31. Збірки "Алкоголі - ідейний задум та особливості його художнього втілення

П’янкий і палючий напій життя, що дарує насолоду й муку, приголомшує свідомість і загострює почуття, - ось яке смислове поле виникає навколо слова «алкоголі» винесеного у назву збірки. Автор у захопленні від життя, від його руху й розмаїття. Він палко любить це життя в його різноманітних проявах, приймає його в усій суперечливості та складності. Тому тема життя і його сприйняття поетом є центральною темою цієї збірки. Митець показує життя всебічно. Він уважно придивляється до вируючих паризьких вулиць, центральних площ і передмість. У поле його зору потрапляють і робітники, і художники, і жінки, й емігранти — всі, хто мешкає у рідному йому Парижі. Однак у центрі уваги автора не тільки Париж, а й увесь світ, який він прагне осягнути силою поетичного чуття. Сам автор виступає то в ролі мандрівника, то перехожого, то закоханого поета, а то навіть трибуна епохи, голосу свого покоління.Життя в зображенні Гійома Аполлінера постає не тільки у різних просторах, а й у різних часових вимірах. До збірки увійшли вірші на теми сучасності й історії, поета цікавить не тільки теперішнє, а й минуле, крізь призму якого він зазирає у майбутнє, прагнучи осмислити поступальний рух людства.Поезії, вміщені у збірці Алкоголі. Вірші 1898— 1913, різні за тематикою і тональністю. Так, у вірші «Зона» поет малює узагальнений образ сучасності, він прагне знайти своє місце в ній, осмислити те, що бачить довкола і що відчуває у собі. У вірші «Кортеж» відтворюється рух людських поколінь, рух самого часу, що стає предметом роздумів митця. «Я і час» — така основна тема цього твору. Інтонація віршів, їх емоційна забарвленість і стиль постійно змінюються. У них звучить і захоплення життям, і радість відкриття світу, і трагічні інтонації, і елегійні, гумористичні, навіть викривальні настрої. Аполлінер надає французькому віршу різної тональності, щоб відобразити усе розмаїття буття, що вабить поета.

32. Йонеско як найяскравіший представник абсурдстської драми. Найважливіші ознаки театру Ежена Йонеско: руйнація звичної логіки дії, відсутність характерів, абсурдність діалогів, гра слів, широке використання гротеску.

Французький драматург румунського походження Ежен Йонеско (1909-1994) увійшов в історію світової літератури як найяскравіший і найпослідовніший теоретик і практик "театру абсурду". Сам Йонеско завжди говорив, що "театр абсурду" почався саме з його перших п'єс, з "Голомозої співачки", "Стільців", "Жертв обов'язку". "Театр абсурду" був від свого початку для Йонеско "театром боротьби": проти буржуазного театру, який він іноді пародіював, і проти реалістичного театру. Реалізм Йонеско вважав просто "театральною школою", стверджував, що сама реальність "нереалістична". У буржуазному театрі Йонеско не приймав його надмірної заангажованості: надто багато уваги в такому театрі приділяється питанням економіки та політики. Йонеско хотів вивести на сцену саме "екзистенціальне існування людини", показати повноту і цілісність цього існування і водночас його глибокий трагізм, трагізм, який виникає із усвідомлення абсурдності світу. На прикладі Ежена Йонеско ми спостерігаємо дуже поширену розбіжність між декларацією творчості і самою творчістю. П'єси Йонеско, написані, здавалося б, за законами "театру абсурду", переросли сам авторський задум і стали чимось більшим, ніж пародія на театр.