8. Види публічних виступів

Існує досить багато класифікацій публічних виступів. Для практичного навчання мистецтву публічного виступу найбільш доцільно підрозділ публічних виступів на види за їх функції, тобто за метою, яку ставить оратор у своєму виступі. Іноді подібну класифікацію називають класифікацією жанрів публічного виступу.

Види публічних виступів за метою:

Ø Інформаційне

Ø протокольно-етикетні

Ø Розважальне

Ø Переконуюче

Цілі, які ставить перед собою оратор, можуть поєднуватися, в результаті чого виступи можуть набувати комплексний характер. Можна, наприклад, говорити про інформаційно-етикетних, інформаційно-розважальних, інформаційно-переконують виступах, можливі також і інші змішані типи.

У риториці також розрізняють види публічної промови за формою:

Ø Доповідь

Ø Повідомлення

Ø Виступ

Ø Лекція

Ø Бесіда

Виступ зазвичай будується за традиційною трьохчастной композиції: вступ, основна частина, висновок. Дана композиція традиційна, аудиторія чекає саме такої композиції. Саме така побудова виступу полегшує аудиторії сприйняття усного виступу.

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.

Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.

Промова- це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впліву на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця.

Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб- може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування.

Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблеми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оператора- виявитм нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії.

Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія- дієвий чинник впливу на свідомість слкхачів.

Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючісь актуальних суспільно-політичних проблем, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовують певні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя.

Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні.

Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням скреиої людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності- до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів.

Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повінні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах.

Настановча-вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисціпліни, познайомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу.

Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку.

Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузікій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально- програмовими.

Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру- вступ, основна частина, висновки.

Вступ – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв’язків кожної смислово-самостійної частини.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних дій.

Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними.

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

- виклад суті певного питання;

- акцентування на основному;

- висловлення свого ставлення й оцінки;

- підкреслення значущості, важливості й актуальності ( чи навпаки );

- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків.

ТЕРМІНИ, ЯКІ ТРЕБА ЗАПАМ'ЯТАТИ

Евфемізм та дисфемізм є головними тропами за тотожністю. Евфемізм - це троп, суть якого полягає у використанні "пом'якшеного", більш прийнятного виразу для позначення певного предмета. Дисфемізм - це троп, суть якого полягає у використанні такого виразу для позначення певного предмета, який завідомо містить негативну оцінку. До тропів тотожності належать ще: антономазія - троп, суть якого полягає у використанні широко відомих власних імен у ролі загальних або загальних назв у ролі імен; перифраза - троп, суть якого полягає у використанні опису предмета замість його назви, та ін.

Елокуція - це розділ риторики, який вивчає виразність ораторської промови.

Іронія - це головний троп за протилежністю, суть якого полягає у наданні слову такого смислу, що протилежний буквальному значенню. До тропів протилежності належать ще: антифразис - троп, суть якого полягає у використанні слова в значенні, контрастному відносно буквального значення; оксюморон - троп, суть якого полягає у поєднанні суперечливих слів, та ін.

Метафора - це головний троп за схожістю, суть якого полягає у називанні одного предмета виразом, який звичайно позначає інший предмет, на підставі певної схожості між цими предметами. До тропів схожості належать ще: алегорія - троп, що виражає загальну, абстрактну думку конкретним чином; катахреза - троп, який є незвичною метафорою, що сприймається як нагромадження слів; прозопопея, або персоніфікація - троп, суть якого полягає у перенесенні людських ознак (ширше - ознак істот) на неістот, одухотворення, та ін.

Метонімія - це головний троп за суміжністю, суть якого полягає у використанні замість імені предмета його ознаки або назви іншого предмета, що з ним пов'язаний. До тропів суміжності належать ще: синекдоха - троп, суть якого полягає у заміні назви цілого назвою якоїсь його частини або навпаки, та ін.

Непряма форма мовленнєвого впливу - це таке використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі не тільки те, що він говорить, а й щось більше.

Пряма форма мовленнєвого впливу - це таке використання оратором мовних виразів, коли він має на увазі лише їх буквальне значення, лише те, що він говорить.

Риторичне запитання - це висловлювання у вигляді запитання, яке не потребує відповіді на відміну від звичайного.

Риторичні фігури - це прийоми виразності, які реалізуються на рівні речення чи одиниці, більшій за речення.

Синтаксичне перетворення - це такий прийом, суть якого полягає у виборі потрібного оратору порядку слів у реченнях. Реалізується в промовах через: фігури скорочення, фігури додавання, фігури розташування.

Тропи - це прийоми виразності, що реалізуються на рівні слова чи словосполучення. Розрізняють такі критерії для утворення тропів: тотожність, схожість, суміжність, протилежність.

Ускладнення мовних конструкцій - це такий прийом, суть якого полягає в тому, що для фіксації певних ситуацій, подій, предметів застосовуються складні для сприйняття та розуміння мовні вирази. Різновиди цього прийому: безглуздий аргумент - прийом, коли оратор у своїй промові пропонує певний набір фраз, які не мають смислу; помноження аргументів - прийом, коли оратор один і той самий аргумент повторює декілька разів у різних формулюваннях, та ін.

Фігури додавання - це риторичні фігури, суть яких полягає у повторі якихось елементів промови. До них належать: анафора - фігура додавання, що полягає у повторі початкових частин суміжних речень; епіфора - фігура додавання, що полягає у повторі кінцевих частин суміжних речень; гомеотелевтон - фігура додавання, що полягає у початковому римуванні, звуковому повторі окремих частин слів у реченні; кіклос - фігура додавання, що полягає у повторі початку й кінцівки речення; хіазм - фігура додавання, що полягає у "хрестоподібному" поєднанні елементів речення, та ін.

Фігури збільшення - це риторичні фігури додавання, суть яких полягає в наданні предмету тих елементів, яких він не містить. До них належить насамперед гіпербола - навмисне перебільшення якості, значущості певного предмета.

Фігури зменшення - це риторичні фігури скорочення, суть яких полягає у відсіканні від предмета якихось частин. До них належить насамперед літота - навмисне зменшення якості, значущості певного предмета.

Фігури розташування - це риторичні фігури, суть яких полягає у незвичайному розташуванні елементів промови. До них належать: інверсія - фігура розташування, що означає використання незвичайного порядку слів у реченні; паратеза - фігура розташування, що означає вставку в завершену синтаксичну структуру певних елементів для закріплення саме того значення, яке оратор бажає донести до аудиторії; парцеляція - фігура розташування, що означає розчленування речення з винесенням за його межі тих елементів, які посилюють основну думку, та ін.

Фігури скорочення - це риторичні фігури, суть яких полягає у пропущенні якихось елементів промови. До них належать: апосіопеза - фігура "замовчування", коли оратор свідомо не до кінця висловлює думку, розраховуючи на те, що слухачі самі здогадаються, про що він хотів повідомити; асиндетон - фігура скорочення, що означає пропуск сполучників; еліпсис - фігура скорочення, що означає пропуск якогось члена речення, який можна відновити з контексту, та ін.

Література:

1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М.: Наука, 1991. — 299с.

2. Атватер Й. Я Вас слушаю... Советы руководителю, как правильно слу-шать собеседника: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1984. — 112 с.

3. Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, зволюция й управление. — М.: Политиздат, 1986. — 334 с.

4. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология управлення. — Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. — 464 с.

5. Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методи управлення / Пер. с англ. — К., 1996. — 247 с.

6. Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. — М.: Мысль, 1978. — 216с.

7. Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості // Вісник

Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. — Вип. 2. — К., 1996. — С. 90—93.

8. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. — М.: Дело, 1991. — 312 с.

9. Возняк Л. С. Психологічні особливості професійної підготовки майбутніх спеціалістів до управлінської діяльності: Автореферат дис. канд. пси-хол. наук. — К., 2000. — 19 с.

10. Грейсон Дж. К., О'Делл К. Американский менеджмент на пороге XXI

века. Пер. с англ. — М., 1991. — 319 с.

11. Демб А., Нойбауер Ф. Ф. Корпоративне управління: Віч-на-віч з пара­

доксами: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997.— 302 с.

12. Дип С., Сесмен Л. Верный путь к успеху: 1600 советов менеджерам / Пер. с англ. — М.: Вече, 1995. — 384 с.

13. Драккер П. Управление, нацеленное на результат Пер. с англ. — М.: Технолог, школа бизнеса, 1994. — 200 с.