Примітки

1. Соціально-економічні відносини – це насамперед відносини власності на засоби виробництва, які формують глибинну сутність будь-якого способу виробництва, його соціальний тип і класову структуру суспільства. Це найсуттєвіша об’єктивна основа господарського механізму.

Організаційно-економічні відносини виникають з приводу:

- трудової діяльності;

- усуспільнення та відособлення ви­робництва;

- розподілу, спеціалізації й кооперації праці;

- обміну за­собами виробництва, менеджменту;

- грошового обігу;

- ціноутво­рення;

- фінансів і кредиту;

- маркетингу;

- інфраструктури ринку тощо.

Загалом організаційно-економічні відносини утворюються господарською системою організації та управління економікою на різних рівнях.

2. “Господарський механізм - це система основних форм, ме­тодів і важелів використання законів, розв’язання суперечнос­тей суспільного способу виробництва, реалізації власності, а також всебічного розвитку людини, формування її потреб, ство­рення системи стимулів і узгодження економічних інтересів ос­новних класів, соціальних груп” (Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. - К.: КНЕУ, 2001. – С. 360).

“Господарський механізм – це сукупність конкретних економічних форм, методів та важелів регулювання економічної діяльності суспільства” (Федоренко В. Г., Діденко О. М. , Руженський М. М., Іткін О. Ф. Політична економія: Підручник / За заг. ред. доктора економ. наук, проф. В. Г. Федоренка. – К. : Алерта, 2008. – С. 38).

А.З. Зазимко наводить наступні визначення господарського механізму:

- це система економічних відносин між людьми, визначених дією об’єктивних економічних законів та свідомо створеним механізмом їх використання;

- це сукупність форм і методів господарювання, що охоплює базисні та надбудовні елементи, об’єктивні та суб’єктивні;

- це сукупність організаційних структур і конкретних форм господарювання, методів управління і правових норм, за допомогою яких суспільство використовує економічні закони з урахуванням конкретних відносин і обставин;

- це конкретна форма функціонуючих виробничих відносин на певному етапі розвитку;

- це механізм дії і використання об’єктивних економічних законів і законів природи (Зазимко А.З. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посіб. - К.: КНЕУ, 2005. - С. 211).

3. Чухно А. Господарський механізм та шляхи його вдосконалення на сучасному етапі // Економіка України. – 2007. –№ 3. – С. 62.

4. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001.- С.238.

14.1.2. Змішана економічна система: сутність, ознаки, національні особливості

В економічній теорії поняття “змішана економічна система” трактується неоднозначно [1].

Історичною передумовою виникнення змішаної економічної системи є посилення і розширення державного втручання в економічну діяльність, розвиток державної власності і державного сектору економіки. З кінця ХІХ ст. майже в усіх країнах відбувається: розширення економічних функцій держав; посилення взаємозв’язку, взаємодії приватного, акціонерного, державного секторів; розвиток державно-корпоративного або державно-монополістичного капіталізму як специфічної нової форми господарювання.

Підставами для визначення економічних систем сучасних розвинутих країн як змішаних є те, що для них характерними є наступні ознаки:

- взаємодія колективної, приватної і державної власності та різних форм господарювання, породжених ними;

- державне регулювання національної економіки з метою стимулювання сукупного попиту та сукупної пропозиції;

- відносна стійкість і стабільність розвитку на основі збалансування різнорідних економічних інтересів;

- здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом’якшувати соціальні конфлікти;

- забезпечення свободи і економічної рівності суб’єктів господарювання;

- чітка соціальна спрямованість розвитку національного госпо­дарства на основі економічного зростання.

Отже, системоутворюючими складовими змішаної економічної системи є: високий економічний потенціал суспільства; забезпечення на його основі загального добробуту населення; раціональне поєднання державного регулювання з ринковим саморегулюванням.

Органічний характер змішаної економіки проявляється у тому, що вона являє собою не просто співіснування і паралельний розвиток різних секторів господарювання, а їх суперечливу єдність: взаємопроникнення, взаємопереплетіння і взаємний перехід одного типу господарювання в інший. Подібне засвідчує, що така система – це не просто конгломерат форм власності та господарювання, а нова соціально-економічна якість. Відповідна комбінація різних секторів, форм і типів господарювання, механізмів його регулювання дозволяє одержати ту чи іншу національну модель руху змішаної економіки [1, c.250-251].

Особливості, які властиві сучасним національним змішаним економічним системам, дозволяють виділяти різні їх моделі: американську, німецьку, шведську, японську та ін. Вони відрізня­ються як розмірами та співвідношенням державного і приватного секторів у національній економіці, так і структурою, а також методами державного регулювання економіки [2, c.356-359; 3, c.107-109].

Різноманітність національних моделей змішаної економіки зумовлена:

• конкретними формами реалізації універсальних принципів функціонування змішаної економіки у вигляді державного регу­лювання та ринкового саморегулювання;

• специфічними для кожної країни умовами і формами становлення цього типу економіки (економічними, соціально-психологічними, політичними, культурологічними);

• етапом, на якому перебуває країна при переході до змішаної економіки, зокрема рівнем завершеності технологічної та структурної перебудови її еконо­міки.

За останнє десятиріччя в країнах з розвиненою ринковою економікою відбулася зміна пріоритетів державного регулювання національного господарства. Вона проявилась у тому, що на перший план поряд зі стимулюванням розвитку конкуренції виходять дії уряду, спрямовані на поліпшення якісних особливостей розвитку національного виробництва, заходи з приведення в дію стимулів для всебічного розвитку працівників, забезпечення вищої якості життя населення країни.