30. Періодизація молодіжного руху і типологізація молодіжних організацій в Україні.

Молодіжний рух в Україні можна умовно поділити на чотири різних по тривалості і характеру історичних періоди.

Перший період — з моменту появи молодіжних об'єднань і до кінця XIX ст У цей період молодіжний рух в Україні лише зароджувався.

Другий період — з кінця XIX ст до середини 20-х років нинішнього століття. Його ще іменують періодом становлення молодіжного руху в Україні.

Третій період починається в кінці 20-х і закінчується на початку 80-х років XX ст.. Фактично в Україні і у всьому СРСР цей період був представлений всього лише двома організаціями — ВЛКСМ і Всесоюзною піонерською організацією ім. В. І. Леніна, хоча до 1939 р. молодіжний рух в тій же Західній Україні включав десятки різних організацій.

Четвертий період — з середини 80-х років і до моменту проголошення незалежності України. Багато фахівців називають його періодом "відродження молодіжного руху, його становлення як суспільного явища".

В даний час використовуються всілякі критерії, на основі яких учені здійснюють типологізацію молодіжних громадських організацій. В цілому можна виділити наступні критерії:

1) особливості соціальної бази молодіжних організацій;

2) специфіка генезису (процесу виникнення), організаційні принципи і структура організації;

3) основні функції молодіжних громадських організацій;

4) місце молодіжних організацій в суспільстві;

5) особливості впливу молодіжних організацій на суспільні процеси.

Тіпологизация молодіжних громадських організацій може здійснюватися з врахуванням таких чинників:

• етнічній, расовій приналежності їх учасників;

• статі учасників (наприклад, жіночі організації);

• регіональних, регіонально-культурних особливостей;

• віку учасників, членів організації (діти, підлітки, молодь);

• професійних особливостей їх учасників (студенти, підприємці, діячі культури, мистецтва і т. д.);

• стан здоров'я членів організації.

Основні функції молодіжних організацій такі:

• організаційна,

• виховна,

• комунікативна,

• господарська.

31 .Діалектика прав і обов’язків молоді в суспільстві.

Права і обов'язки молоді в будь-якій країні незалежно від її місцерозташування, рівня розвитку або інших ознак закріплені в Загальній декларації прав людини, прийнятою і проголошеною спеціальною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 10 грудня 1948 р.

У ст. 2 даної Декларації записано: "Кожній людині надаються всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, соціального, майнового або іншого стану".

Серед основних прав всіх людей, а значить, і молоді, можна виділити такі основоположні:

• на громадянство;

• утримання сім'ї;

• участь в управлінні своєю країною;

• соціальне забезпечення, праця, освіта, участь в культурному житті суспільства, захист своїх моральних і матеріальних інтересів.

Окремо слід сказати про правовий статус добровільних носіїв соціальних послуг молоді (сюди входять молодіжні організації, церква, профспілки, благодійні, приватні організації і особи). Рішення про їх діяльність приймаються державними органами, у тому числі на місцях, а право на інституалізацію програм соціального обслуговування молоді з боку добровільних організацій визначається відповідними вирішеннями як центральних, так і місцевих органів влади.

Основними принципами формування законодавства про державну молодіжну політику в сучасній Україні сьогодні є наступні:

1) закріплення взаємодії молоді і суспільства, держави, інших соціальних груп і об'єктів політики на основах рівності, партнерства, співпраці;

2) створення умов, при яких молодь є не стільки споживачем всього, що в соціальному плані може дати їй суспільство, держава, скільки активною діючою силою, тобто з об'єкту дії (ідеологічного, виховного) молодь повинна перетворитися на суб'єкт всіх соціально-економічних, політичних, духовних процесів, що відбуваються в суспільстві;

3) забезпечення саморозвитку, самоудосконалення і самореалізації молоді не за рахунок інших соціальних груп, а саме за рахунок ініціативи, інноваційної діяльності самої молоді;

4) забезпечення життєвого старту молоді;

5) створення умов для соціального захисту тієї частини молоді, яка через різні об'єктивні причини не в змозі сама себе забезпечити (дітей-сиріт, дітей і підлітків з неповних і великих сімей, інвалідів і т. п.).