежності від походження, часу, частоти та спектра шуму.

38Рівень інтенсивності та рівень звукового тиску. Зв'язок цих рівнів.

Постійний шум на робочих місцях оцінюється рівнем звукового тиску в дБ, що вимірюється на середньогеометричних частотах (Fср) октавних смуг зі значеннями 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000; 8000 Гц. Середньогеометричну частоту ( ) октавної полоси обчислюють за формулою: ,

         де f1, f2  – відповідно верхня і нижня частоти октавної полоси.         Як одночислову характеристику шуму використовують параметр рівня звуку в дБ А, що являє собою середньозважену величину частотних характеристик звукового тиску з урахуванням біологічної дії на організм людини. Швидкість поширення звукових хвиль залежить від пружних властивостей, температури, щільності, вологості середовища, в якому вони поширюються. Наприклад, усереднена швидкість поширення звукових хвиль у бетоні дорівнює 3000 – 4000 м/с, у сталі – 5000 м/с, а в повітрі, при tº = 20 ºС, та тиску В = 760 мм. рт. ст., дорівнює 344 м/с.          При поширенні звуку в пружному середовищі під дією звукових коливань утворюються ділянки згущення і розрідження тиску, які чергуються, що і визначає величину звукового тиску (P), як різницю тисків в збудженому (Р2) і не збудженому (Р1) середовищі (рис. 1). Іншими словами, стосовно повітряного середовища, звуковий тиск це перемінна складова тиску повітря, що виникає в результаті збудження звуком, який накладається на атмосферний тиск і викликає його флуктуації.         Процес поширення звуку відбувається з перенесенням кінетичної енергії, який виражається у вигляді інтенсивності звуку (I).         Інтенсивність звуку – це середня кількість звукової енергії, що проходить в одиницю часу через одиницю поверхні, перпендикулярну до напрямку поширення звуку:I = V · P ;  I = P²/(ρ · С).         де V – миттєве значення швидкості коливань; Р – миттєве значення звукового тиску; ρ – щільність середовища; (ρ · С) – питомий акустичний опір середовища; С – швидкість звуку в середовищі.         Існують мінімальні значення інтенсивності звуку (Io) та звукового тиску (Рo), що розрізняються органами слуху людини. Ці величини називаються граничними. Вони встановлені для частоти 1000 Гц і складають Io = 10ˉ¹² Вт/м²; Рo = 2 · 10ˉ5 Па.          Вплив звуку на межі болючого відчуття людини перевищує граничні значення ~ у 1014 разів. Причому, значення цих порогів залежать і від частоти звукових коливань. Так, найнижчі граничні значення цих параметрів спостерігаються в діапазоні 1...5 кГц.          У зв'язку з таким значним динамічним діапазоном сприйняття інтенсивності звуку і звукового тиску людиною, для зручності графічного зображення, наприклад за частотним спектром, представляють відносні логарифмічні рівні інтенсивності й звукового тиску стосовно граничних значень I0 і Р0 у такому вигляді:Li  = 10 Lg I / I0.         Оскільки інтенсивність звуку (I) пропорційна квадрату звукового тиску (Р), то виходячи з цього, можна представити величину логарифмічного рівня інтенсивності звуку в такий спосіб:Lр  = 10 Lg Р² / Р²0 = 20Lg Р / Р0.         Цю величину прийнято називати рівнем звукового тиску. Вона використовується при акустичних вимірах і визначенні нормативних значень, що вказані у відповідних нормативних документах.         Відповідно до прийнятих одиниць виміру виходить, що коли діюча інтенсивність звуку, наприклад (I1), перевищує граничну в 10 разів, тобто I1 / I0 = 10 то результуюча величина складає 1 Б (Бел). Якщо перевищення становить 100 разів, то I2 / Iо = 2 Б. і т. д.         У такий спосіб забезпечується вимір рівня звукового тиску у відносних одиницях – Белах. Причому встановлено, що орган слуху людини здатний розрізняти приріст інтенсивності звуку на 0,1 Б, тобто на 1 дБ, який і прийнятий за основну одиницю виміру.