2Основні поняття та елементи форфейтингу. Механізм здійснення та вартість форфейтингової операції.

Форфейтинг – це придбання у кредитора боргу, вираженого в оборотному документі, на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов’язання відмовитися (форфейтинге) від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Фактично форфейтер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик та ін. Форфейтингу властиві такі ознаки:

• взаємозв’язок із зовнішньоторговельними операціями;

• договори форфейтингу укладаються преважно у вільно конвертованих валютах;

• основними документами, що застосовуються при здійсненні форфейтингових операцій, є векселі – прості та переказні;

• кредитування експортера здійснюється шляхом купівлі векселів або інших боргових вимог на дисконтній основі;

• кредитування здійснюється на середньостроковій основі;

• дисконтування відбувається на основі фіксованої процентної ставки;

• здебільшого форфейтинг пов’язаний з реалізацією машин, обладнання та інших товарів інвестиційного призначення.

Суб’єктами форфейтингової операції є:

– експортер (продавець);

– імпортер (покупець);

– форфейтер (банк);

– гарант.

Основними форфейтинговими інструментами є вексель та інші боргові і товарні документи, які виникають з товарних поставок.

Форфейтинг застосовується у двох видах операцій:

– у фінансових операціях – з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов’язань;

– в експортних операціях – для сприяння надходженню готівки експортеру, який надав кредит іноземному покупцю.

Лекція 3: Гарантійні та інші послуги банків.

1. Гарантійні послуги

2. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги.

3. Організація послуг щодо зберігання цінностей у банку.

4.Операції банку з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням.

1.Гарантійні послуги банків

Гарантійна фінансова послуга — це послуга, пов'язана зі згодою однієї сторони угоди (гаранта ) взяти на себе відповідальність іншої сторони (принципала) перед третьою особою (бенефіціаром ) за грошову винагороду (на умовах платності).

Основними видами забезпечення виконання зобов'язань відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

На практиці розрізняють два види гарантійних фінансових послуг, які є засобами забезпечення виконання фінансових зобов'язань боржників перед фінансовою установою:

— гарантія (страховий бонд);

— поручительство (фінансова гарантія).

Гарантії та поручительства — це способи забезпечення виконання зобов'язань, що застосовуються між суб'єктами господарювання з метою зниження ризику їх діяльності.

Головна мета використання гарантій і поручительства полягає у забезпеченні страхування ризиків невиконання договірних зобов'язань або неповернення наданих у позику коштів.

Гарантія — це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у вигляді повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання

останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.

Суб'єктами гарантії є: гарант, кредитор (бенефіціар), боржник (принципал).

Бенефіціар — особа, на користь якої надається гарантія. Принципал — особа, за заявою якої надається гарантія чи контргарантія.

Банк гарант — банк, який надає гарантію на користь бенефіціара.

У складніших схемах чисельність суб'єктів може збільшуватися за рахунок участі, наприклад, банку-контрагента, підтверджувального банку, а візуючого банку.

Розкриваючи сутність гарантії як фінансової послуги, слід звернути увагу на такі її особливості:

— обмеженість можливості бути гарантом, яка закріплена лише за фінансовими установами — юридичними особами, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (банки, страхові компанії, кредитні спілки, довірчі товариства та ін.) згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг";

— незалежність гарантії, яка має автономний, самостійний характер, її дійсність не залежить від дійсності основного зобов'язання. Автономність гарантії також виявляється у тому, що строк її дії може не збігатися зі строком дії головного зобов'язання;

— настання відповідальності гаранта після подання бенефіціаром відповідної вимоги про сплату;

— заборона на передачу іншій особі права вимоги до гаранта;

— встановлення обмежень зобов'язань гаранта певною сумою;

— платність послуг гаранта;

— регресні зобов'язання принципала перед гарантом визначаються умовами договору, тобто гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника у разі сплати кредиторові грошової суми відповідно до умов гарантії.

Гарантії надають банки на умовах, передбачених договором про надання гарантії, обов'язковими з яких є:

— забезпеченість, що означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність принципала;

— терміновість — надання гарантії на визначений договором термін;

— повернення боргу принципалом у разі виконання банком платежу за гарантією;

— платність — надання гарантії за відповідну плату;

— цільове використання, що зумовлює наявність документів, які підтверджують зобов'язання принципала, для забезпечення яких надається гарантія.

Гарантії класифікують за такими ознаками:

1) наявність застережень: відкличні;

— безвідкличні.

Відклична гарантія це гарантія, умови якої можуть бути в будь-який час змінені, і вона може бути відкликана банком-гарантом за заявою принципала без попереднього повідомлення бенефіціара.

Безвідклична гарантія — гарантія, умови якої не можуть бути змінені, і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно із заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром;

2) валюта гарантії:

— у національній валюті;

— в іноземній валюті;

3) забезпечення:

— із забезпеченням;

— без забезпечення;

4) особливості взяття та розподілу ризику:

— прямі;

— непрямі.

Пряма гарантія — гарантія, за якою клієнт уповноважує свій банк видати гарантію безпосередньо бенефіпДару — особі, на користь якої надається гарантія .

У міжнародних розрахунках бенефіціару важко перевірити оригінальність гарантії без допомоги свого банку. Тому найпоширеніші в міжнародній торгівлі гарантії, які авізуються через банк бенефіціара . У такій гарантійній операції беруть участь чотири суб'єкти:

1) принципал;

2) банк-гарант;

3) авізуючий банк — банк, що здійснює авізування бенефіціара отриманої від банку-гаранта гарантії;

4) бенефіціар.

Непряма гарантія — гарантія, в здійсненні операцій за якою бере участь ще один банк — банк-контргарант, який надає на користь банку-гаранта свою контргарантію

Контргарантія — гарантія, яку надає банк-контргарант на користь банкугаранта або іншого банку-контргаранта.

Термін дії контргарантії перевищує термін дії гарантії. Це пов'язано з потребою одержання гарантом від контргаранта відшкодування сум, що були виплачені за гарантією. У міжнародній практиці термін дії контргарантії, як правило, на 14 днів більший, ніж термін дії гарантії.

5) умови сплати коштів бенефіціару:

— безумовна;

— умовна.

Безумовна гарантія — гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Умовна гарантія — це гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару на підставі вимоги бенефіціара та в разі виконання ним відповідних умов або подання документів, зазначених у гарантії.

Характеризуючи гарантію як фінансову послугу, слід мати на увазі, що при її наданні відбуваються зміни тільки в структурі активів поручителя або гаранта: зменшується дебіторська заборгованість і збільшується сума грошових коштів. Гарантійна фінансова послуга не змінює загальну вартість активів.

На ринку гарантійних фінансових послуг діють переважно банківські установи. Стосовно інших фінансових посередників слід зауважити, що у 2009 р. право надання порук (поручительств) мали 41 фінансова компанія, а надання гарантій — 39 компаній, внесених до Реєстру фінансових установ. Водночас лише 5 із них надавали послуги гарантії та 2 — послуги поручительства.

Надання банківських гарантій спрямоване на виконання клієнтом своїх зобов'язань за торговельними та фінансовими угодами: гарантія платежу, гарантія надання кредиту, виставлення акредитива, акцептування та авалювання векселів, тендерна гарантія, гарантія виконання контракту тощо. Такі гарантії можуть надаватись як у вигляді спеціального документа (гарантійного листа), так і шляхом напису на векселі (акцепт, аваль).

Тендерна гарантія (Tender Guarantee or Bid Bond, гарантія забезпечення пропозиції) гарантує виконання зобов'язань компанією, що бере участь у тендері, у випадку її перемоги.

Гарантія виконання (Performance Bond) застосовується для забезпечення своєчасної поставки товару або надання послуги згідно з умовами договору.

Платіжна гарантія (Payment Guarantee) забезпечує виконання будь-яких платіжних зобов'язань покупця стосовно продавця в частині виплати контрактної ціни в межах обумовленого для цього терміну.

Гарантія авансового платежу (Advance Payment Guarantee) забезпечує виконання будь-яких претензій покупця стосовно продавця, що можуть виникнути в частині виплати покупцем авансового платежу за контрактом.

Гарантія повернення позики застосовується з метою зниження ризиків неповернення наданих кредитів.

На практиці найпоширеніше використання платіжних гарантій при акредитивній формі розрахунків.

З метою належного забезпечення виконання принципалом своїх зобов'язань перед бенефіціаром за основним зобов'язанням гарантії можуть надаватись як у національній, так і в іноземних валютах.

2. Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги банків

Сприяння розвитку ділової активності, мобілізація капіталу на відкритих ринках і його подальше інвестування з перспективною капіталізацією потребують наявності відповідної сервісної інфраструктури, тому послуги фінансових посередників об’єктивно зумовлені практикою. В сучасних умовах комерційні банки як фінансові посередники надають широкий спектр посередницьких послуг. Інституційним характером надання цих послуг, який вирізняє їх серед інших, є трансформація колективних знань у конкретні підприємницькі дії від свого імені чи від імені клієнтів-довірителів, і при цьому досягається обопільне поєднання інтересів (довірителів та власних). Посередницькі послуги – це послуги, у наданні яких бере участь третя сторона, що виступає посередником між замовником і виконавцем. До таких послуг слід зарахувати: посередництво в отриманні клієнтом кредиту, посередництво в операціях з цінними паперами, валютою, майном.

Найпоширенішими серед посередницьких послуг комерційних банків є посередництво в отриманні клієнтом кредиту. Банк виступає посередником у таких випадках: коли не в змозі сам задовольнити заявку цього ж клієнта про одержання кредиту в зв’язку з тим, що сума кредиту перевищує ліміт кредитування; коли існує розбіжність між запропонованими клієнтом умовами кредиту та кредитною політикою банку. Посередницька послуга у цьому разі полягає в тому, що банк на прохання клієнта отримує кредит в іншому банку і надає його клієнту за значно вищу плату, ніж отримав сам. Маржа банку при цьому визначається як різниця між сплаченими відсотками за кредитні ресурси іншому банку й отриманими від клієнта за надану йому позику.

Посередницькі операції з цінними паперами банки здійснюють за рахунок і за дорученням клієнта. При первинному розміщенні цінних паперів комерційні банки можуть за дорученням, від імені і за рахунок емітента виконувати обов’язки щодо організації передплати на цінні папери або їхньої реалізації іншим способом. При цьому можливі два варіанти: перший – коли банк бере на себе ризик розміщення цінних паперів; другий – коли не бере, тобто не бере на себе зобов’язань щодо викупу нерозміщеної частини емісії.

У найбільш загальному змісті консультаційні (консалтингові) послуги банку можна визначити як вид інтелектуальної діяльності, пов’язаний з аналізом, дослідженням і видачею інформації та рекомендацій з широкого кола питань як у галузі банківської діяльності, так і поза нею. Особливість консультаційних послуг полягає в тому, що кожну з них клієнт може, а у багатьох випадках повинен одержати заздалегідь. Інакше кажучи, простежується значний часовий розрив між моментами придбання більшості пропонованих послуг і одержанням покупцем очікуваного ефекту. Прикладом консультаційних послуг, які надані у даний час, а будуть використані в майбутньому, можуть служити розроблені консультантами багатоваріантні стратегії розвитку в різних ситуаціях, прогнози, юридичні консультації перед початком масштабних перетворень підприємства.

До консультаційних послуг належать:

• консультування клієнтів з питань здійснення операцій з валютою і цінними паперами, а також застосування законодавчих актів, що регулюють господарську діяльність;

• підготовка господарських договорів та зовнішньоекономічних контрактів;

• консультації з питань фінансового планування і контролю, організації й ведення бухгалтерського обліку;

• консультації з питань ведення бізнесу – збільшення капіталу, реорганізації, злиття, придбання інших компаній;

• надання інформації про поточну ринкову кон’юнктуру та прогнозні оцінки щодо їхніх змін.

Банки завдяки своїм місцю і ролі в економіці, наявності сучасних засобів телекомунікацій та електронно-обчислювальної техніки завжди мають значну кількість різноманітної інформації, тобто документованих або публічно оголошених відомостей про події та явища, що відбуваються у суспільстві й економіці. Це дає змогу комерційним банкам займатися інформаційною діяльністю, зокрема одержувати інформацію, її використовувати, поширювати а також зберігати. Інформаційні послуги банків – це діяльність, пов’язана з доведенням інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб.