6. Значення компаративиського дослідження у конституційному праві

Компаративістика

(Від лат. Comparatio - рівне співвідношення, відповідність, порівняння, звірення, взаємне угода) - 1) загальна назва сукупності порівняльних методів у різних областях гуманітарного знання (правознавство, літературознавство, мовознавство, культурологія, історія та релігієзнавство), 2) філософська теорія порівняння як базисної логічної операції розуму. Виділення порівняльної методології в окрему галузь гуманітарного знання та закріплення за нею терміну "компаративістика" пов'язане, по-перше, з тенденцією до спеціалізації та конкретизації предметів дослідження всередині гуманітарних наук, по-друге, з відмовою від спроб створення всеосяжних, Універсальних систем знання; в -третє, з зростанням національної самосвідомості та усвідомлення ролі "національного чинника" в соціальній історії та історії культури. Поява нового кола питань, пов'язаних з осмисленням природи многоразлічіі та унікальності (культурної, мовної, правової і т. д.), з одного боку, і спроби виявлення подібності в рамках цього різноманіття, з іншого боку, призвели до необхідності усвідомлення порівняння як методу. Проте практично одночасно з оформленням таких галузей гуманітарного знання, як порівняльне правознавство, порівняльне літературознавство, порівняльне мовознавство, відбувається відмова від методологічного пошуку в рамках цих конкретних наук. Т. о., Пошук методологічного підстави компаративістських досліджень та аналіз порівняння стає пріоритетом філософії. З 1936 р. в Гавайському університеті (Гонолулу) і з 50-х рр.. в інших університетах ведуться дослідження в галузі історії та теорії порівняльного аналізу під загальною назвою "філософська компаративістика". Цей аналіз має два основних напрямки. Перше - "горизонтальне" (культурно-географічне). Основоположним тезою цього напрямку стали слова М. Бубера про необхідність діалогу культур Сходу і Заходу. Завдання цього напрямку - методологічне прояснення основних концептів "Восток", "Захід", "Північ", "Південь" як культурних феноменів, усвідомлення їх унікальності та пошук шляхів можливого діалогу. Другий напрямок - "вертикальне" (історико-філософський). Завдання цього напрямку - простежити еволюцію формування порівняльного методу в історії філософії, а також виявити структуру порівняльної операції і дати аналіз проблеми порівнянності філософії Сходу і Заходу. В історії філософії осмислення проблеми порівняння еволюціонувало від метафізичного уявлення про пропорційності космосу в античності до логічного розуміння порівняння як базисної операції розуму у філософії нового часу. Ця еволюція відбувалася в рамках двох традицій, т. к. основним питанням в межах даної проблематики був і залишається питання виявлення підстави для порівняння. В залежності від того, визнавали чи філософи існування об'єктивного та універсального підстави для порівняння чи ні, вони залишалися або в рамках просторово-метафізичного, або інтуїтивно-релятивістського підходу до опису механізму порівняння. Перша традиція в осмисленні проблеми порівнянності була задана піфагорійцями, у яких ми вже можемо реконструювати елементи теорії порівняння. Визнаючи основним критерієм міри те, що вона повинна бути менше вимірюваного, піфагорійці тим самим обмежили область раціонального (те, що підпадає під одну міру) числами, тому що для чисел універсальна і об'єктивна міра - найменше - обнаружимо (монада). Для величин ж, які "в плані подільності належать принципом нескінченності", такої універсальної заходи немає, що говорить про недосконалість світу.