Розділ 2. Психолого-педагогічні й народознавчі основи формування громадянськості у школярів

1. Соціально-психологічні механізми громадянського виховання

Громадянську спрямованість навчально-виховному процесові надає громадянсько-орієнтована комунікативна взаємодія вчителя з уч­нем. Щоб така взаємодія була ефективною, педагогові треба бути ре­ферентною особою для дітей. Це означає, що учні не тільки і не стіль­ки одержують від нього інформацію, а й засвоюють її оцінку з позиції громадянськості. Якщо вчитель громадянсько невизначений, пасивний, це негативно впливає на розвиток громадського світогляду учнів. У їх комунікативній взаємодії перший повинен бути не лише джерелом цікавої й патріотично спрямованої інформації, а й вміти слухати своїх юних вихованців.

Спілкуванню вчителя та учнів на громадянському рівні винятково­го значення надавав В. Сухомлинський: "Я закликаю маленьких грома­дян — і вони відповідають на мої заклики найтоншими рухами душі: я прошу їх замислитись над власною життєвою долею — і вони зами­слюються; я веду їх тернистим шляхом, пройденим героєм до верши­ни подвигу — і вони йдуть разом зі мною, захоплюються й благого­віють, обурюються, дивляться вперше на складні явища життя широко відкритими очима й стискають кулаки від ненависті до ворога. Велика виховна сила бесіди про громадянськість розкривається тоді, коли я, вихователь, і мої маленькі громадяни, немовби зливаючись в єдине ціле, разом пізнаємо, відкриваємо великий світ громадянськості. Саме тоді, коли, слухаючи мене, Івась бачить, відчуває в мені передусім гро- мадянина-однодумця, він і починає активно ставитись до самого себе. Громадянськість — це пристрасть людського серця, і донести до юних душ пристрасть боротьби можна лише тоді, коли ти сам постаєш пе­ред своїми вихованцями як громадянин"¹.

Звичайно, в молодших класах референтність учителя у справах громадянського виховання школярів зумовлена його інституціональною роллю, а також емоційною привабливістю. Учні-початківці виступають переважно як об’єкт громадянського виховання, в якому вчитель

1 Сухомлинський в. О. Бесіди про громадянськість // Вибр. Твори: в 5 т. — к., 1976. — т. 1. — с. 430—431.

здійснює бажані зміни. В підлітковому й юнацькому віці школярі, виступаючи вже як суб’єкт громадянського виховання, співвідносять власні громадянські орієнтації з подібними орієнтаціями вчителя. І якщо їх збіг зафіксовано, особа вчителя стає для них значущою, рефе­рентною. ГІри цьому школярі вже добре розрізняють, де вчитель про­сто транслює матеріал з громадянською наповненістю, а де він висту­пає з власної авторської громадянської позиції. Щоб легше констату­вати цей збіг, бажано, щоб від учителя надходила висока інформатив­ність про його громадянське обличчя. Причому не тільки вербальним, словесним шляхом, а й через міміку, жести, вокальні модуляції та інші засоби.

Опитування дорослих, порядних громадян, показують, що грома­дянський вплив учителя вони не тільки пам’ятають, а й реально відчу­вають через багато років після втрати з ними безпосереднього контак­ту. Це особливо стосується тих, хто став справжнім громадянським лідером.

Комунікативний вплив учителя на громадянську сферу учнів цілеспрямовано та регульовано здійснюється в основному шляхом ви­користання таких механізмів: переконування, навіювання, наслідуван­ня (часто їх називають соціально-психологічними методами).

Переконування як механізм і метод впливу слід відрізняти. від переконання як властивості, компонента психіки, що включає в себе знання, поєднані з щирою впевненістю в їх істинності. Структурне переконання включає в себе теоретично обгрунтовані (логічні) при­йоми, за допомогою яких певна інформація, що повідомляється, ор­ганічно вплітається у сферу громадянськості школярів. При цьому до­водиться істинність чи хибність певних інформаційних повідомлень, їх громадянська чи антигромадянська значущість.

Мета переконування полягає в тому, щоб підвести дітей не тільки до розуміння певних положень про громадянськість, а й до внутріш­нього їх прийняття. Переконування зводиться до створення і передачі повідомлень, в кожному з яких обов’язково, згідно з правилами логіки, міститься теза, підтверджена доводами, і демонстрація істинності цієї тези. Наприклад: проводячи бесіду з учнями про таку якість, як гро­мадянська мужність, учитель висуває тезу про те, що без цієї риси не може бути справжнього громадяйина. Це аргументується тим, що не­одмінною обставиною свідомого буття є твердження, що без ризику й вольового зусилля прожити в сучасному суспільстві важко. Адже не можна все розрахувати і передбачити, діяти без найменших затрат нервово-психічної енергії. Ухилення від вчинку, який молода людина

79

80

розумової роботи, внаслідок чого відбувається перегляд раніше утворе­них установок школярів.

3. Ефективність переконування залежить від опори не тільки на нові факти, а й на ті, що подавались раніше. Згідно з "дрімотним ефектом", давнішня інформація або приймається, або відштовхується особистістю (навіть на несвідомому рівні). Коли вона прийнята осо­бистістю, це допомагає їй (із залученням нових фактів) дійти бажано­го висновку. Якщо ж ні, то в переконуванні варто звернути увагу на компенсацію її негативного впливу і на відповідне розширення подачі нової інформації.

4. Переконування повинно спиратись на активне взаємофункціо- нування різних видів мислення: репродуктивного та творчого, ем­піричного й теоретичного, конкретного й абстрактного. Наприклад, як доводить досвід, не всі школярі, навіть у старшому віці, вкладають соціальний, громадянський зміст у крилаті вислови й прислів’я. Зо­крема, коли їх просять сказати,що означає вислів "моя хата з краю", вони вказують на відірваність від людей, самотність і не інтерпрету­ють його як егоїзм у ставленні до суспільства та держави.

У переконуванні особливо важлива активізація політичного й економічного мислення. За допомогою політичного розкривається державний зміст різних, здавалося б, часткових акцій і подій внутріш­нього життя держави. Якщо школярі вбачають в політичних страйках загрозу загальнонародній справі українського державотворення, то во­ни переконуються в їх недоцільності, навіть коли їхні батьки чи старші товариші є учасниками таких страйків.

Будь-який позитивний факт повинен оцінюватися з погляду дер­жавних інтересів: яку користь із цього має держава чи суспільство.

Економічне мислення тісно пов’язане з політичним, практично невіддільне від нього. Однак, не відрізняючись від політичного мислення за процедурою, воно має свій предмет: оперує економічни­ми об’єктами, з конкретними економічними стосунками, аналіз яких або починається з політичних позицій, або завершується політичним висновком. Сучасні школярі емпірично засвоюють ази ринкової еко­номіки, тому при переконуванні можна апелювати до їх первісного досвіду. Переконування здійснюється тоді, коли економічне мислення кожного громадянина враховує не тільки індивідуальні, а й загально­народні, державні інтереси. Істинно громадянське, економічне мислення завжди набуває політичного змісту.

Переконування в сфері громадянського впливу грунтується також на ідеологічному мисленні. Адже соціально-економічні реалії завжди

6- -6--И49

81

82

тячого наслідування й навіювання"¹. Навіюваність притаманна школя­рам будь-якого віку, але - чим молодша дитина, тим легше вона під­дається їй.

Сприймання навіюваних ідей належить до пасивних, навіть дещо автоматизованих процесів. Відомо, що в психіці людини поєднуються як свідомі, так і несвідомі акти, між якими важко провести демарка­ційну лінію. Певна частина інформації може засвоюватись несвідомо, без втручання активного мислення. Некритичне сприймання інфор­мації не можна уявляти собі у вигляді чогось нереального, містичного, а всі засвоєні думки, поняття — ірраціональними, що суперечать здо­ровому глузду. Некритичне сприймання — цілком реальне явище людської психіки, призначення якого насамперед полягає в економії розумової енергії. Адже було б занадто великим навантаженням на свідомість і значною витратою часу, коли б кожна ідея обгрунтовува­лась як істинна.

Типовим прикладом навіювання є звернення вчителя до певного авторитетного історичного джерела, юридичного документа, посилання на відомого автора чи популярну особу тощо, коли учні, не звертаю­чись до складного механізму розумових операцій — порівняння, аналізу, узагальнення, сприймають ту чи ту інформацію як цілком надійну. Оскільки ж транслятором цієї інформації є особа, котрій діти, як правило, довіряють (тобто це вчитель), ефект навіюваності дедалі більше зростає.

Зауважимо, що є такі знання з аспектів громадянського життя, засвоєння яких потребує не тільки використання переконання, а й навіювання. В цих знаннях-стереотипах в концентрованій формі ви­ражаються державні, конституційні, правові та інші вимоги; "Захист Батьківщини — святий обов’язок кожного громадянина", "Бережи природу", "Сім’я ■— осередок держави" тощо. Навіювання означає безконфліктне засвоєння знань, на відміну від переконування, коли учні часто виявляють опір до пропонованих ідей.

У громадянському вихованні використовують різні види навію вання: пряме й опосередковане, довільне та мимовільне. Особливо важливо враховувати мотиваційну спрямованість навіювання. За цією ознакою його можна поділити на спонукальне й гальмівне. Перше ха рактеризується тим, що вчитель, враховуючи безпосередні потреби, звички, інтереси учнів, пропонує їм прийняти певний варіант грома­дянської поведінки. Гальмівне полягає в тому, що школярам подається така інформація, яка стримує їх від аморальних й антигромадянських

¹ Бехтерев В. М. Внушение и воспитание. — СПб., 1912. — С. 10.

6*

83

¹ Бхагван Ш. Р. Жизнь, любовь, смех. — СПб., 1991. — С. 94.

84

тощо. Вони розглядають його як формальне виконання педагогом службового обов’язку і ставляться до моралізаторства з іронією. Від­повідно воно дає негативні наслідки. Відхід від методів переконування й навіювання пояснює ться тим, що в радянській школі панівною бу­ла директивна концепція, згідно з якою вчитель викладав "правиль­ний", заідеологізований матеріал, який школярам треба лише засвоїти на віру, бездушно. Таким учителям раніше й на думку не спадало, що їхні учні можуть сумніватися в декларованих ними, спущених згори "високих істинах".

На громадянську сферу школярів можна впливати, використовую­чи також соціально-психологічний механізм наслідування. Воно тлу­мачиться як природна інстинктивна здатність душі (У- Дженс), хоча і з деякими індивідуальними корекціями (К. Лоренц). У світлі нашої проблеми наслідування — це відтворення школярем громадянської поведінки дорослих. Воно може відбуватися як мимоволі, так і довіль­но. Мимоволі діти дошкільного і молодшого шкільного віку копіюють вербальні та поведінкові реакції громадянської спрямованості дорос­лих — батьків, родичів, учителів. їхні поведінкові дії здійснюються переважно за принципом "короткого замикання". Стадія аналізу, об­мірковування майже відсутня: на поведінку значущої для себе особи діти відповідають її копіюванням.

У середніх і старших класах у зв’язку із виявами тенденції са­моствердження себе як дорослої особистості підліткові чи юнакові не­обхідно пропонувати ідеал справжнього українського громадянина з відповідним набором якостей (у СІП А це називають "кодексом гарно­го громадянина"). Звичайно, добре, коли в навколишньому середовищі є "живий" ідеал, але так трапляється вельми рідко. Тому ідеалом може бути конкретний літературний герой, історичний діяч та ін. Напри­клад, для сучасного юнацтва ідеалом українського громадянина може стати відомий поет О. Ольжич, який героїчно загинув в боротьбі за українську державність. Все своє недовге життя він ділом і словом за­кликав українство до постійної змагальності за самостійність:

" Ні кроку зі шляху, ні думки назад,

Ні хвилі даремне на місці:

Держава не твориться в будучині, іржава будується нині'

Але все ж більшість ідеалів мають синтетичну будову, тобто скла­даються із якостей різних осіб — як реальних, так і витворів худож-

¹ Умнов В. Рік О. Ольжича // Українське слово. — 1994. — 14 квітня.

85