Основні проблеми сучасного християнства

Прагнення людини до пізнання світу, до самопізнання невичерпне і вічне. У процесі пізнавальної діяльності вона формує себе як особистість, набуває фахових знань, акумулює енергію для подальших інтелектуальних і духовних пошуків. Різні системи знань відкривають перед нею свої обшири. Однією з особливих систем, у координатах якої фігурують проблеми духовного самовизначення людини у світі, є розуміння і тлумачення трансцендентного (потойбічного), надприродного, що й є основою наукової проблематики вивчення християнства.

Християнство, як особливий феномен, що концентрує в собі духовну діяльність людини, було сферою досліджень англійського філософа Герберта Спенсера (1820-1903), англійського історика Джеймса-Джорджа Фрезера (1854-1941), австрійського психолога Зигмунда Фрейда (1856-1939), французького соціолога Леві-Брюля Люсьєна (1857-1939) та ін. Спираючись на емпіричні дані, вдаючись до раціональних методів їх інтерпретації, вони намагалися сформулювати загальнонауковий погляд на особливості зародження та розвитку релігійних уявлень. За тогочасних умов це викликало відчутний опір європейських теологів, які побоювалися, що вивчення християнства (особливо порівняльний аналіз різних його гілок) може спричинити ревізію християнських цінностей. Одним із використовуваних ними аргументів було й те, що не варто вивчати релігію за допомогою раціональних методів, оскільки за своєю суттю вона є ірраціональною (позасвідомою). Але це не могло зупинити допитливих вчених.

В наш час вивчення християнства набуває особливого значення й особливої ваги. Розвиток науково-технічного прогресу, процеси глобалізації та взаємопроникнення культур поставили християнську релігію в нові, досі нею незнані умови. Національна належність до народу, в якого сповідання певної релігії є традиційним вже не є запорукою релігійності людини, все більша кількість людей стає прихильниками нетрадиційних для християнських країн релігій і культів. В той же час в сучасному світі має місце й релігійний фундаменталізм й релігійна нетерпимість. Значною мірою вони пояснюються браком об'єктивної інформації, застарілими негативними штампами тощо. Саме тому об’єктивне вивчення існуючих відгалужень християнської релігії сприятиме плідній співпраці і взаємодії представників різних конфесій, дозволить уникнути таких негативних явищ релігійного життя як релігійна конфронтація, дискримінація за релігійною ознакою, допоможе у вирішенні глобальних проблем людства.

1. Загальні тенденції розвитку сучасного християнства

На сьогоднішній день християнство є однією з трьох найрозповсюдженіших релігій (дві інші - це іслам та буддизм). Всього в світі нараховується 1,233 млн.

в тому числі католиків - 739 млн. протестантів - 344 млн., православних - 150 млн. Найбільший відсоток християн - у Північній Америці (91%) та Західній Європі (88%), на третьому місці - країни Латинської Америки (87%).

Найбільш впливовою загальною тенденцією сучасного християнства є відхід від релігійного фундаменталізму (беззастережного некритичного сприйняття релігійних догматів, що часто поєднується з непримиренністю і ворожістю до інших конфесій та релігійних течій). Цим християнський світ виразно відрізняється від, скажімо, ісламського світу. Серед церковних християнських діячів навіть дискутується питання про об’єднання різних конфесій в єдиній церкві в дусі первісного християнства. Цей рух дістав назву екуменізму. Теоретично таке об’єднання є можливим через визнання усіма християнськими конфесіями (за виключеннями лише псевдохристиянських тоталітарних сект) деяких загальних догматів та принципів християнського віровчення:

• сповідання єдиносущної Трійці (Бога Батька, Бога Сина і Бога Духа Святого);

• христопогії (втілення Бога в людину і спокутна смерть Христа та його воскресіння);

• богонатхненність Біблії;

• віра в прощення гріхів, безсмертя душі, загробне життя в Царстві Божому.

Однак, поряд зі спільними рисами у християнських конфесій є й значна кількість відмінностей, що робить сучасне християнство досить неоднорідним рухом. Серед догматів та принципів віровчення, що не мають загального визнання можна назвати: вчення про безгрішність та богонадхненність впади Папи Римського (визнається католиками, не визнається православними і протестантами); традиції поклоніння іконам (визнається православними, не визнається католиками і протестантами); хрещення немовлят (визнається католиками, православними, частиною протестантів, значна частина протестантів, однак, визнає хрещення лише у свідомому віці) та ін.

Особливістю нашого часу є також істотна модернізація традиційного християнського віровчення в самих різних напрямках. У XX ст. віра втратила очевидність і переконливість, у людей все більше зміцнюється уявлення про

непереконливість релігійного світогляду, що розглядається як предмет приватного ставлення, якщо не як марновірство; в цих умовах християнські богослови ставлять перед собою задачу - більш тісно зв'язати християнство із сучасним життям.

Насамперед ідеологи сучасного християнства намагаються поєднати наукові відомості з релігійними уявленнями про світ. Християнські богослови виявляють зараз до науки величезний інтерес. Велику увагу вони приділяють тлумаченню сутності науки, її ропі в сучасному суспільстві, її значенню для розвитку культури. Вони широко обговорюють проблеми взаємини релігії і науки як у минулому, так і в сьогоденні. У роботах богословів піднімається питання про необхідність діалогу між релігією і наукою, починаються спроби позначити границі їхньої компетенції і намітити шляхи їхнього зближення. Багато теологів активно використовують наукові.

їхньиі кимиеіенци і иамииіи шляхи іхиьиіи зилиженни. Daiaiu іешіипв акіивни викирисіивуюїв наукиві досягнення при обґрунтуванні традиційних релігійних догматів, при створенні нових теологічних доктрин. Християнськими мислителями розробляється новий напрямок - теологічна методологія науки і релігії.

На думку багатьох теологів, у методологічному відношенні у релігії і науки є чимало подібних рис. Як стверджує англійський священик Д. Полкінгхорн. базисом теологічного дослідження є Писання, традиція, розум, і усі вони знаходять визначений корелят у науковому пізнанні світу. Наприклад, використання теологами Священного Писання багато в чому подібно з використанням результатів спостереження в науці. Зокрема, як астроном, виявляючи пульсар, що регулярно спалахує, знаходить у цьому підтвердження своїм ідеям про нейтронні зірки, так і у феномені Нового Завіту християнин знаходить емпіричний фундамент, на якому він ґрунтує своє розуміння Бога і світу.

Інший елемент - традиція. Традиція в релігії - це запис колективного і персонального релігійного переживання. Вона надзвичайно сильна в релігійній свідомості і грає в ній одну з найважливіших ролей. Але не менш істотне значення традиції й у науці. Учений ніколи не починає з нуля, а завжди спирається на спадщину своїх попередників. Так, в одній з лабораторій Східної Європи рівняння Максвела були висічені на кам'яних плитах, свідомо імітуючи 10 заповідей.

Третій базис теологічного дослідження - розум. Його використання не виключає можливості звертання до специфічного виду раціонального обговорення, аналізу визначених об'єктів, як це відбувається, наприклад, у квантовій теорії, що застосовує особливу квантову логіку, яка відрізняється від аристотелевої чи побутової. Отже, міркують християнські дослідники, якщо є необхідність пристосовувати наш розум до специфічної природи субатомних часток, те хіба не може бути ще більш нагальної потреби в тонкому пристосуванні для розуміння Бога?

І релігія, і наука, вважають теологи, здатні розвиватися, удосконалюватися. К. Попер говорив, що "наука - одна з небагатьох, якщо не єдина з областей людської діяльності, де помилки систематично критикуються". Але хоча й у меншому ступені, здатна коректуватися і теологія, у заявах якої немає нічого непорушного. Якщо ми простежимо за ходом розвитку християнської віри, то побачимо, що кожне покоління переживає Бога по-різному і представляє його по-своєму. З погляду Д. Полкінгхорна. "кожен образ Бога - ідол, що у кінцевому підсумку повинен бути розбитий у пошуках Реальності". Як вважають багато богословів, християнська віра - віра, що вимагає розуміння, і її кредо може бути виражено установкою Ансельма Кентерберійського: "Вірю, щоб глибше пізнавати".

На сучасному етапі розвитку християнської релігї провідними тенденціями є відхід від релігійного фундаменталізму та орієнтація на співпрацю з наукою й використання наукового знання в обґрунтуванні християнських світоглядних позицій.