7. Міжнародне гуманітарне право в конфліктах не міжнародного характеру
Зростання числа конфліктів не міжнародного характеру і що відрізняє їх жорстокість надають особливого значення поширенню на них певних гуманітарних норм. Основні загальновизнані норми щодо конфліктів не міжнародного характеру містяться у ст. З, загальною для всіх, Женевських конвенцій 1949 р.
Стаття 3 містить мінімальні вимоги. Особи, які не беруть участі у військових діях, у тому числі і припинили участь, повинні користуватися гуманним зверненням. З цією метою заборонені посягання на життя і фізичну недоторканність, взяття заручників, посягання на людську гідність, позасудове
засудження або покарання. У статті зазначено, що застосування її положень не зачіпає юридичного статусу сторін у конфлікті, і тому учасники збройного заколоту після захоплення можуть бути притягнуті до суду.
Не міжнародних конфліктів присвячений другий Додатковий протокол 1977 до Женевських конвенцій. Він наголошує на необхідності поваги прав людини і в не міжнародних збройних конфліктах.
Другий Додатковий протокол передбачає заборону залучення дітей до 15 років до участі у збройних конфліктах. Як відомо, у Чечні це положення не дотримувалася. Якщо, проте, підліток все-таки брав участь і був затриманий, йому надаються необхідні гарантії, включаючи можливість продовжити освіту.
Примусове переміщення населення може мати місце лише з міркувань його безпеки. Установи і пам'ятники культури повинні зберігатися; це відноситься і до релігійних об'єктів. У внутрішніх конфліктах такі установи та об'єкти часто піддаються масовому руйнуванню.
Що ж до методів і засобів ведення військових дій, то тут,очевидно, слід керуватися відповідними нормами, що відносяться до міжнародних конфліктів. Застосування урядом Іраку в 1980 р. хімічної зброї проти курдських селищ викликало широкий протест у світі.
Національні товариства Червоного Хреста і Червоного Півмісяця можуть надавати гуманітарну допомогу жертвам конфлікту. Заохочується участь цивільних осіб в зборі поранених і хворих і в наданні їм допомоги. Якщо населення страждає через відсутність необхідного постачання, то, за згодою держави, в такому постачанні може надаватися іноземна допомога на однакових для всього населення засадах.
Сторони в конфлікті зобов'язані вживати всіх необхідних заходів для розшуку та порятунку поранених, яким забезпечується гуманне поводження, включаючи медичну допомогу. Медичний персонал, служителі церкви підлягають повазі і захисту. Медичні установи та транспорт не можуть бути об'єктом нападу.Опіка припиняється у разі використання медичного закладу
або транспорту у військових цілях. Для позначення медичного закладу використовуються ті ж знаки, що й у міжнародних конфліктах.
У конфлікті не міжнародного характеру вживання терміна «Військовополонений» невірно юридично і політично. Тут мова йде про «Затриманих», які статусом військовополоненого не володіють. Тим не менше вони мають певні права. Загальні умови утримання і робота, яка може носити примусовий характер, повинні в принципі відповідати тим, якими користується місцеве населення.
Умови утримання місць ув'язнення в загальному аналогічні тим, що передбачені для таборів військовополонених та інтернованих в міжнародних конфліктах: видалення від місця боїв, медична допомога. Допускається листування, яке може бути обмежене. У момент закінчення затримання вживаються заходи до забезпечення безпеки звільняються.
Мирне населення піддається особливому ризику у внутрішніх конфліктах. Додатковий протокол приділяє цьому увагу. Згідно з Протоколом населення не повинне піддаватися нападу, заборонені дії, а також загрози, що переслідують мету залякування населення. Неприпустимі також напади на об'єкти, необхідні для життя мирних громадян, включаючи запаси продовольства, місця його виробництва, джерела води. Обмовляється неприпустимість нападу на об'єкти, що містять небезпечні сили, наприклад,греблі, ядерні електростанції, очевидно, і нафтопромисли.
Список літератури:
Лукашук 1.1., Шинкарецька Г.Г. Міжнародне право. Елементарний курс. -М.: Юрист, 2000. -216с.
Ушаков Н.А. Міжнародне право. Підручник. - М.: Юрист, 2000. - 304с.
Лисик В.М., Репецький В.М. Міжнародне гуманітарне право. Підручник (затв. МОН України) Видавництво: Знання, 2007 г.- с. 467
Цюрупа М. В., Дяченко В. І. Міжнародне гуманітарне право. Навчальний посібник - К.: Кондор, 2008. - 364 с.
Женевські конвенції про захист жертв війни 1950 рік.
Гаазькі конвенції 1899 і 1907 року.