Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Лекції ДПЗК.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
28.08.2019
Размер:
735.74 Кб
Скачать

Тема 3. Основи правового статусу особи в зарубіжних країнах План

  1. Поняття і структура державно-правового статусу особи та принципи його регулювання в зарубіжних країнах

  2. Державно-правове регулювання громадянства.

  3. Права, свободи і обов'язки особи та їх класифікація.

  1. Поняття і структура державно-правового статусу особи та принципи його регулювання в зарубіжних країнах

Поняття і структура державно-правового статусу особи та принципи його регулювання в зарубіжних країнах

Влада полягає, в першу чергу, в тому, щоб зобов'язувати людей, а її призначенням є здійснення і захист вже сформованих уявлень про прогрес, про суспільство і людину, про їх роль і взаємостосунки. Однак влада існує і дає результати лише за умови, якщо її вимоги відносно співпадають з поведінкою людей. Звідси випливає, що регулювання статусу особи, її правового становища становить таку функцію державного права, яка має виключне, якщо вирішальне не значення.

Державно-правовий статус особи - це дійсне (реальне), юридичне оформлене становище людини в її взаємовідносинах з державою та іншими суб'єктами.

Державно-правовий статус особи - явище неоднорідне. Воно має декілька складових:

  • принципи державно-правового регулювання статусу особи;

  • громадянство або інші різновидності політико-правового зв'язку між людиною і суб'єктом політичної влади (державою);

  • правосуб'єктність ( правоздатність та дієздатність). Правосуб'єктність означає, що особа є не річчю, в якій зацікавлена держава, не об'єктом влади , а учасником правовідносин. Правосуб'єктність напряму не

  • зв'язана з громадянством, хоча громадянство впливає на обсяг правоздатності.;

  • права, свободи, обов'язки та заборони, з якими пов'язана юридичне значима поведінка особи;

  • гарантії прав та свобод людини.

Правовий статус особи залежить від принципіальних підходів з боку держави до людини.

У принцип правового регулювання статусу особи - це нормативна формула, яка узагальнює юридичну практику, погляди і поведінку більшої і частини людей, політики, держави та її органів та чиновників по відношенню до прав свобод і обов'язків людини.

В кожній окремо взятій державі цей принцип залежить від характеру політичного режиму, національних традицій, рівня загальної та правової культури тощо. Крім того, він далеко не завжди відкрито проявляється у статтях закону. Взагалі, немає країни, де б непохитно та безальтернативно керувались якимось одним правовим принципом.

Нам слід розглянути принципи державно-правового статусу особи методом антитези, протиставлення. При цьому існування “золотої середини“ або виключень будемо лише припускати.

Першу альтернативну пару складають принцип юридичної рівності людей перед законом і державою і альтернативний йому принцип правової диференціації.

Принцип юридичної рівності означає, що держава і закон однаково ставляться до кожного громадянина, не визнають привілеїв і не встановлюють право обмежень в зв'язку з його походженням, релігією, національністю, расою, статтю, соціальним та майновим станом, участю в політичних організаціях. Як правило цей принцип виражено в законі за допомогою таких формулювань “Всі громадяни рівні перед законом...”, “Ніхто не може зазнавати утисків...”, “Кожний має право...”, “"Всім гарантується...”. Принципи рівності не порушуються таким поняттям як "Користування - створення пільгових правових умов для соціальне незахищених категорій населення - інвалідів, представників рас які довгий час зазнавали дискримінації. Корінних народів, або народів які знаходяться на межі значення, тощо”.

Диференціацію не плутати з дискримінацією. Дискримінація передбачає просто нерівність але нерівність несправедливу не правову.

Другу альтернативну пару складаються принцип свободи особи та дозвільний принцип правового регулювання статусу особи.

Перший з них означає, що права людини є природними, і їх джерелом не можна вважати державу, функція якої полягає в тому, щоб захистити свободу особи від зазіхань а також встановити певні обмеження, які впорядковують здійснення права. Самим розповсюдженням визначенням цього принципу є фраза: “Дозволено все, що не заборонено законом”.

Значно з дозвільним принципом права людини виходять від держави, йоті “Дозволено те, що дозволено владою, законом”.

Альтернативну пару складають ПРИНЦИПИ юридичного балансу, індивідуальних та загальних (державних) інтересів і принцип домінування суспільства і держави над особою.

2. Державно-правове регулювання громадянства.

Громадянство являє собою юридичний зв'язок між державою І людиною, яка вважається членом нації, політичного суспільства.

Громадянство - це комплексні, сталі правовідносини з участю людини і держави, які визначають правове становище особи, обсяг правосуб'єктності. склад прав і свобод, якими особа може користуватися, а також обов'язки сторін по даним правовідносинам.

Приналежність до громадянства викликає багато чисельні правові наслідки, як для особи громадянина так і для держави:

1.Наявність громадянства означає, що за особою закріплюється повний обсяг правоздатності, який визнає держава

  1. Тільки громадяни несуть військову повинність і інші обов'язки (участь у суді в якості присяжних)

  2. Межі користування деякими особистими правами у громадян ширші ніж у інших категорій осіб (візи до держави, пересування по території країни, тощо)

  3. Громадяни знаходяться у більш сприятливих соціально-економічних умовах, чим інші особи (зайнятість, охорона здоров’я. право придбання нерухомості, освіта, тощо)

Громадянство не обмежується в часі і просторі - це постійний стан особи. Громадянство мало чим відмінне від підданства. Підданство встановлює політико-правові відносини між особою і монархією, яку представляє «' глава

Слід відмітити, що правовідносини з державою встановляться разі простого знаходження особи на території даної держави, навіть якщо ця особа і не громадянин. Держави встановлюють правові зв'язки :< іноземцями і особами без громадянства (апатридами).

Теорія називає такі правові режими по відношенню до Іноземців та апатридів:

  • національний режим - зрівнювання іноземців в правах з громадянами за винятком тих прав, які притаманні виключно громадянам, а також тих. шо обумовлені законом

  • найбільшого сприяння - це режим для громадян окремих країн. Він створюється внаслідок укладення годи, за якою держава повинна ставитися до громадян свого партнера на тих же умовах, що і до громадян третіх країн

  • спеціальний режим - це сукупність правових >мов, встановлених законом чи міжнародним договором,

  • принцип взаємності - коли держава закріплює за Іноземцями з певної країни той же обсяг прав, яким користуються його громадяни в цій країні.