Тема 7. Парламент в зарубіжних країнах

1. Поняття парламенту та його структура. Правове становище члена парламенту.

2. Внутрішня організація парламенту та його палат.

3. Повноваження парламенту.

4. Порядок роботи парламенту. Законодавчий процес.

1. Поняття парламенту та його структура. Правове становище члена парламенту

У відповідності з концепцією розподілу влад перше місце серед гілок державної влади належить законодавчій владі. Виконавча і судова гілки влади хоча і мають свою сферу діяльності, але діють від імені закону.

Законодавча влада - це виключне право і можливість встановлювати найбільш загальні правила, видавати норм активні правові акти, які мають вишу юридичну силу. Зазвичай закони видаються по найбільш важливим питанням державного та суспільного життя. Закони мають найвищу безперечну силу. Акти глави держави, уряду, державних органів і посадових осіб, суду, діяльність різноманітних об'єднань, громадян і не громадян повинно відповідати конституції і законам. Закон може бути відмінений лише іншим законом. Органи конституційного контролю можуть лише визнати закон не конституційним.

Законодавча влада здійснюється перш за все загальнодержавним представницьким органом, а в суб'єктах федерації також місцевими законодавчим й органам й. Загальнодержавний представницький органом може мати різну назву (Національні народні і державні збори, конгрес, Меджліс тощо), але за ним встановлюються загальна назва "Парламент" яка застосовується нині і в деяких конституціях(Чехія - 1992р., Казахстан — 1995р.).Слід мати на увазі , що в деяких країнах парламент не є єдиним загальнонаціональним законодавчим органом (Італія, Індонезія, Китай тощо). Термін "парламент" походить від фр. Рагііг - говорити. Попередниками парламентів були представницькі органи в давній Греції та Рим у.

Походження сучасного парламенту пов'язують з подіями 13-14 ст. в Англії, коли влада короля була обмежена зборами феодалів, вищого духовенства, представників міст та сільських общин.

Сучасний парламент — це вищий орган народного представництва, який виражає суверенну волю народу, покликаний регулювати найважливіші суспільні відносини головним чином шляхом прийняття законів, і який здійснює контроль за діяльністю органів виконавчої влади та вищих посадових осіб.

Парламент наділяється багатьма іншими повноваженнями:

• формує інші вищі органи держави (в деяких країнах вибирає президента) або приводить його до присяги

• утворює уряд

• призначає конституційний суд

• ратифікує міжнародні договори

• вирішує питання війн і миру

• затверджує бюджет

• приймає участь у формуванні вищих судів

• оголошує амністію тощо.

Розмови про кризу парламентаризму все ширше звучать на сучасному етапі. Дійсно зараз відбувається зростання ролі виконавчої влади. Значення парламенту применшується фундаменталістськими мусульманськими концепціями посилаючись на ідеї халіфату. Коли замість парламенту створюються дорадчий орган при правителю (як в Саудівській Аравії по конституції 1992 року), однак в більшості мусульманських країн парламент все ж обирається, але його роль обмежується консультативним й повноваженням.

Не дивлячись на це значення парламенту в сучасному суспільстві величезне. Він є виразником інтересів різних політичних сил, ареною політичних .компромісів. Хоча в ряді випадків в парламентській діяльності домінують дрібні інтереси, особисті амбіції. Різні неформальні зв'язки.

Структура парламенту. За своєю структурою вищі представницькі органи є одно та двопалатні (бікамеральним й). В 80-90-х роках 20 ст. в Північній Африканській республіці існував 3-х палатний парламент. В парламенті Югославії 70-х років - 5 палат.

Палати парламенту мають різні назви (палата депутатів - сенат, палата общин - палата лордів тощо), але зазвичай їх прийнято називати нижньою і верхньою палатою. Хоча слід мати на увазі, що в наш час в більшості країн з бікамеральним парламентом верхня палата має менші повноваженні ніж нижня.

Верхня палата може бути або слабкою, коли вона в змозі лише відстрочити прийняття рішення парламенту (нижньою палатою) шляхом накладення вето. Але це вето нижня палата може подолати (Великобританія, Польща тощо). Верхня палата може бути сильною коли без її згоди закон не може бути прийнято (Італія, США). В останньому випадку палати рівні при прийнятті закону.

За чисельністю нижня палата як правило в 2 рази (Італія), а то й більше (Польща)за верхню. Лише у Великобританії інше співвідношення: більше 1200 перів в Палаті лордів і 659 членів в Палаті общин. Тенденція останніх десятиріч - встановлення фіксованої чисельності палат. На сьогодні в конституційному праві за рубежем домінує точка зору, що друга палата доцільна лише в федеративній державі, де вона представляє інтереси суб'єктів федерації. В унітарних державах вона не м ає жодних розум них підстав для існування, тут вона взагалі стає реакційною, на думку видатного ідеологу лейборизму С. Крінкса: "Бікамералізм в унітарній державі зачіпає права нижньої палати, затягує та ускладнює законодавчу процедуру". На протязі довго часу більшість парламентів були двопалатними. Однак в наш час більшість парламентів двопалатні.

Хоча є й інші оцінки бікамералізму. Так деякі дослідники стверджують, що нижня палата парламенту завжди більше радикальна і страждає такою вадою як популізм. В цей же час верхня палата більш консервативна, і тим самим вона примушує нижню палату приймати більш виважені рішення.

Формування палат парламенту. Члени нижньої палати парламенту зазвичай називаються депутатами, народним й представникам й, члени верхньої палати - сенаторами.

Депутати нижньої палати парламенту та однопалатного* парламенту обираються на 4-5 років, шляхом прямих виборів, без посередньо громадянам й, або шляхом багатоступеневих виборів. В деяких країнах резервуються місця для прибічників деяких релігій (індуїсти в Пакистані), національностей (асирійці в Ірані, ескімоси в Канаді а також для жінок (Бангладеш). В Данії є фіксоване представництво від Фарерських островів та від Гренландії, в Китаї-від армії.

Верхня палата формується різ ним й способам й:

1. формування через непрямі (багатоступеневі)вибори -Індія, Норвегія, Франція.

2. формування шляхом прямих виборів, хоча із деяким й відмінностям й від тієї системи, яка застосовується у відповідних країнах при формуванні інших палат.

Верхня палата конгресу США - Сенат обирається безпосередньо населенням, але не по територіальним виборчим округам, а від кожного штату по 2 сенатора, визначення результатів голосування здійснюється по мажоритарній виборчій систем і відносної більшості. Аналогічна система існує в Італії та Японії

3. чисто феодальний спосіб формування верхньої палати застосовується в Великобританії(120 перів)

4. формування через призначення в найбільш чистому вигляді застосовується у ФРН. Верхня палата Бонського парламенту-Бундесрат складається із членів, яких призначають уряді земель із свого складу.

5. формування змішаним способом, при якому поєднується елементи виборності, призначення та спадкування (Сенат Бельгії, Ірландії).

Загалом практика формування верхніх палат в зарубіжних країнах свідчить про те, що чим далі процес формування цих палат знаходиться від виборців, тим менше обсяг їх компетенції.

Нижня палата та однопалатний парламент переобирається у певному складі. До верхньої палата часто застосовується принцип ротації. Сенатори обираються на найбільш довгий строк і палата поновлюється по частинах (в США Сенат поновлюється через 2 роки, сенатора обирають на 6 років).

Припинення повноважень палат. Парламент припиняє свої повноваження після виборів нового складу. Парламент може бути роз пущений достроково. Дуже рідко глава держави на вимогу уряду розпускає обидві палати (Італія).Як правило, роз пуску підлягає лише нижня палата та однопалатний парламент, а верхня палата лише припиняє свої повноваження на час розпуску нижньої палати (Польща).

Правові положення члена парламенту регламентується конституціями, конституційними і органічними законами, регламентами палат та конституційним й звичаям.

В абсолютній більшості країн депутати та сенатори мають так званий вільний мандат. Вони є представниками всього народу, а не лише свого виборчого округу і тому не зобов'язані виконувати накази виборців округу і тому не можуть бути відкликані (імперативний мандат та право відкликання відсутні).Депутати в деяких країнах можуть бути позбавлені мандату за рішенням парламенту, але це дуже важка процедура, яка вимагає кваліфікованої більшості голосів. Є судові способи при засудженні депутата за певні злочини.

Депутате демократичній державі є професійним парламентарем. Том у його мандат є несумісним ні з якою державною чи іншою посадою. Парламентська діяльність вважається єдиним законним заняттям депутата за виключенням заняття міністерські посади в парламентських країнах. Крім того, депутати завжди можуть займатися науковою діяльністю і отримувати за це матеріальну винагороду.

До змісту депутатського мандату входять наступні основні компоненти.

Індемнітет. Депутат гирламенту отримує матеріальну винагороду за свою діяльність, в тому числі витрати на резиденцію, переписку, переговори, службові поїздки тощо. Занадто високий індемнітет в ряді країн перетворює місце в парламенті в прибуткову справу (Великобританія - 31 тис. фунтів стерлінгів в рік; США -133 тис.; Бразилія -150 тис. доларів в рік;Німеччина-16 тис. м арок в місяць ;Франція -42 тис. франків в місяць - до запровадження євро).

Імунітет - цілий ряд прав та привілеїв, які повинні гарантувати незалежність депутата. Найважливішими елементам й депутатського імунітету є свобода слова та голосування та депутатська недоторканість. Однак, парламентська практика має багато юридичних і фактичних обмежень цих прав і свобод (партійна дисципліна, закони про державну таємницю, відповідні положення парламентських регламентів, "правила затикання рота", "кляпи"). Депутат може бути позбавлений імунітету лише рішенням тієї палати, до якої він належний.

Парламент зазвичай є вищім судом по відношенню до повноважень своїх депутатів, тому він може не лише позбавити депутата імунітету, а й визнати недійсним його мандат.