Мотивація
Мотив і мотивація.
Мотивація і діяльність.
Мотивація і особистість.
1. В поведінці людини є 2 функціонально взаємопов’язані сторони: спонукальна і регуляторна. Спонукання забезпечує активізацію і направленість поведінки, а регуляція відповідає за те, як вона складається від початку і до кінця. Розглянуті нами психологічні процеси, явища і стани: відчуття, сприймання, пам’ять, уява, увага, мислення, здібності – все це забезпечує регуляцію поведінки. Що стосується її стимуляції чи спонукання, то воно пов’язане з поняттям мотиву і мотивації. Це поняття включає в себе уявлення про потреби, інтереси, цілі, наміри, прагнення, спонукання, які є у людини, про зовнішні фактори, які заставляють її вести себе певним чином, про керування діяльністю в процесі її здійснення і про інш. Серед всіх понять, які використовуються в психології для опису і пояснення спонукальних моментів в поведінці людини, найзагальнішими і основними є поняття мотивації і мотиву.
Термін „мотивація” є більш ширшим поняттям, ніж „мотив”. Слово „мотивація” використовується з двояким змістом:
- визначає систему факторів, детермінуючих поведінку (сюди входять потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення та ін.)
- характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні.
Ми будемо використовувати цей термін переважно в першому значенні.
Мотивація – сукупність причин психологічного х-ра, які пояснюють поведінку людини, її початок, направленість і активність.
Мотиваційного пояснення потребують такі сторони поведінки і її виникнення, протяжність і стійкість, направленість і зупинка після досягнення поставленої мети, настроєння на майбутні події, підвищення ефективності, розумність чи змістова цілісність окремого поведінкового акту. Крім цього на рівні пізнавальних процесів мотиваційного пояснення потребують їх вибірковість, емоційно специфічне забарвлення.
Уявлення про мотивації виникають при намаганні пояснити, а не описати поведінку.
Будь-яка форма поведінки може бути пояснена як внутрішніми, так і зовнішніми причинами
Внутрішні,
диспозиційні (мотиви, потреби, цілі(мета),
наміри, бажання, інтереси, задачі)
У випадку пояснення внутрішніми причинами в якості вихідного і кінцевого пункту пояснення виступають психологічні якості суб’єкта поведінки, а в другому випадку (тобто зовнішні причини) – зовнішні умови і обставини його діяльності. В першому випадку слід вести розмову про мотиви, потреби, цілі, наміри, бажання, інтереси, а в другому – про стимули, які виходять з ситуації, що склалася.
Іноді всі психологічні фактори, які визначають поведінку людини зсередини називають особистісними диспозиціями. Тоді, відповідно, говорять про диспозиційну та ситуативну мотивації, як аналоги внутрішньої та зовнішньої детермінації поведінки.
Диспозиційна та ситуативна мотивації тісно взаємопов’язані між собою. Диспозиції можуть активізуватися під впливом певної ситуації і навпаки, активізація певних диспозицій веде до зміни ситуації, точніше її сприймання суб’єктом. Практично будь-яку дію людини слід розглядати як двояко детерміновану: диспозиційно та ситуативно.
Мотивація пояснює цілеспрямованість дій, організованість і стійкість цілісної діяльності, яка спрямована на досягнення певної мети.
Мотив, на відміну від мотивації, - те, що належить самому суб’єкту поведінки, є його стійкими і особистісними якостями, які з середини спонукають до здійснення певних дій. Мотив – поняття, яке в узагальненому вигляді являє багато диспозицій.
Потреба – стан необхідності людини і тварини в певних умовах, яких їм не вистачає для нормального життя та розвитку. Потреба завжди пов’язана з наявністю у людини відчуття незадоволення, пов’язаного з дефіцитом того, що потрібно організму (звідси назва „потреба”).
У сучасної людини є досить багато різних видів діяльності, кількість яких приблизно відповідає кількості потреб. Всі види діяльності описати неможливо але можливо визначити основні параметри, у відповідності з якими можна описати систему людських потреб. Таких параметрів 3 : сила, кількість і якість (своєрідність) потреб.
Сила потреби – це значення відповідної потреби для людини, її актуальність, частота виникнення і спонукальний потенціал. Сильніша потреба є значимішою, виникає частіше, домінує над іншими потребами і змушує людину вести себе таким чином, щоб в першу чергу була задоволена саме дана потреба.
Кількість – це число різноманітних потреб, які є у людини і час від часу стають для неї актуальними.
Під своєрідністю потреб слід розуміти предмети і об’єкти, за допомогою яких потреба може достатньо задовольнятися у даної людини, а також спосіб задоволення потреби, якому надають перевагу. (Наприклад, пізнавальна потреба однієї людини може задовольнятися переглядом розважальних передач ; іншій людині для повного задоволення аналогічної потреби мало і читання книг. )
У відповідності з визначеними параметрами, можна узагальнити і виокремити основні види діяльності, що властиві всім людям.
Потреби є в усіх живих істот, цим жива природа відрізняється від неживої. Іншою її відмінністю, пов’язаною з потребою є вибірковість реагування на те, що складає потребу, тобто на те, чого організму в даний момент не вистачає. Потреба активізує організм, стимулює його поведінку, яка спрямована на пошук того, що потрібно. Потреба неначе веде за собою організм, підтримує активність організму до того часу, поки стан потреби не буде повністю задоволеним.
Кількість і якість потреб, які мають живі істоти, залежить від рівня їх організації, від умов їх життя, від місця, яке займає організм на еволюційній драбині. Найменше потреб у рослин, найбільше – у людини, у якої, окрім фізичних та органічних потреб, є ще й матеріальні, духовні, соціальні. Як особистості, люди відрізняються один від одного різномаїттям їх потреб та особливим їх поєднанням.
Основні хар-ки потреб: сила, періодичність виникнення та спосіб задоволення.
Друге, після потреби, по своєму мотиваційному значенню є поняття – мета.
Мета – безпосередньо усвідомлений результат, на який спрямована діяльність. Психологічно метою є той мотиваційно-спонукальний зміст свідомості, який сприймається людиною як безпосередній і найближчий результат її діяльності. Мета є головним об’єктом уваги, займає об’єм короткочасної і оперативної пам’яті, з нею пов’язаний мисленнєвих процес і більша частина всіляких емоційних переживань. Потреби зберігаються в довгочасній пам’яті. Потреби та цілі – є основними складовими мотиваційної сфери людини. Співвідношення між ними можна представити у схемі.
Кожна із диспозицій може реалізовуватися в багатьох потребах. В свою чергу поведінка, яка направлена на задоволення потреб, поділяється на види діяльності, які відповідають окремим цілям.
Мотиваційну сферу людини з точки зору її розвиненості можна оцінювати по наступним параметрам: широта, гнучкість чи їєрархізованість.
Широта – якісна різноманітність мотиваційних факторів – диспозицій (мотивів), потреб, цілей, що представлені на кожному рівні. Чим більше в людини різноманітних мотивів, потреб та цілей, тим більш розвиненою є її мотиваційна сфера.
Гнучкішою є та мотиваційна сфера, в якій для задоволення мотиваційного спілкування більш загального хар-ру (більш високого рівня), використовується більше різних мотиваційних спонукань нижчого рівня.
.
Н-д, більш гнучка мотиваційна сфера людини, яка в залежності від обставин задоволення одного і того ж мотиву може використовувати більш різноманітні засоби, ніж інша людина. Для одного потреба в знаннях може задовольнятися тільки телебаченням, радіо чи кіно, а для іншого – ще можуть бути книги, періодичні видання, спілкування. У останнього мотиваційна сфера по визначенню буде більш гнучкою.
Слід зазначити, що широта та гнучкість х-ють мотиваційну сферу людини по-різному. Широта – різномаїття потенційного кругу предметів, здатних для людини слугувати засобом задоволення актуальних потреб, а гнучкість – рухливість зв’язків, які існують між різними рівнями мотиваційної сфери : між мотивами та потребами, мотивами та цілями, потребами і цілями.
Ієрхізованість – хар-ка будови кожного з рівнів організації мотиваційної сфери, яка береться окремо. Потреби мотиви і цілі не існують як окремі набори мотиваційних диспозицій. Одні диспозиції сильніші від інших і виникають частіше, інші слабші і актуалізуються рідше. Чим більше різниці в силі та частоті актуалізації мотиваційних утворень певного рівня, тим вище ієрархізованість мотиваційної сфери.
Окрім мотивів, потреб і цілей якостями спонукань людської поведінки є також інтереси, задачі, бажання і наміри.
Інтереси – особливий мотиваційний стан пізнавального х-ра, який, як правило, не пов’язаний напряму з якоюсь однією потребою. Інтерес до себе може викликати будь-яке нове явище, яке мимовільно привертає увагу.
Інтересу відповідає особливий вид діяльності, яка називається орієнтовно-дослідницькою. Чим вище на еволюційній драбині стоїть організм, тим більше часу займає у нього цей вид діяльності і тим досконаліші її методи і засоби. Вищий рівень розвитку такої діяльності, який є лише людини – це наукові та художньо-творчі пошуки.
Задача – окремий ситуаційно-мотиваційний фактор, він виникає тоді, коли в ході виконання дії, направленої на досягнення певної мети, організм наштовхується на перепони, які необхідно перебороти. Одна і та сама задача може виникати в процесі виконання найрізноманітніших дій і тому також неспецифічна для потреб, як і інтерес. Бажання та наміри – це миттєво виникаючі і часто змінюючи одна одну мотиваційні суб’єктивні стани, які відповідають змінам умов виконання дій.
2. Мотивація і діяльність.
Одне з найважливіших питань мотивації діяльності людини – причинне пояснення її вчинків. Таке пояснення називають казуальною атрибуцією. КА являє собою мотивований процес когнітивного плану, який націлений на осмислення отриманої інформації про поведінку людини, вияснення причин її вчинків, а головне – на розвиток у людини здібностей передбачати їх. Якщо одна людина знає причину вчинку іншої людини, то вона не лише може його пояснити, але й передбачити, а це дуже важливо у спілкуванні і взаємодії людей.
КА одночасно виступає як потреба людини в розумінні причин, явищ, які нею спостерігаються. КА безпосередньо пов’язана з регуляцією людських стосунків і включає пояснення, виправдання чи осуд вчинків людей.
Виявилося, що люди з більшою готовністю приписують причини вчинків, що спостерігають, особистості тієї людини, яка їх здійснила, чим незалежним від людини зовнішнім обставинам. Ця закономірність отримала назву “фундаментальної помилки атрибуції”.
Когнітивне уявлення про КА грунтується на не завжди виправданому припущенні про те, що людина в усіх без винятку випадках життя діє тільки розумно і, приймаючи рішення, обов’язково ґрунтує його на інформації, яка є в наявності. Чи так це насправді?
Виявилось що ні. Люди не завжди відчувають необхідність і потребу розібратися в причинах своїх дій, пояснити їх. Частіше вони здійснюють вчинки, раніше їх не обдумуючи, або обдумуючи не до кінця і в подальшому не оцінюючи. Атрибуція в свідомо-когнітивному її розумінні виникає в основному лише тоді, коли людині потрібно щось пояснити і усвідомити в своїй поведінці чи у вчинках, які здійснюють інші. Подібні ситуації в житті трапляються не часто. В більшості інших життєвих ситуацій мотивація дій індивіда майже не пов’язана з атрибутивними процесами, тим більше, що мотивація здійснюється частіше на підсвідомому рівні.
Розглянемо ще один напрямок у вивченні мотивації. Він пов’язаний з намаганням зрозуміти, яким чином людина мотивується в діяльності, направленій на досягнення успіху і як вона реагує на неприємності. Факти, які отримали говорять про те, що мотивації досягнення успіхів і уникнення невдач є важливими і відносно незалежними видами людської мотивації. Від них багато в чому залежить доля і статус людини в суспільстві. Підмічено, що люди з ярко вираженим потягом до досягнення успіхів досягають в житті більшого, ніж ті, у кого така мотивація слабка або відсутня.
В психології створена і детально розроблена теорія мотивації досягнення успіхів у різних видах діяльності. Важливу роль в розумінні того, як людина буде використовувати ту чи іншу діяльність, особливо тоді, коли поряд ще хтось нею займається, окрім мотивації досягнення відіграє тривожність. Прояви тривожності в різних ситуаціях неоднакові. В одних випадках люди схильні вести себе тривожно завжди, всюди, в інших – вони виявляють тривожність час від часу, в залежності від обставин. Ситуаційно стійкі прояви тривожності називають особистісними і пов’язують з наявністю у людини відповідної особистісної риси “особистісної тривожності”. Ситуативно мінливі прояви тривожності називають ситуативними, а особливості особистості, яка виявляє такого роду тривожність – “ситуативною тривожністю”.
3. Мотивація і особистість. Багато з розглянутих нами мотиваційних факторів з часом стають досить характерними для людини і перетворюються в риси її особистості. Це – мотив досягнення успіхів, мотив уникнення невдач, тривожність, певний локус контролю (поняття, що характеризує локалізацію причин, виходячи з яких, людина пояснює свою поведінку та ін. людей), самооцінка, рівень домагань. Крім них характеризує людину як особистість потреба в спілкуванні (афіліація), мотив влади, мотив надання допомоги іншим людям (альтруїзм) і агресивність. Це найбільш значимі соціальні мотиви людини, які визначають її ставлення до людей. Розглянемо ці мотиви детальніше. Установлено, що у людей, орієнтованих на успіх, частіше переважають реалістичні, а у індивідів, орієнтованих на невдачу – нереалістичні, завищені, або занижені самооцінки.
З величиною самооцінки пов’язані задоволеність і незадоволеність людини, яка виникає як результат досягнення успіху чи появи невдачі. В практичній діяльності людина зазвичай прагне результатів, які співпадають з її самооцінкою, сприяють її укріпленню, нормалізації. Самооцінка залежить від результату діяльності.
З самооцінкою співвідноситься рівень домагань – це той практичний результат, якого намагається досягнути суб’єкт у роботі. Як фактор, який визначає задоволеність чи незадоволеність діяльністю, рівень домагань має велике значення для осіб, орієнтованих на уникнення невдач, а не на досягнення успіхів. Відчутні зміни в самооцінці з’являються в тому випадку, коли успіхи чи невдачі пов’язуються суб’єктом діяльності з наявністю чи відсутністю у нього необхідних здібностей.
Мотиви афіліації і влади актуалізуються і задовольняються лише у спілкуванні. Мотив афіліації виявляється як намагання людини налагодити добрі, емоційно позитивні взаємини з людьми. Внутрішньо він виявляється у вигляді вірності, а зовнішньо – в товариськості, в намаганні співпрацювати з іншими людьми, постійно знаходитись разом з ними. Любов до людини – найвищий духовний прояв цього мотиву.
В якості мотиву протилежного афіліації виступає мотив відмови, який виявляється в боязні бути не прийнятим, відкинутим людьми, які для суб’єкта мають значення. Домінування у людини мотиву афіліації породжує стиль спілкування з людьми, який хар-ся упевненістю, невимушеністю, відкритістю і сміливістю. І навпаки, домінування мотиву відкидання веде до невпевненості, скутості, напруженості.
Мотив влади можна визначити як стійке і чітко виражене устремління мати владу над іншими людьми. Ознаками наявності у людини мотиву чи мотивації влади є такі: постійні і чітко виражені емоційні переживання, які пов’язані з утриманням чи втратою психологічного або поведінкового контролю над іншими людьми; задоволення від перемоги над іншою людиною в якійсь діяльності або засмучення від невдач; небажання підкорятися іншим людям, активне прагнення до незалежності; схильність керувати, домінувати над людьми в ситуаціях спілкування і взаємодії.
До явищ, які вивчає психологія, пов’язаних з мотивацією влади відносяться лідерство, вплив людей один на одного, керування і підпорядкування, а також феномени, які пов’язані з дією індивіда на групу і групи на індивіда.
Особливий інтерес в психології мотивації викликає просоціальна поведінка і її мотиви. Під такою поведінкою слід розуміти всі альтруїстичні дії людини, які спрямовані на благополуччя інших людей, надання їм допомоги. Ці форми поведінки за своїми особливостями досить різноманітні і розміщені в широкому діапазоні від простої люб’язності до серйозної благодійності, яка надається іноді з великою шкодою для себе, ціною самопожертви.
Альтруїстична чи просоціальна поведінка – поведінка, яка здійснюється заради блага іншої людини і без надії на винагороду. По змісту вона протилежна агресії.
Агресивна дія – це та дія, яка наносить людині шкоду: моральну, матеріальну чи фізичну. Агресивність пов’язана з наміром спричинення шкоди іншому. У людини є дві різні мотиваційні тенденції щодо агресії: тенденція до агресії та до її гальмування.