1. Факторингові послуги банків

Факторинг – це банківська операція, суть якої полягає в придбанні банком (фактором) у постачальника (продавця) права вимоги у грошовій формі на дебіторську заборгованість покупців за відвантажені їм товари (виконані роботи, надані послуги), з прийняттям ризику виконання такої вимоги, а також приймання платежів.

Головна функція факторингу в сучасних умовах полягає у зменшенні неплатежів, прискоренні товарообігу й створенні стабільної системи фінансового забезпечення виробничої сфери. Застосування факторингу дає змогу перетворити дебіторську заборгованість на наявні кошти, які можуть бути одразу ж використані на виробничі цілі, що позитивно вплине на розвиток економіки.

Банк (фактор) у межах факторингового обслуговування надає постачальнику такий перелік послуг:

– фінансування – під перевідступлення прав вимог, що є об’єктом договору факторингу;

– адміністрування дебіторської заборгованості, що являє собою здійснення банком (фактором) обліку й управління дебіторською заборгованістю за контрактами, що перебувають на факторинговому обслуговуванні, у тому числі ведення загального обліку прав вимог; щоденний контроль за станом дебіторської заборгованості; інкасування платежів, що надходять в погашення дебіторської заборгованості; ведення реєстрів обліку розрахунків за відвантажений товар; контроль за своєчасним і повним погашенням дебітором заборгованості згідно з контрактом (надання послуг);

– інформаційно-аналітичне забезпечення, що охоплює ведення історії всіх розрахунків за окремими контрактами, укладеними з покупцями, або моніторинг усього збуту; надання звітів про стан дебіторської заборгованості, рух платежів дебіторів, поставок та їхню оплату;

– надання консультацій.

Процес організації факторингового обслуговування в кожному конкретному випадку має свої специфічні особливості, які залежать від безлічі факторів, що й визначають вид факторингу. Проте можна виокремити типовий механізм здійснення факторингової операції.

У здійсненні факторингової операції беруть участь три сторони:

1. Фактор – посередник, у ролі якого може виступати комерційний банк або спеціалізована факторингова компанія.

2. Постачальник.

3. Покупець.

Типовий механізм факторингу охоплює кілька етапів. Перший етап – продавець здійснює постачання товару покупцю на умовах відстрочення платежу.

Другий етап – продавець переуступає банку право грошової вимоги до покупця за поставлений товар.

Третій етап – після отримання документів про постачання товарів (послуг) банк виплачує продавцю до 95% від суми платежу за поставлений товар або вартості наданої послуги. Решту суми боргу банк тимчасово отримує у зв’язку з прийняттям ризику непогашення боргу. Боржник одержує від продавця (перед першою операцією, надалі від банку) письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги банкові.

Четвертий етап – боржник сплачує за поставлені йому товари або надані послуги на умовах відстрочення платежу шляхом переказування коштів на спеціальний рахунок банку. Отримана сума йде на погашення відступленої клієнтом на користь банку заборгованості.

П’ятий етап – банк залишок платежу спрямовує на рахунок продавця.

Фінансові відносини в межах факторингу закріплюються договором факторингу, в якому визначається конкретний вид фінансування, що відображає інтереси сторін у межах чинного законодавства. Відповідно до норм законодавства України, договір факторингу – це відступлення права грошової вимоги, де одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження іншої сторони (клієнта) за плату, а клієнт зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За своїм економічним змістом плата за факторингові послуги фактично є відсотком за кредит і комісійними за послуги банку та за підвищений ризик фактора у разі здійснення факторингових операцій. Вартість факторингових послуг враховує:

а) відсотки, які клієнт платить за фінансові ресурси, що надає фактор;

б) факторингову комісію за послуги, яка передбачає прийняття ризику невиконання грошової вимоги.

На сьогодні не існує будь-яких обмежень щодо встановлення вартості факторингу. Проте, як правило, крім відсотків власне за позикою, клієнт платить комісію у розмірі 0,5 – 1% від обігу залежно від суми боргу та терміну відстрочення платежу.

Розрізняють кілька видів факторингу, а саме:

– внутрішній факторинг, який характеризується тим, що постачальник, покупець та фактор знаходяться в одній країні;

– міжнародний факторинг, який передбачає, що сторони знаходяться в різних країнах;

– відкритий, або конвенційний, факторинг, який є найбільш поширеним і передбачає повідомлення боржникам про участь банку й того, що всі платежі спрямовуються на адресу банку;

– закритий, або конфіденційний, факторинг. При ньому ніхто з контрагентів постачальника не сповіщається про посередництво банку. Вартість закритих операцій факторингу є вищою, ніж відкритих;

– факторинг з правом регресу, який означає, що банк має право зворотної вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму, тобто постачальник несе кредитний ризик;

– факторинг без права регресу. Договір такого факторингового обслуговування укладається дуже рідко, оскільки вважається, що він є виправданим лише тоді, коли можливість появи суперечливих моментів або настання неплатоспроможності платника зведена до мінімуму. Цей договір повністю убезпечує постачальника від будь-яких ризиків неплатежу або втрати прибутку, на відміну від факторингу з правом регресу, яким лише знижується ризик постачальника. Таким чином, гарантоване та своєчасне надходження грошових коштів постачальнику забезпечується при використанні факторингу без права регресу.