2.Форма державного устрою

Під формою державного устрою звичайно розуміють національно-територіальну організацію держави, а також взаємовідносини центральних та регіональних органів.

Питання про державний устрій - це питання про те, як організована територія даної держави, з яких частин вона складається і яке їх правове становище. В це поняття входить проблема співвідношення та взаємозв'язку між різними органами (адміністративними, муніципальними, суб'єктів федерації), які існують в територіальних структурах цієї держави, з центральними органами державної влади.

В науці державного права виділяють дві основні форми - унітарну і федеративну, що не виключає змішаних форм державного устрою.

Унітарна форма державного устрою є домінуючою (Великобританія, Франція, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Ісландія, Португалія, більшість країн Африки, латинська Америка, Каліфорнія, Лаос, Тайланд, Японія тощо).

Для країн з унітарною формою державного строю (ще їх називають простими) характерні наступні правові ознаки:

• єдина конституція, норми якої застосовуються без будь яких обмежень на території країни

• єдина система вищих органів державної влади (глава держави, уряд, парламент) юрисдикція яких породжується також на території всієї країни. Конституція цих органів та підпорядкований ним центральні адміністрації ні юридичне ні фактично не обмежені повноваженнями будь яких регіональних органів

• єдиним громадянством, адміністративно-територіальні одиниці власного громадянства не мають

• єдина система права, місцеві органи управління зобов'язані застосовувати у визначених адміністративно-територіальних одиницях акти центральної влади, їх власна нормо творча діяльність носить виключно підпорядкований характер

• єдина судова система, яка здійснює правосуддя по всій території країни, керуючись єдиними нормами, матеріального та процесуального права.

Судові органи адміністративно-територіальних одиниць є ланка єдиної центральної судової системи

• територія унітарної держави поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, які не мають будь якої політичне самостійності.

Місцеві органи управління в тій чи іншій мірі підпорядковані центральним органам державної влади та центральній адміністрації, їх правовий статус зумовлюється правовими нормами єдиної загальної державної системи права.

Таким чином, унітаризм означає централізацію всього державного апарату, контроль над муніципальними органами. Але притаманно унітарним державам централізація може виявлятися в різних формах, в різних ступенях. Централізовані (Терція, Японія). Децентралізовані (Великобританія, Нова Зеландія). Адміністративна автономія в складі унітарних держав самостійна.

Федеративна форма державного устрою досить складна і в кожному окремому випадку має унікальні специфічні особливості. Федерація складається з державних утворень, які мають юридичну і повну політичну самостійність.

Державні утворення, які входять до складу федеративної держави (штати, землі, провінції, кантони, держави) являються суб'єктами федерації і мають свій власний адміністративно-територіальний поділ.

Федеративна форма державного устрою має наступні ознаки, які роблять відмінною від унітарної:

• територія федеративної держави в політичному відношенні не являє собою одного цілого. Вона складається з територій суб'єктів федерації. В деяких федераціях поряд з державними утвореннями є територіальною одиницею, які не являються суб'єктами федерації (федеративний округ Колумбія -США; в Індії існує 26 штатів та 6 союзних територій тощо).

Державні утворення які складають федерацію, не являються власне державними бо не мають суверенітету, під яким слід розуміти притаманну державній владі, належить сфері як внутрішньої і зовнішньої політики.

Суб'єкти федерації юридичне позбавлені права самостійної участі в міжнародних відносинах. Хоча конституції деяких держав (Швеція, ФРН) дозволяє суб'єктам федерації за певних умов укладати договори з іноземними державами, але для цього необхідно мати дозвіл федеративного уряду (ФРН), або ці повноваження держав вузькі за сферою застосування (Швейцарія). Консульські Квебек та австрійські землі вступають у міжнародні відносини лише у сфері культури. Деякі штати США мають представництва в зарубіжних країнах, але з дозволу федеративних органів. В разі порушення федеративної конституції чи федеративного законодавства центральна влада має право силою принудити суб'єктів федерації до послуху. (Інститут інтервенції в конституціях Аргентини, Бразилії, Мексики).

Суб'єкти федерації не мають права самостійного виходу із складу союзу (право сесії). Однак історія знає цілий ряд випадків коли сецесійно здійснювали фактично (громадянська війна США, сецесія Сенегалу з федерацією Малі, сецесія Сінгапура з федерацією Малайзії, сецесія Бангладеш з пакистанською федерацією). Ще більше було невдалих спроб сецесії.

• суб'єкти федерації, як правило наділяються установчою владою. Йому надається право прийняття власної конституції, але є і виключення. З 26 штатів Індії лише штат Джаму і Кашмір має власну конституцію. Провінції Канади та штати Венесуели своєї конституції не мають. При наявності конституції в суб'єктах федерації федеративні конституції встановлюють принципи субординації, згідно із яким конституції суб'єктів повинні відповідати союзній конституції.

• суб'єкти федерації поділяються в межах встановленої для них компетенції, права видання законодавчих актів. Ці акти діють тільки на території суб'єктів федерації і повинні відповідати союзному законодавству. Принцип пріоритету власного федеративного закону. Слід мати на увазі, що в межах суб'єкта федерації діють загальносоюзні закони, крім того федеративні законодавчі органи мають право приймати закони для певних членів федерації.

• суб'єкт федерації може мати свою власну правову та судову систему. Як правило судова система базується на єдиному зразку (США).

• однією з формальних ознак федерації є наявність подвійного громадянства. Кожний громадянин вважається одночасно громадянином союзу і відповідного державного утворення (США, ФРН, Швейцарія, Австрія тощо). Однак в конституціях деяких федерацій виникають лише союзне громадянство (Індія, Малайзія тощо).

Надання суб'єктам федерації права власного громадянства є, по суті звичайною юридичною фікцією, так цей інститут на практиці жодних правових наслідків не породжує.

• двопалатна структура союзного парламенту (бікамералізм). Нижня палата є органом загальносоюзного представництва і вибирається по територіальним виборчим округам. Верхня палата представляє інтереси суб'єктів федерації, застосовуються два принципи представництва суб'єктів федерації в верхній палаті, рівного та нерівного представництва. Рівне представництво Сенат США (2 сенатори від штату), керівне представництво норма представництва встановлюється в залежності від численності населення (ФРН, Австралія, Канада, Індія).

По методу формування верхньої палати федеральні парламенти поділяються на виборні (сенати США, Мексики, Венесуели, Австрійського Союзу), та призначені (сенат Канади, Бундесрат ФРН).

Розмежування компетенцій між союзом та суб'єктами федерації. Існує декілька принципів такого розмежування.

• Принцип "дуалістичного федералізму". Конституція встановлює сферу виключної компетенції союзу, даючи перелік питань, по яким тільки союз може видавати нормативні акти. Всі інші питання, які не входять до конституційного переліку ( т. зв. “залишкова компетенція”) являє собою предмети ведення нормовстановлюючих органів суб'єктів федерації (США).

• Принцип двох виключних сфер компетенції. В країнах, в яких реалізується цей принцип, конституції встановлюють перелік предметів ведення як законодавчого органу союзу, так і законодавчих органів суб'єктів федерації. Однек перелік питань, які відносяться до виключної компетенції членів федерації вважається остаточною, а виключна компетенція союзу може доповнюватись і розширюватись за рахунок включення у відповідний перелік нових пунктів. Це робить федерацію значно більше централізованою, ніж американський "дуалістичний федералізм"(Канада, ФРН, Австрія).

• Трьохчленна система розмежування компетенції між союзом і суб'єктами федерації ( Індія, Малайзія).розглянемо на прикладі Індії. Конституція Індії встановлює три сфер повноважень, чітко встановлюючи межі кожної з них. В першу сферу повноважень входять питання, віднесені до виключної компетенції повноважень союзу. Другу сферу повноважень складають питання, віднесені до компетенції штатів. Однак, ця сфера не носить виключного характеру, бо в умовах надзвичайного стану союзний парламент може прийняти закони по будь-якому питанню. У випадку видання Президентом Індії прокламації про введення надзвичайного стану будь-яке розмежування компетенції між союзом і штатом ліквідується і країна перетворюється на унітарну державу. Третю сферу повноважень складають питання, віднесені до спільної компетенції Союзу та штатів. По всім цим питанням закони може видавати як союзний парламент, так і легіслатури штатів. Однак при колізії законів пріоритет завжди залишається за законами Союзу. Щодо тих штатів, які не передбачені жодним із трьох переліків, то всі вони відносяться до компетенції Союзу. Таким чином, така система розмежування компетенції між федерацією і штатами, незважаючи на свою зовнішню визначеність, фактично носить досить відносний характер і ставить суб'єкти федерації в залежність від союзу.

Моменти, на які слід звернути увагу при підготовці до семінарського заняття.

• Суб'єкти федерації позбавлені фінансової самостійності, їх власні прибутки вкрай обмежені і вони можуть існувати лише за рахунок субсидій і дотацій, які надаються союзним урядом. Фінансова залежність є істотним доповненням до того конституційного механізму, за допомогою якого центральна влада підпорядковує та контролює суб'єкти федерації.

• Загальною закономірністю є те, що організація органів влади та управління суб'єктів федерації майже завжди копіює федеральну форму правління. Про форму правління та державного устрою суб'єктів федерації можна говорити досить умовно, оскільки вони, як про це вже говорили, фактично не є державними.

• Органи управління суб'єктів федерації створюються у відповідності з тими стандартами, які притаманні президентським та парламентським формам правління. Відповідно, в деяких країнах в федераціях є орган, який займає становище, відповідне становищу глави держави (губернатори, лейтенант-губернатори, правителі монархічних держав федерації (Малайзія).

• Суб’єкти деяких федерацій (США, ФРН, Індія) мають власні органи конституційного нагляду, які здійснюють контроль за відповідністю регіонального законодавства Конституції.