2. Виборчий процес

Виборчий процес - це врегульована нормами виборчого права діяльність різних суб'єктів по підготовці та проведенню виборів. Виборчий процес включає в себе в якості елементів багато стадій.

Призначення виборів - встановлення дати голосування. Існують чергові, позачергові та додаткові вибори. Як правило. Вибори оголошуються указом (прокламацією) голови держави. Вибори президента призначаються однією з палат парламенту. На цій стадії визначається дата початку виборчої кампанії і дата її завершення (це, як правило, день, який передує дню голосування). Крім того, визначаються дати проведення всіх заходів виборчої кампанії. В деяких країнах законом встановлюється точна дата проведення виборів (вибори Президента США проводяться в перший вівторок після понеділка листопада громадян брати учать у виборах (Італія, Австрія, Греція, Туреччина). В двох останніх країнах відмова від участі в виборах карається позбавленням волі. Обов'язковий вотум - засіб боротьби з абсентеїзмом (масове ухилення виборців від участі у виборах).

Загальне виборче право - цей принцип означає, що у виборах можуть брати участь всі громадяни, за винятком неповнолітніх та недієздатних. Однак, цей принцип у всій своїй повноті не реалізується в жодній країні світу, так як законодавством встановлюється цілий ряд виборчих цензів. В окремих країнах не голосують громадяни, взяті під варту або засуджені до позбавлення волі (Великобританія, Нідерланди — на строк більше одного року). Не голосують пери у Великобританія (вони мають свою палату солдати (офіцери мають це право), бранці. Позбавлення виборчого права м оже відбутись за рішенням суду. В Білорусії з 1999 р. є обмеження для осіб, які мають не зняту та непогашену судимість.

Віковий ценз - в більшості країн 18 років в участі в голосуванні (активне виборче право). Буває пониження вікових цензів - 16 років в Бразилії, Ірані, Нікарагуа, Куба)та його збільшення (20 років - Марокко, 21 рік - Латвія).

Пасивне виборче право, як правило, вимагає підвищений віковий ценз, що пов'язано з необхідністю мати певний життєвий досвід для вирішення державних справ (нижня палата Франції - 23 роки, верхня палата Італія - 40 років, Президент США - 35 років). Для набуття пасивного виборчого права встановлюються й інші умови. Так. для кандидата на посаду президента ряд країн вимагає, щоб він певний строк постійно проживав в цій країні (в США -14 років), був уродженцем, а не натуралізованим громадянином, не був особою похилого віку, вмів писати і читати (Руанда, Малаві, Фінляндія X володів державною мовою (для обрання у парламент та на посаду Президента Молдови, Казахстану, Узбекистану).

У зв'язку з обмеженням в пасивному виборчому праві існують поняття невиборності і несу місництва.

Не виборність означає, що певні посадові особи не можуть висувати свої кандидатури на виборах, поки вони не пішли у відставку з посади, яку вони займають (державні службовці певного рангу, губернатори, прокурори, офіцери, генерали). Не виборність буває абсолютною (в Іспанії члени королівської сім’ї не можуть балотуватись до парламенту)та відносною (в Мексиці губернатори не можуть балотуватися в певних виборчих округах).

Несумісність - заборона одночасно займати виборну та іншу державну посаду (Франція).

В багатьох країнах пасивне виборче право надається в повному обсязі лише після внесення виборчої застави (Франція, Канада, Великобританія, Австралія; найбільший розмір застави в парламенті Нідерландів - 9 тис. доларів). Застава не повертається і відходить в прибуток держави, якщо кандидат не набере встановленого законом відсотку голосів (в Нідерландах-4 %, Великобританії і Франції - 5 %, в Канаді - 15 %, в Індії - 1\8 частину поданих голосів). На місцевих виборах, як правило, застави немає. Хоча в Японії вона є на всіх рівнях.

Більшість названих вище цензів та обмежень мають природній характер і не є дискримінацією.

Рівне виборче право - це встановлені законом рівні можливості для виборців впливати на результати виборів та однакові можливості бути вибраним у відповідності з умовам й закону. Виборче право є рівним за таким й умовам й: 1) кожний виборець має однакове число голосів; 2)в країні існує єдиний виборчий корпус, виборці не поділені на соціальні чи інші групи з неоднаковим (з, як правило, заздалегідь фіксованим) представництвом, як в КНР, де сільське і міське населення представлено в парламенті неоднаково; 3)депутат обирається від рівного числа жителів чи виборців; 4)закон пред'являє однакові вимоги до порядку висування кандидатів, ведення ними передвиборчої кампанії та визначення результатів виборів.

Порушенням цього принципу може стати так званий плюральний вотум, коли більшість виборців має один голос, а деякі - кілька голосів (у кожного високосного року). В таких країнах стадія призначення виборів лише оголошується.

Утворення виборчих округів - територіальних одиниць від яких обирається один чи декілька депутатів чи посадових осіб. Виборчі округи бувають -одномандатні, багатомандатні, загальнодержавні. Виборчі округи повинні формуватися у відповідності з принципом рівного виборчого права.

Утворення виборчих дільниць - територіальних одиниць, які обслуговуються одним пунктом для голосуванням. Якщо виборчі округи є функціональним й територіальними одиницями виборчої компанії, то призначення виборчих дільниць можна характеризувати як чисто технічне.

Вони створюються для наближення м ісць для голосування до виборців та для підрахунку голосів. Крім того, в межах виборчих дільниць відповідні органи політичних партій проводять безпосередньо обробки виборців.

Створення виборчих органів (комісії, бюро, президії тощо). На які, покладаються завдання по організації виборчого процесу. Серед них розрізняють територіальні (включаючи центральні), окружні та дільничі органи. В кожній систем і існує своя система організації таких органів. Інколи функції цих органів покладаються не на спеціальні виборчі комісії, а на органи внутрішніх справ, суддів, муніципалісти тощо. Якщо виборчі комісії створюються, то до них входять члени парламентів, представники органів державної влади, представники політичних партій.

Реєстрація виборців та складання виборчих списків. Це дуже важлива стадія, бо саме на ос нові цих списків виборець отримує виборчий бюлетень. Практика знає дві систем й реєстрації виборців. Вона буває обов'язковою (публічною)- здійснюється органами публічної влади (Німеччина, Великобританія), чи особистою - здійснюється по добровільній заяві виборця в органи публічної влади (США. Франція).

Крім того існує постійна система реєстрації, при якій списки створюються один раз, а потім туди вписуються доповнення та зміни, та

періодична система. При ній, у встановлені законом строки старі виборчі списки анулюються і створюються нові списки.

Висунення кандидатів - визначення кола осіб, з числа яких буде обрано депутата тощо. Існує багато способів висунення кандидатів: сам о висування (Франція петиційне висування, яке здійснюється шляхом збору підписів виборців (Бельгія, Данія); висування політичними партіями чи іншими суспільним й організаціям й та об'єднанням й (ФРН, Австрія); первинні вибори, які здійснюються втому ж порядку, що і основне голосування (США). Сам е на цьому етапі кандидатом вноситься виборча застава про яку м й говорили вище.

Передвиборча агітація - це діяльність, яка має на меті схилити виборців до участі у виборах та до голосування за чи проти того, або іншого кандидата (політичну партію чи проти всіх. Законодавче вона регламентується досить детально в усіх країнах. Пропоную слід звернутися до цієї проблеми самостійно. Слід звернути уваги на те, що передвиборча агітація регламентується законодавством з забезпечення чесних та рівних виборів. Найбільш детально регламентується питання використання ЗМ їв цілях агітації та фінансування виборчої кампанії.

Голосування - це вирішальна стадія виборчого процесу і являє собою подачу голосів за висунутих кандидатів. Як правило, здійснюється особисто при допомозі виборчих бюлетенів, хоча в деяких країнах використовуються виборчі машини (США. Індія)та електронні картки (Бразилія, Балтія). В залежності від виборчої системи та структури бюлетеня, виборець або викреслює прізвище непотрібного кандидата, або біля прізвища кандидата проставляє цифрами свої номери. Голосування проводиться, як правило, протягом одного дня в приміщенні для голосування тієї виборчої дільниці в якій зареєстрований виборець. Законодавство багатьох країн в цілях забезпечення змагальності виборів передбачає можливість голосування для осіб, які відсутні по місцю реєстрації в день голосування. Такі виборці можуть проголосувати по пошті (ФРН), чи доручити іншому виборцю проголосувати замість себе по довіреності (Франція).

Підрахунок голосів і встановлення результатів виборів здійснюється виборчими комісіями: від дільничої до центральної чи територіальної. Результати виборів остаточно встановлюються та оголошуються окружним й чи територіальними комісіями. Вони повинні бути обов'язково опубліковані.

Якщо виборці виявилися не результативними, то проводяться або повторне голосування між кандидатами, або повторні вибори наприклад у випадку визнання виборів недійсними.

Важливе значення для функціонування політичної системи мають виборчі систем й, від характеру яких в значній мірі залежить склад центральних та місцевих представницьких закладів, а також результати виборів посадових осіб - від президентів до муніципальних чиновників.

Виборча систем а представляє собою сукупність встановлених законом правил, принципів та критеріїв, за допомогою яких встановлюються результати голосування. Застосування тієї чи іншої виборчої системи є результатом співвідношення політичних сил в суспільстві.

Ті виборчі системи, які в основу визначення результатів голосування беруть принципи більшості, називаються мажоритарними (від фр. маjогіїе). Згідно з правилами мажоритарної виборчої системи вибраним на виборну посаду вважається той кандидат чи список кандидатів, який отримав встановлену більшість голосів. Розрізняють три основних види мажоритарної системи: абсолютної, відносної та кваліфікованої більшості.

Відповідно до мажоритарної систем й абсолютної більшості для обрання необхідна абсолютна більшість поданих по округу голосів (50%+1 голос).

Така система має ряд недоліків:

1. голоси, які подані за кандидатів, які зазнали поразки пропадають

2. вона вигідна лише для великих партій

3. ця система не регулятивна (переболотування, проведення повторних виборів тощо)

За такою системою обирають президентів Франції, Болгарії, Польщі.

В багатьох країнах використовують мажоритарну систему відносної більшості (США, Великобританія, Індія тощо), який набрав голосів більше чим кожний з його противників окремо, навіть якщо він набрав менше половини голосів. Ця система завжди регулятивна. Якщо в країні діє ця система в парламенті завжди буває міцна більшість що забезпечує стабільний у ряд. Однак така система позбавляє представництва малі партії та дає дещо викривлене уявлення про дійсне співвідношення політичних сил. Для прикладу, на парламентських виборах 1983р. в Англії Консервативна партія набравши 42,4% голосів, отримала 61%місць в Палаті общин. Лейбористська партія відповідно 27,6% та 32%, а Альянс Ліберальної та Соціал-демократичної партії - 25.4% і лише 4% місць.

При цій систем і вибори проводяться по одномандатних округах і якщо в окрузі висунуто лише одного кандидата, то голосування не проводиться так як для його обрання потрібні один голос (а він може проголосувати за себе сам).

Третьою, досить мало розповсюдженою різноманітністю є мажоритарна система кваліфікованої більшості, згідно з якою, кандидат повинен набрати встановлене в законі число голосів, відмінне від абсолютної більшості. Так, кандидат на пост президента Коста-Ріки необхідно набрати для обрання 40% голосів + 1 голос. У даному випадку більшість можна набрати абсолютно кваліфікованою (понад 50%) і відносно-кваліфікованою (менше 50%).

Більш демократичною е пропорційна система. Вона застосовується при формуванні парламентів в Португалії, Фінляндії, Швейцарії, Швеції, Італії, Австрії, Норвегії, Бельгії тощо. Вибори за цією системою являються строго партійним й.

За цією системою мандати на кожному виборчому округу розподіляються пропорційно до кількості голосів поданих за кожним списком. Порок розподілу мандатів при пропорційній виборчій систем і - самостійно та приділити увагу га семінарському занятті. При змішаній виборчій системі допускається одночасне використання елементів різних виборчих систем. Це пов'язане з намаганням зменшити негативність наслідків застосування мажоритарне або пропорційно системи в чистому вигляді. Суть цієї системи полягає в тому, що частина одного виборчого округу обирається по мажоритарній а частина по пропорційній виборчій системі (Бундестаг - ФРН, обидві палати Італійського парламенту).

При цьому в деяких країнах одна систем а домінує (3/4 депутатів палат парламенту Італії - по мажоритарній системі, 1А по пропорційній). В інших країнах вони урівнюють одна одну (ФРН).

Є ще і інші виборчі системи (система комунітивного вотуму, єдиного передаваємого та єдиного непередаваємого голосу тощо)на яких м й не будемо детально зупинятися.