1. Класифікація конституцій. Порядок прийняття та внесення змін до конституцій

В науці конституційного права неодноразово робилися спроби класифікувати конституції за різноманітними ознаками. В залежності від форми державного устрою пропонувалося ділити конституції на унітарні та федеративні; в залежності від характеру політичного режиму на демократичні, авторитарні та тоталітарні; в залежності від часу застосування - на постійні та тимчасові (див. Чиркин В.Є “Конституционное право зарубежных стран” - М.,2000). Однак, перевірка часом показала, що найбільш сталою є виявиласі класифікація, запропонована в XIX ст. і яку застосовують і до наших днів.

По тому, як виражена зовні воля творців конституції, вони поділяються на писані і неписані.

Писані конституції - складені, як правило, у вигляді єдиного документа, побудованого за певною системою. Звичайно, писана конституція складається з преамбули, основного тексту і перехідних положень. Преамбула це вступна частина конституції. У ній, звичайно, викладені завдання, які стоять перед країною, історичні умови прийняття конституцій, проголошуються основні принципи, покладені в основу конституційного матеріалу, інколи декларуються права і свободи. Преамбула може бути дуже маленькою ( Вірменія ), великою (Японія ), або ж відсутня зовсім ( Греція). Усі преамбули мають ідеологічну спрямованість. Положення преамбули ( за винятком тих, які проголошують права і свободи ) не є правовими нормами.

Основний конституційний текст, підрозділяється на частини, глави, розділи та статті. У заключних, перехідних і додаткових положеннях встановлюється порядок набрання конституцією чинності, визначаються терміни видання законів, до яких відсилає конституція відсилає ( органічні закони ), містяться норми тлумачення, зазначаються винятки із загальних правил.

Писана конституція, в принципі, являє собою єдиний документ, який за висловом американців, "можна покласти до кишені". Але в деяких випадках писана конституція може складатися з декількох документів ( Ізраїль ), або навіть з цілої системи писаних юридичних джерел ( Конституція 1982 р.)

Неписані конституції являють собою виняток і сьогодні існують лише у Великобританії та Новій Зеландії. Неписані конституції мають той же обсяг предметів правового регулювання, що і писані, але їх приписи містяться не в єдиному документі, а в величезній кількості джерел права. Пояснимо це на прикладі Великобританії. Конституція цієї країни являє собою складний конгломерат різного роду джерел. Ця конституція постійно доповнюється і змінюється.

Вона складається з таких основних частин:

• Статутне право. Ця група джерел включає найдревніші акти ( починаючи від Великої хартії вольностей 1215р.) і ряд найважливіших парламентських законів конституційного характеру. Парламентські статути народжують нові права і обов'язки посадових осіб і громадян, змінюють правовий статус державних органів і суспільних організацій, змінюють взаємовідносини між різними підрозділами політичної системи.

• Загальне право (прецедентне право) - склалося в середні віки. Воно засноване не на законі, а на загальних засадах справедливості. Його юридичною базою є доктрина в сили якої суд притримується рішень, які відбулися раніше по аналогічних справах. На практиці це означає, що рішення судів вищої інстанції обов'язкові для всіх судів нижчої ланки при розгляді аналогічних справ. Це фактично дає змогу судам вищої юрисдикції змінювати або вводити норми конституційного характеру.

• Конституційні угоди - правила політичної практики, які вважаються обов'язковими і неухильно виконуються тими, кого вони стосуються. Порушення умов конституційних угод неможливо оскаржити через суд, але вони складають надзвичайно важливу частину британської неписаної конституції. Вся система управління кабінетом повністю ґрунтується на цих умовах, які фактично не мають юридичної сили.

• Доктринальні джерела - це праці авторитетних англійських вчених, до яких звертаються тоді, коли прогалини в конституційному праві не можуть бути передбачені статутом чи зареєстрованим рішенням суду.

На перший погляд, британська конституція являє собою певний анархізм. Але ця конституція досить гнучка і зручна на практиці. На відміну від писаних конституцій вона не вимагає затяжної процедури прийняття доповнень та змін. Для цього є багато простих способів від прийняття парламентського закону до створення судового прецеденту.

По способу зміни, внесення поправок та доповнень конституції поділяються на дві групи - жорсткі та гнучкі.

Жорсткі конституції змінюються і доповнюються в особливому порядку, більш складному ніж той, який прийнято для звичайної законодавчої процедури. Якщо парламентський закон приймається простою більшістю голосів (50% + 1 голос), то для прийняття поправок і доповнень до конституції встановлюється в самому основному законі особлива процедура.

По загальному правилу конституція змінюється в тому ж порядку, в якому вона була прийнята.

Існують різні способи зміни юридичних конституцій, які можна розділити на три основні стадії.

По-перше ініціатива зміни конституції, яка, як правило, повинна виходити або від голови держави, або від парламенту.

По-друге, схвалення запропонованого проекту змін до конституції кваліфікованою більшістю парламенту.

По-третє, остаточне ухвалення прийнятого проекту змін до конституції, ця функція, якщо вона взагалі передбачена, здійснюється або головою державою, або виборами, шляхом референдуму.

Процедура зміни конституції, яка існує в різних країнах досить детально описана в літературі.

Гнучкі конституції - змінюються і доповнюються в тому ж порядку, що і звичайні парламентські закони. Особлива процедура для цього не передбачена (Великобританія, Нова Зеландія).