2. Глава держави.

Глава держави - це конституційний орган та одночасно вища посадова особа держави, яка представляє державу у середині та поза її межами, символ державності народу. Глава держави може бути одноосібним чи колегіальним. В першому випадку це монарх або президент. Колегіальний глава держави досить рідке явище (Швейцарія). Правове становище глави держави залежить від форми правління в країні.

Монарх - глава держави в країнах з монархічною формою правління, правове становище монарха характеризується двома особливостями, по-перше влада монарха юридичне вважається необхідною. Монарх володарює (обмежено чи абсолютно) по власному праву та вважається джерелом всієї державної влади. Навіть в парламентських монархіях все державне управління здійснюється від імені монарха, хоча фактично він істотно обмежений в сфері здійснення політики. Але навіть безправний монарх є потрібним та корисним для правлячої еліти.

По-друге, влада монарха спадкова, вона переходить від одного представника правлячої династії до іншого у встановленому законом порядку.

Порядок престолонаслідування встановлюється або конституцією, або конституційними законами які в значній мірі доповнюються звичаями. Існує декілька систем престолонаслідування:

• салічна - коли престол спадкує лише чоловік (перш за всеО старший син, а жінки, в тому числі декілька, виключаються з числа спадкоємців престолу (Бельгія, Норвегія, Японія тощо)

• кастільська — коли жінки (доньки) спадкують престол, коли у покійного монарха немає синів, якщо є молодший син та його старша сестра, то син має

• переваги (Великобританія, Данія, Іспанія) ./•

• австрійська — жінки спадкують трон, при умові що у всіх поколіннях

• династії немає чоловіків (існувала в минулому)

• шведська - (започаткована законом 1979рчШвеція) - жінки спадкують престол на рівних умовах з чоловіками.

• мусульманська - коли фактично трон спадкує не визначена особа, а благородна правляча сім'я (частина династії) яка сама вже вирішує, хто саме із родичів покійного короля (не обов'язково син) буде займати вільний трон Катар, Оман, Кувейт, Саудівська Аравія. Сім'я може змішувати короля та ставити на його місце іншого члена сім'ї.

• племінна - спадкоємця визначає племінна рада - Свазіленд. Останній раз тут вибирали короля в 1982р. з 150 синів покійного короля.

• виборна монархія — Малайзія. Тут короля вибирають на 5 років з числа султанів монархічних суб'єктів федерації.

Особи, які претендують на участь в спадкуванні реєструються в документі (книзі), яка відображає склад династії серед них виділяєься найближчий претендент. Він має звання та привілеї спадкового принца та як правило, виконує функції регента у випадку недієздатності монарха, право участі в діяльності парламенту на правах сенатора.

Умови спадкування;

• кровне рідство з монархом (виключаються супруги монархів та усиновлені особи)

• релігійний ценз (спадкоємець повинен сповідувати належну віру, крім того, монархічна влада не зв'язана відповідальністю ні перед ким, окрім Бога)

• належний шлюб - шлюб монарха це справа держави. В Британії згоду на шлюб дає Кабінет міністрів. Іспанія - генеральні Кортеси.

Вступ на престол супроводжує процедура коронації. В останній час процедура коронації включає в себе принесення клятви монархом, в дотриманні конституції, прав, свобод, привілеїв та вольностей народу. При коронації первосвя'щенник держави благословляє монарха на коронування, надіває на нього корону та вручає інші знаки монаршого достоїнства -державу, скіпетер, мантію тощо.

У випадку малолітства, а також його хвороби чи довгої відсутності монарха встановлюється регенство - правління за монарха. Регенство буває одноосібне або колегіальне.

Правове становище монарха

Монарх - особа недоторканна - це означає загальну заборону посягати на його життя та достоїнство, ця заборона розповсюджується і на інших членів династії, особливо спадкових принців, чоловіка та дружину монарха.

Безвідповідальність - найбільш характерне право монарха. Воно має два аспекти: політичний та загальноправовий. Монарх не відповідає за ті рішення, які він приймає як голова держави, король завжди правий, винуваті лише міністри. Монарх не несе відповідальності за політичні невдачі та правопорушення. Безвідповідальність монарха не лише універсальна, але й екстериторіальна. Вона визнана міжнародно-правовою практикою. Монарха можна взяти в полон, але не можна покарати - король Італії не поніс покарання як глава держави гітлерівської коаліції.

Взагалі немає та не може бути юридичне прийнятої норми в якій можна було б притягнути монарха до відповідальності, чиїм іменем виноситься вирок короля. Абсурдно судити короля іменем короля навіть по релігійним міркування це гріх, бо над монархом немає нікого окрім Бога. Вироки, які виносилися королям були не актами правосуддя, а судилища, тому деградація правопорядку — звичайний наслідок розправ з монархами.

Право на особливе утримання - зміст цього права утворюють дві складові: право на оплату витрат правлячої династії з державного бюджету та право на майно династії (королівський домен, наділ тощо). Цивільний лист — приймає парламент (витрати на династію) 1998о. - 324 млн.дол. в Японії.

Право на власний двір - особливий набір чиновників.

Фактична роль монарха в різних країнах різна. В дуалістичній чи абсолютній монархії він має реальну владу. В парламентській царствує але не править. В останньому випадку його вплив на політичне життя та сфера його повноважень мінімальні.

Президент - є головою держави в країнах з республіканською формою правління. Існує дві основних форми президентури — одноосібна та колегіальна. (Президентська Рада існувала раніше в Йемені, Судані, Алжирі, Кубі тощо).

Президент може займати різне положення в системі державної влади: бути лише главою держави (Німеччина); одночасно главою держави та виконавчої влади (Бразилія, США); главою держави та фактичним керівником уряду при наявності особливої посади прем'єр-міністра (Єгипет, Франція). Президент обирається на певний термін (3 роки в Латвії, 7 років у Франції). Може бути переобраний на другий термін (США), переобрання взагалі не передбачається (Мексика), може бути переобраний необмежену кількість раз (Франція).

Буває пожиттєва президентура. Для обрання президента існують різні цензи: громадянство, вік, освіта, термін проживання в країні.

Президент як посадова особа республіки завжди обирається.

Способи обрання президента

Голосування в парламенті (Чехія, Словаччина, Угорщина, Туреччина тощо). Для першого туру кваліфікована або абсолютна більшість. В наступних турах вимоги знижуються. В такому випадку голова держави отримує владу від парламенту, його влада похідна і він не може самостійно представляти себе загальнонаціональному представницькому органу. Вибраний таким чином президент, як правило має номінальні повноваження та не відіграє істотної ролі в державному житті країни.

Голосування виборців. Виборці голосують за виборщиків, а останні не збираючись разом вибирають президента з числа кандидатів, яких висунули партії (Аргентина, США, Фінляндія)

Обрання президента спеціальною виборчою колегією. Федеральні збори в Німеччині, які складаються з членів нижньої палати та такої ж кількості представників земель. Близька до цього система існує в Італії та Індії.

Обрання президента безпосередньо виборцями - Франція, Мексика. Загалом існує закономірність, чим далі знаходиться парламент від обрання президента, тим більша роль президента в здійсненні державного керівництва суспільством.

Повноваження президента припиняються у разі: закінчення терміну перебування на посаді в результаті добровільної відставки (Ніксон в 1974 році) "імпічменту" — усунення з посади парламентом затяжкі злочини усунення в результаті стійкої недієздатності оголосити дострокові вибори

Правове положення

Президент користується недоторканістю - його неможливо притягнути до відповідальності. Кримінальна відповідальність можлива після усунення президента з посади. Цивільний позов до президента допускається.

Президент має певні привілеї — резиденцію, особливий транспорт, охорону, штандарт (прапор який є символом президентської влади), грошове утримання.

Повноваження президента

Часто вони сформульовані однаково в президентській, парламентській та напівпрезидентській республіці. Однак на практиці їх здійснення існує величезна різниця, яка пов'язана з особливостями форми правління в тій чи іншій країні:

1. Повноваження по представництву держави зовні та усередині країни. — призначає послів при ньому користуються зарубіжні дипломати, призначає представників в суб'єктах федерації, забезпечує взаємодію органів державної влади тощо.

2. Гарант конституції — здійснює по її дотриманню та охороні.

3. Повноваження по відношенню до парламенту та здійснення ним (парламентом) законодавчої влади - призначає вибори, скликає парламент на сесії. Може достроково розпустити парламент, підписує закони, має право вето.

4. Повноваження по формуванню інших вищих органів держави - призначає уряд самостійно чи за пропозицією лідера партії, більшості (коаліції партій) в парламенті; в деяких країнах призначає прем'єра чи окремих міністрів зі згоди парламенту. Призначає багатьох вищих (та не лише вищих) посадових осіб, наприклад суддів.