4.Семен Палій - колонізатор правобрежжя
5.Повстання палія
І. Мазепа був ворогом примусової воєнної політики царя Петра, яка страшним тягарем лягла на плечі українського народу, політики здирства та нелюдського поводження з українцями, політики повної денаціоналізації України і поступового знищення її державності та перетворення на колонію.
Гетьман в душі був проти участі українців в імперіалістичних війнах Росії, але зважаючи та те, що Україна вже не могла проводити свою незалежну політику, мусив якийсь час миритися з цим і брати участь у московських походах, які викликали ненависть у широких мас українського народу. Москва трактувала українські війська як колоніальні, їх посилали в найнебезпечніші бої, після чого їх грабували, знущалися під час примусових фортифікаційних робіт. І. Мазепа мусив вдаватися до вияву власного «вдоволення» московською політикою, але використовуючи кожну нагоду, він усе ж намагався зміцнити силу свого війська. Йому вдається знайти спільну мову з запорожцями і спрямувати їхні несталі настрої в потрібне йому русло. Він заохочував січовиків до морських походів, надсилав їм зброю, а також усе потрібне для побудови чайок і галер.
Вступивши на Правобережжя, гетьман запевняв польську шляхту, що він робить це для оборони її інтересів, з наміром передати цю землю Польщі, хоча історія свідчить про інше — це був своєрідний дипломатичний маневр, адже Мазепа нелегально встановлював на Правобережжі козацький лад. Покозачення Правобережжя саме під владою гетьмана І. Мазепи просувалося швидкими темпами: було створено сім козацьких полків з усіма адміністративними установами й атрибутами. Гетьман таємно підтримував тут народні повстання (хоча змушений був відправити їх керівника С. Палія до Москви); поляків дипломатично потішав обіцянками; царю говорив, що не має до цих рухів ніякого стосунку. Ще 1701 р. гетьман досить дипломатично заперечив пропозицію Петра І віддати Правобережну Україну полякам: «Бо тоді з лівого берега будуть люди переходити на правий жити і в одно літо заселять весь берег Дніпра. Та й запорожці будуть тягти до правого берега, і мене, гетьмана, будуть слухати тільки в крайній неволі». Так виглядала справжня політика гетьмана щодо Правобережжя. Народ зрозумів наміри свого керманича і довго зберігав у пам'яті «Мазепину границю» (насипану під містом Любаром величезну могилу), яка означала нову межу Гетьманщини.
Мазепа докладає багато зусиль і коштів на відродження гетьманської України.
Стабілізація соціально-економічного становища в Гетьманщині впродовж 1676—1708 рр. не тільки зміцнила інституції гетьманського правління, але й стимулювала відповідний добір кадрів, їхнє політичне зростання у сотенно-полковій ієрархії, змагання старшинських команд за вплив у Батурині.
Політична позиція І. Мазепи найчіткіше виявилася у Конституції І7І0 р., складеній вірним мазепинцем, однодумцем і продовжувачем його справи в еміграції — гетьманом Пилипом Орликом. Ще тоді визнана урядом Швеції та Туреччини, вона вражає своєю актуальністю і сьогодні як перший у світі подібний документ з надзвичайно високим рівнем демократичності. Конституція Пилипа Орлика, що втілила й ідеї Івана Мазепи, його натхненника, на 80 років випередила ідеї Французької революції, і цим усе сказано.