3. Класифікація та зміни відчуттів

Вже давні греки розрізняли 5 органів чуття і відповідні їм відчуття: зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові. Сучасна наука значно розширила уявлення про види відчуттів людини. Класифікація відчуттів проходить по декільком параметрам

По наявності чи відсутності безпосереднього контакту рецептора з подразником	-дистантна рецепція (зір, слух, нюх) Забезпечують орієнтування в оточуючому середовищі. -контактна рецепція (смакові, больові відчуття)
По розміщенню на поверхні тіла	-екстероцепція (зорові, слухові, тактильні) -інтероцепція (відчуття голоду, спраги, внутрішні відчуття) -пропріоцепція ( відчуття м’язів та сухожиль, відчуття рівноваги)
По часу появи в ході єволюції	-давня чутливість (контактна – давніша дистантної, але в контактній : больова – давніша тактильної) -нова чутливість (дистантна)

Крім якісних характеристик, які відображають вплив специфічних видів енергії, всі відчуття мають ряд загальних кількісних характеристик. Одна з них – абсолютний поріг чутливості.

Для того, щоб дія подразника з’являється в органах чуття необхідно, щоб стимули, які їх викликають досягли певної величини. Ця величина називається абсолютним нижнім порогом чутливості або порогом чутливості даної модальності.

Перехід від стимулів, які не сприймаються, не викликають відчуттів і до тих, які сприймаються проходить не поступово, а стрибкоподібно. Коли вплив уже майже досягнув порогового значення, то достатньо ледве помітно змінити величину впливу стимулу, щоб він з повністю не сприйманого перетворився в повністю сприйнятий ( поріг розрізнення).

Разом з тим, навіть значні зміни величин стимулів в рамках допорогового діапазону не породжують ніяких відчуттів (за винятком субсенсорних стимулів). Так само, існують зміни значень достатньо сильних запорогових стимулів, які також можуть не викликати ніяких змін у відчуттях ; вони переходять у больові або перестають сприйматися як відчуття певної модальності. Для кожного виду відчуттів існують свої пороги.

Чутливість аналізатора не є постійною величиною. Вона може значною мірою змінюватися залежно від коливань інтенсивності подразника. Пристосування рівня чутливості до інтенсивності подразника – сенсорна адаптація. Процес адаптації виявляється у зниженні чутливості при високих інтенсивностях подразника-стимула і підвищенні- при низькіх.

Явище адаптації зорового аналізатора добре відоме всім. Коли людина з напівтемної кімнати заходить у сонячну , вона певний час нічого не бачить. Інтенсивність світла при цьому може перевищувати верхній абсолютний поріг і викликати больові відчуття. Але за кілька хвилин чутливість очей знижується і навколишні предмети знову стають видимими. Або, заходячи з світлого приміщення в темне, людина теж спочатку нічого не бачить та поступово чутливість зорового аналізатора підвищується і сліпота зникає.

Адаптаційне регулювання чутливості має велике біологічне значення. Адаптація допомагає вловлювати слабкі стимули-подразники і охороняє органи чуття від занадто великих чи тривалих подразників. Одні аналізатори швидко адаптуються, інші – досить повільно. Дуже швидко, наприклад, можуть адаптуватися рецептори ,які знаходяться у шкірі (крім больових), набагато повільніше адаптується зір, далі йде слух , нюх та смак

Явище підвищення чутливості аналізаторів внаслідок їх тренування називається сенсибілізацією. Вона є доказом того , що відчуття людини пристосовані до умов її життя та діяльності і можуть значною мірою розвиватися під впливом суспільної практики.

Іноді під дією одного подразника , можуть з’витися відчуття, характерні для іншого. Це явище має назву синестезії . Наприклад , у деяких людей звуки музики здатні викликати відчуття кольору (кольоровий слух). Подібного роду явища часто використовуються у сучасному мистецтві .

Висновок: отже характер відчуттів зумовлений властивостями подразників ( якісними , кількісними , просторово – часовими ), але водночас він залежить від особливостей нервово-психічної організації та стану суб’єкта відображення. Це свідчить про те ,що відчуття, як і інші психічні процеси, не є пасивним відбиттям впливів зовнішнього середовища. В образі відчуття найповніше відбивається те, що може задовольнити потреби суб’єкта, орієнтує його під час організації діяльності та поведінки. Тому відповідність об’єкта образові завжди відносна. Повна їх адекватність недосяжна, та це й непотрібно.