3.Діяльність і психічні процеси.

Психічні процеси: сприймання, увага, уява, пам’ять, мислення та мовлення – є найважливішими компонентами будь-якої людської діяльності. Без участі психічних процесів людська діяльність не можлива, вони виступають як її невід’ємні моменти.

Але, виявляється, психічні процеси не лише беруть участь в діяльності, вони в ній розвиваються і самі є особливими видами діяльності.

Сприймання в процесі практичної діяльності набуває свої найважливіші людські якості. В діяльності формуються його основні види: сприймання глибини, напрямку, швидкості руху, часу і простору.

Уява також пов’язана з діяльністю. Людина не в змозі уявити таке, що колись не було в досвіді, не було елементом, предметом, умовою чи моментом якоїсь діяльності. Фактура уяви є відображення, хоча і не буквальне, досвіду практичної діяльності.

Ще в більшій мірі це стосується пам’яті, основних її двох процесів: запам’ятовування і відтворення. Запам’ятовування здійснюється в діяльності і саме є особливого роду мнемічною діяльністю. Це – структурування, осмислення, асоціювання матеріалу з відомими фактами, включення різноманітних предметів у процес запам’ятовування. Пригадування також передбачає виконання певних дій, які спрямовані на те, щоб вчасно і точно пригадати матеріал.

Мислення в ряді своїх форм ідентичне практичній діяльності (так зване „ручне” або практичне мислення). В більш розвинених формах – образній і логічній – діяльний момент є в них у вигляді внутрішніх мисленнєвих дій та операцій. Мовлення є також особливого роду діяльністю – „мовленнєва діяльність”

Було експериментально доведено, що внутрішні, т. б. психічні процеси, які називаються вищими психічними функціями, походять з діяльності.

Зовнішня діяльність в результаті її спеціальних перетворень, які спрямовані на скорочення і автоматизацію окремих ланок, їх перетворення у навички, поступово переходить у внутрішню, власне психічну (інтеріоризація). Такими інтеріоризованими психічними процесами є довільні та опосередковані мовленням пізнавальні процеси: сприймання, увага, уява, пам’ять та мислення.

З іншого боку, ні один з названих психічних процесів не протікає як лише внутрішній і обов’язково включає якісь зовнішні, зазвичай рухові, ланки.

Отже, будь-яка діяльність – це поєднання зовнішніх та внутрішніх, психічних та поведінкових дій та операцій.

4.Уміння, навички та звички. Уміння, навички та звички – автоматизовані свідомо, напівсвідомо, несвідомо контрольовані компоненти діяльності.

Уміння – елементи діяльності, які дозволяють щось робити з високою якістю (наприклад, точно і якісно). Уміння включає в себе автоматично виконувані частини, які називаються навиками, а в загалом, являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, в основних проміжних пунктах та кінцевому етапі.

Навички – це повністю автоматизовані, інстинктоподібні компоненти умінь, які реалізуються на рівні несвідомого контролю.

Розвиток і вдосконалення діяльності можна розуміти як перехід компонентів окремих умінь, дій та операцій на рівень навичок. Діяльність людини завдяки автоматизації її окремих компонентів, може направлятися на рішення складніших задач. Оскільки навички входять в структуру дій і різноманітних видів діяльності у великій кількості, вони, зазвичай, взаємодіють один з одним і утворюють складну систему навичок. Характер взаємодії може бути різноманітним: від злагодженості до протиріччя, від повного злиття до взаємного гальмівного впливу – інтерференції. При повній автоматизації навичок явище інтерференції зводиться до мінімуму або ж зовсім зникає.

Важливе значення для розуміння процесу формування навичок має перенос – розповсюдження і використання навичок, які сформувалися в результаті виконання одних дій і видів діяльності, на інші.

Уміння утворюються в результаті координації навичок, їх поєднання в системи за допомогою дій, які знаходяться під свідомим контролем. Через регуляцію цих дій відбувається оптимальне керування уміннями. Воно полягає в тому, щоб забезпечити безпомилковість і гнучкість виконання дії, тобто отримання гарного результату. Сама дія в структурі уміння контролюється за її метою.

Найголовніша якість уміння полягає в тому, що людина спроможна змінити структуру умінь – навичок, операцій і дій, які входять в склад умінь, послідовність їх виконання, зберігаючи незмінним кінцевий результат. (Наприклад, уміла людина може замінити матеріал іншим при виготовленні якогось виробу )

Уміння на відміну від навичок завжди опираються на активну інтелектуальну діяльність і обов’язково включають в себе процеси мислення. Свідомий інтелектуальний контроль – це головне, що відрізняє уміння від навичок.

Уміння і навички поділяються на кілька типів.

Рухові уміння та навички включають різноманітні рухи, складні й прості, які складають зовнішні, моторні аспекти діяльності. (Є спеціальні види діяльності, наприклад спортивна, яка цілком побудована на основі рухових умінь і навичок).

Пізнавальні уміння включають здібності, пов’язані з пошуком, сприйманням, запам’ятовуванням і перетворенням інформації. Вони співвідносяться з основними психічними процесами і передбачають формування знань.

Теоретичні уміння та навички пов’язані з абстрактним інтелектом. Вони виражаються в здатності людини аналізувати, узагальнювати матеріал, будувати гіпотези, теорії, переводити інформацію з однієї знакової системи в іншу. Такі уміння та навички найбільш проявляються в творчій роботі, пов’язаній з отриманням думки.

Велике значення у формуванні всіх типів умінь та навичок мають вправи. Завдяки їм відбувається автоматизація навичок, удосконалення умінь, діяльності в цілому. Без постійних систематичних вправ уміння та навички, зазвичай, втрачають свої якості.

Ще один елемент діяльності – це звичка. Від уміння та навичок вона відрізняється тим, що являє собою непродуктивний елемент діяльності. Якщо уміння та навички пов’язані з рішенням якоїсь задачі, передбачають отримання якогось продукту і достатньо гнучкі, то звички є негнучкою (часто і нерозумною) частиною діяльності, яка виконується людиною механічно і не має свідомої мети чи явно вираженого продуктивного закінчення. На відміну від навички, звичка, до певної міри, свідомо контролюється але від уміння відрізняється тим, що не завжди є розумною і корисною (дурні звички).Звички як елементи діяльності являють собою найменш гнучкі її частини.