2.2. Види виступів

Крім формулювання теми важливо визначити вид виступу. Основними видами (жанрами) ораторського виступу вважаються лекція, доповідь, промова.

Лекції поділяються на одноразові (публічні) і курсові (н-д, учбові лекції). Між ними є суттєва різниця. Учбова лекція, як частина курсу, як правило, є продовженням попередньої або передує наступній. Аудиторія учбової лекції - однорідний колектив слухачів, Увага яких визначається по меншій мірі двома мотивами — інтелектуальним ( отримання знань) і моральним (здача екзамену за прослуханий курс).

Ситуація публічної лекції складніша. Аудиторія тут звичайно змішана, лектор їй невідомий. Це потребує від лектора додаткових зусиль, майстерності адаптації, вміння швидко оцінити аудиторію і перебудовуватись на ходу, враховуючи реакцію присутніх.

В доповіді надаються відомості, ставляться завдання і даються рекомендації, що стосуються діяльності певного колективу. Як правило, доповідь робиться на зборах, нарадах, де вона стає предметом обговорення, критики і доповнюється новими положеннями. У звітній доповіді повідомляється про результати роботи за певний період.

Зразком політичної промови можуть слугувати виступи керівників партій, рухів, уряду. Вони, як правило, носять програмний характер і стосуються важливих внутрішніх і зовнішніх політичних та економічних проблем.

Мета агітаційної промови - в лаконічній та емоційній формі роз'яснити якесь важливе питання і схилити аудиторію на бік оратора.

Агітаційні промови загалом можна розділити на три групи: а) промови з метою надихнути на щось, б) промови з метою переконати в чомусь, в) промови з метою викликати активну реакцію.

Мітингова промова присвячується злободенній проблемі і має високий емоційний накал. Як правило, вона відображає думку, інтереси присутніх і має мобілізуючий характер.

Розважальна промова не має іншої мети, ніж та, що заключається в ній самій. Вона сама по собі повинна розважити, звеселити, потішити слухачів, її часто можна почути на бенкеті чи в інших обставинах, коли люди зустрічаються з метою приємно провести час. В ній усмішка і серйозна думка, правда і вигадка, гумор, карикатура і перебільшення.

2.3. Оцінка аудиторії

Визначаючи тему і вид виступу, оратор повинен оцінити аудиторію і середовище, де відбуватиметься виступ. Оратору-початківцю можна порекомендувати наступну схему оцінки аудиторії.

1. Загальні відомості про аудиторію: який її соціально-демографічний склад (професія, освіта, вік, стать) і ступінь однорідності, які мотиви (інтелектуальні, моральні чи естетичні) спонукали слухачів, які можливі установки і настрій аудиторії, її фізичний стан.

2. Чи зручні час і середовище для сприйняття промови.

3. Відношення аудиторії до теми виступу: наскільки важлива тема для аудиторії, наскільки слухачі ознайомлені з темою, з яких можливих джерел отримала аудиторія інформацію з даної теми.

4. Відношення аудиторії до оратора: яке можливе відношення до оратора; які відомості має аудиторія про оратора; звідки ці відомості; чи зустрічалася з оратором раніше. Перераховані відомості отримують різними шляхами: з особистого знайомства з аудиторією і спостереження за нею, зі спілкування з організаторами зборів і навіть з чуток.