1.4 Посилення політичної реакції в Україні після поразки революції

II Державну Думу було розігнано в червні 1907 року. Микола II видав виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в складі нової Думи представників буржуазії і поміщиків. У той же час закон значно обмежував виборчі права робітників і селян, а також права неросійських народів. Виборчі права отримали лише 15 відсотків населення Російської імперії. Юридично цей крок означав державний переворот, оскільки не відповідав положенням Маніфеста 17 жовтня 1905 року про те, що жоден законодавчий акт не повинен прийматися без згоди Думи. Революція скінчилася. Знову було збільшено робочий день, зменшено заробітну платню, складались "чорні списки", до яких заносили революційно налаштованих робітників. Було ліквідовано такі революційні завоювання, як свобода друку, зборів, організацій тощо. Знову почалось масове використання жіночої та дитячої праці, яка оплачувалась значно нижче, ніж аналогічна праця осіб чоловічої статі.

Запроваджений Миколою II новий виборчий закон від 3 червня 1907 року дав поміщикам майже половину виборців, а багатомільйонному селянству - близько чверті. Але найбільше обмежувались виборчі права робітників. Більшість депутатських місць у Державній Думі посіли поміщики і промисловці. В той же час вибори не дали абсолютної більшості жодній політичній партії. Царський уряд дістав можливість маневрувати між суперечливими інтересами поміщиків і торговельно-промислової буржуазії, використовуючи два думських політичних блоки: октябристи і праві або октябристи і ліберали.

Відразу після поразки революції 1905-1907 років у Росії розпочався період чорносотенної реакції, який увійшов в історію під назвою Столипінської реакції (за ім'ям голови Ради Міністрів та міністра внутрішніх справ П. А. Столипіна). Свою діяльність він розпочав з боротьби проти революційного руху. В Російській імперії було оголошено воєнний стан, почались масові обшуки, арешти. Царський уряд доклав максимум зусиль, щоб звести нанівець усе, що було обіцяно Маніфестом 17 жовтня. Були розігнані опозиційні партії, жорстоким гонінням підглядали національні організації. У містах і селах господарювали козацькі сотні і чорносотенні банди. Деякі губернії України (Київська, Катеринославська, Харківська, Полтавська, Чернігівська, Таврійська, Херсонська) та ряд міст перебували на воєнному положенні або під посиленою охороною.

За звинуваченнями в політичних злочинах у 1907-1909 роках було засуджено понад 26 тис. осіб. Смертні вироки дістали понад 5 тис. осіб. Профспілки та інші легальні організації робітників закривались. Масового характеру набули заслання до Сибіру і північних губерній на каторжні роботи та тюремні ув'язнення.

Насаджувалась ідеологія російського великодержавного шовінізму. Неросійські народи презирливо називались в офіційних документах "інородцями". їм було заборонено створювати товариства, клуби, музично- драматичні гуртки, видавати газети та журнали рідною мовою.

Масові репресії царський уряд розгорнув і в Україні, де вже в 1907 році почали закриватись українські школи, заклади культури, газети та журнали, заборонялась публікація творів національних авторів української мовою. Було скасовано автономію вищих навчальних закладів, багатьох студентів виключили з "вовчими квитками". Заборонялось викладати українською мовою в школах, запроваджене в роки революції явочним порядком. Заборонялось публічне виконання українських пісень або навіть мелодій. Власті перешкоджали збиранню коштів для спорудження пам'ятника Т.Шевченку на його могилі в Каневі. Але особливе обурення української громадськості викликала заборона святкування 100-річчя з дня народження великого Кобзаря. У 1910 році відбувся безпрецедентний в Російській імперії випадок - постановою уряду українців зрівняли з "інородцями", після чого розгорнулась активна компанія проти "українського сепаратизму".

У період реакції різко скоротився чисельний склад політичних партій. Зокрема, РСДРП до початку 1908 року зменшилась у 10 разів. Ще більшою мірою політична ситуація в країні позначилась на становищі українських демократичних партій. У 1909 році розпалась "Спілка". Майже не залишилось діючих місцевих організацій УСДРП. У 1908 році члени демократичних партій об'єднались у міжпартійний блок ТУГІ (Товариство Українських поступовців). Лідери ТУП М. Грушевський, С. Єфремов звернулись до всіх політичних сил із закликом консолідуватися в боротьбі за національне відродження України.