2. Внутрішня організація парламенту та його палат.

Внутрішні органи парламенту. До внутрішніх органів парламенту входять його керівні органи. Засіданням й палат та однопалатного парламенту керує голова (спікер в англосаксонських крашах)або колегіальний орган (бюро в Іспанії, організаційний комітет в Чехії, президія сесії в КНР). Спікер парламенту має одного чи кількох заступників, колегіальний орган обирає головуючого. Голови парламенту при двопалатній структурі не буває, є лише голови палат. С пільними зсіданням й парламенту керує голова верховної палати (сенату).

Керівні органи палат обираються або на термін їх повноважень, або на період однієї сесії (президія сесії Всекитайських дворів). Голова парламенту може займати це місце і на посаді (віце-президент США головує в Сенаті СІЛА,

Індія) та по призначенню (в Палаті Лордів у Великобританії це лорд-канцлер, якого призначає прем 'єр від імені монарха).

Вважається, що голова парламенту або палати повинен бути політично нейтральним, безпристрасним. Він призупиняє своє членство в політичній партії (хоча в США він може залишатися членом партії). В ряді країн спікер взагалі не голосує. В Великобританії спікер палати общин не обідає разом з іншим й членам й парламенту, щоб ті не завдавали на нього впливу.

До внутрішніх органів парламенту відносяться партійні фракції (парламентські партії, депутатські групи). Вони об'єднують депутатів, які належать до однієї партії, об'єднання чи блоку партій. Іноді фракції створюються з тактичних міркувань. Іноді фракції створюються територіальні об'єднання партій від обласних одиниць (Сенат Іспанії). До фракції можуть приєднуватись окремі безпартійні депутати. Для створення фракції (а фракція має значні переваги) необхідно певну встановлену парламентським регламентом кількість депутатів. Фракції пропорційно представлені в комісіях і комітетах парламенту. Лідер найбільшої партії часто стає головою палати. Фракції розподіляють між собою посади голів постійних комісій і комітетів. Фракції мають свої своє представництво (голова, бюро). В англосаксонських країнах призначаються "батоги" ("кнути" -рос.), обов'язок яких-забезпечити явку членів фракції в парламент, особливо на голосування. Фракція приймає рішення про характер виступів її членів та голосування. Позафракційні депутати виступають після представників фракцій. "Вільні обговорення", коли депутати виступають, не будучи пов'язаними фракційною дисципліною, бувають досить рідко. Найбільша фракція, яка знаходиться в опозиції, часто створює свій "тіньовий кабінет", який слідкує за роботою міністерств і готовий зайняти місце в разі перемоги на виборах.

Постійні комітети і комісії. Створюються об'єднані комітети палат, комітети парламенту, комісії(комітети)палат. Чисельність їх різна і кількість змінюється. Постійні комісії бувають постійні або спеціалізовані (охорони здоров’я, закордонних справ, сільського господарства тощо)та неспеціалізовані, інколи зазначені просто літерами латинського алфавіту (Великобританія). В такому випадку голова палати вирішує, в яку із них слід направити законопроект для попереднього розгляду. Комісії приймають рішення на засіданнях, їх голови виступають із співдоповіддю при обговоренні закону і, як правило, від комісії залежить доля законопроекту. Права законодавчої ініціативи комісії комітети зазвичай не мають.

Комісії обговорюють інформацію міністерств по своїй галузі але останні не несуть відповідальності перед постійними комісіями.

Особливі повноваження мають комісії в Іспанії, Італії, Греції. За певних обставин вони мають право приймати закони замість палат.

Поряд з постійним й комісіям й створюються постійні об'єднані комітети парламенту (наприклад, в США по податкам).

Палати в разі необхідності створюють тимчасові комісії - слідчі, ревізійні, угодовці, редакційні тощо.

В парламенті часто вибирають, часто з числа молодих депутатів, квесторів, які повинні підтримувати порядок залі засідань, кулуарах, буфеті парламенту, а також проводити підрахунок голосів при відкритому голосуванні. У фракції квестори керують діяльністю адміністративних та фінансових служб парламенту.

Органи при парламенті. Парламенти створюють різні органи, які не входять до їх структури, не є внутрішнім й органам й палат, але допомагають йому здійснювати його повноваження чи діють за його дорученням :

• органи, які здійснюють контроль за бюджетною дисципліною, фінансовою діяльністю (рахункові палати, контрольні палати, генеральні контролери тощо).

• парламентські комісари (омбудсмени) - уповноважені з прав людини;

• уповноважені з прав національних меншин;

• уповноважені з охорони навколишнього середовища;

• уповноважені зі справ збройних сил тощо.

Контроль над діяльністю уряду - одне з найважливіших повноважень уряду. Такий контроль притаманний лише демократичному режиму. Конкретні прояви такого контролю залежать від форми правління. В президентських республіках контрольні повноваження парламентів менш різноманітні, але більш ефективні у зв'язку з відсутністю в уряду повноважень по розпуску парламенту. В парламентських країнах навпаки-широкі контрольні повноваження парламенту в значній мірі нейтралізуються наявністю у уряду права розпуску парламенту. Сучасній парламентській практиці відомі такі основні методи здійснення контролю над діяльністю уряду (даю лише основні і тільки перераховую. Детально зупинитись на самопідготовці та семінарських заняттях. Див. підр. Чиркін).

Постанова урядом питання про довіру - застосовується лише в парламентарних країнах, де уряд несе відповідальність перед парламентом і де прем'єр - лідер партії, яка має більшість в парламенті. В разі винесення парламентом вотуму недовіри уряду, уряд може розпустити парламент і призначити нові вибори. Відставка уряду в результаті винесення йому вотуму недовіри дуже різке явище і найчастіше його жертвою стають коаліційні уряди (Італія). Крім того, це один із варіантів уряду піти у відставку, якщо він сам того бажає.

Резолюція осуду ("порицания" - рос.). На відміну від вотуму недовіри виноситься не за ініціативою уряду, аза ініціативою парламенту. Правові наслідки резолюції осуду практично такі ж самі, що й при винесенні вотуму недовіри. Цей вид парламентського контролю особливо детально регламентується у Франції.

Інтерпеляція — звернення до уряду з приводу здійснюваної ним внутрішньої чи зовнішньої політики чи по певному конкретному питанню. Широко застосовується у Франції, Японії, Бельгії, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії. Може привести до відставки уряду .якщо в ході обговорення та голосування його діяльність буде визнано незадовільною.

Питання усні та письмові - широко застосовуються в парламентарних країнах. Слугують не стільки для контролю над урядом, скільки для його критики. У Великобританії кожне засідання парламенту починається з "години питань". Діяльність слідчих комітетів та комісій - дуже широкі повноваження застосовуються не тільки для контролю уряду, а й політичних партій, профспілок і суспільних організацій тощо. Діяльність їх публічна, результати розслідувань часто мають величезний резонанс. Так, діяльність слідчого комітету сенатора Сема Ервіна призвела до розкриття "Уотергейтської справи" та відставки президента Р. Ніксона. Діяльність парламентських комісарів (омбудеменів). Контроль за делегованим законодавством - затвердження актів виконавчої влади (Португалія). Ратифікація між народ них договорів тощо.

5.Повноваження в галу з і зовнішньої політики. Парламент ратифікує міжнародні договори. Вирішує питання про застосування збройних сил за межами країни (формальне).

6.Судові та квазісудові повноваження. Дуже рідко парламент наділяється повноваженнями суду першої інстанції. Великобританія. Палата Лордів по традиції є судом першої інстанції у справах перів, яких обвинувачують в скоєнні державних або кримінальних злочинів. В ряді країн парламенту надано право здійснювати особливу судову процедуру - імпічмент

Як правило, буває три читання, але іноді при прийнятті термінових законів їх число скорочується (в деяких країнах — Болгарія, Польща, Швеція - два читання, а в деяких при обговоренні бюджету -4).

В першому читанні обговорюються принципові положення законопроекту. Після цього відбувається голосування. При негативному результаті проект знімається з порядку денного. При позитивному — передається в постійний комітет (комісію) відповідного профілю для доопрацювання. Прийняття законопроекту в першому читанні означає затвердження принципів, основної ідеї законо проекту, їх вже не можна змінювати в наступних читаннях.

В другому читанні відбувається доповідь автора законопроекту (глава держави, представник уряду, органу, депутат тощо)та співдоповідь профільного комітету. На цій стадії обговорюється і голосується кожна стаття законопроекту, поправки.

В третьому читанні голосується законопроект в цілому. На цій стадії можливі лише редакційні поправки. Після цього представники фракцій можуть виступити лише з конкретним й заявам й по мотивам голосування, пояснюючи свою позицію.