10. Договір про лізинг.

Використання машинно-технічних виробів в міжнародному і національному економічному обороті регламентується на специфічній договірній формі майнового найму, що одержала назву договору про лізинг.

Лізинг в буквальному розумінні означає довгострокову оренду машин, обладнання, транспортних засобів та інших об'єктів виробничого призначення.

Широке розповсюдження цього виду договору привело до розробки Конвенції про міжнародний фінансовий лізинг, підписаної в Отаві 28 травня 1988 р. Сьогодні проте лише деякі країни прийняли спеціальні нормативні акти з лізингових відносин (Франція, Англія), інші - мають лише судову практику (наприклад, США, Німеччина, Японія).

Практика і доктрина виділяють дві форми лізингу:

1) фінансовий лізинг, який називають іноді справжнім лізингом;

2) оперативний лізинг, або експлуатаційний лізинг.

На відміну від звичайного договору майнового найму, фінансовий лізинг характеризується тим, що охоплює більш складний комплекс господарсько-економічних відносин, учасниками яких виступають не дві, а три сторони: фірма-виробник машини чи обладнання, лізингова фірма (наймодавець) і фірма-користувач (наймач). Наймодавцем виступають спеціалізовані лізингові фірми, промислові і фінансові. Промислові товариства або компанії, які займаються лізингом, є або філіалами великих фірм - продуцентів техніки, або незалежними фірмами, спільно створеними декількома фірмами - продуцентами. В широких масштабах лізингові операції здійснюють фінансові товариства чи компанії, які є філіалами банку або їх функціональними підрозділами (відділами), або кредитні, страхові та інші організації.

Експлуатаційний лізинг, який більш подібний до звичайного договору майнового найму, зберігає ряд особливостей, що відрізняють його від фінансового лізингу. А саме:

• договір укладається на строк, значно менший повного строку амортизації майна, і по закінченні строку дії договору об'єкт повторно здається в найм;

• виключається право наймача на придбання майна у власність;

• передбачається надання наймодавцем послуг по підтриманню майна в робочому стані.

Лізинг створюється на основі двох або більше договорів, перш за все договору купівлі-продажу і договору майнового найму. За договором купівлі-продажу лізингова фірма набуває обладнання у власність спеціально для наступної здачі його в найм. За договором майнового найму, або власне лізингу, договір укладається між лізинговою фірмою - власником і промисловою фірмою - користувачем технічного об'єкта, який здається в найм. Цей нерозривний зв'язок двох операцій - купівлі-продажу майна і здачі його в користування (або в оренду) - знаходить своє відображення і у

визначенні договору про лізинг, яке часто застосовується, як договору оренди-продажу.

Разом з тим, слід відзначити, що лізингова операція нерідко супроводжується іншими договірними відносинами. Поширеною практикою, особливо при необхідності великих затрат, стало здійснення лізинговою фірмою позикової операції по одержанні від банку суми (як правило в розмірі 60-80% вартості майна), необхідної для придбання у власність технічного об'єкта. Такий лізинг, при якому лізингова фірма набуває об'єкт в значній частині за рахунок позики, одержав в американській практиці назву роздільного лізингу, оскільки операції по здачі в найм і фінансуванню окремо здійснюють дві чи декілька фірм.

До додаткових договірних відносин відноситься також договір наймача з фірмою-продуцентом чи іншою фірмою про здійснення технічного обслуговування машини чи обладнання. За практикою, яка склалась, при "чистому лізингу" повністю покладається обов'язок по технічному обслуговуванні об'єкта і, як наслідок, поверненні машини чи обладнання в робочому стані з урахуванням відповідного внеску. Але, оскільки користувач не може самостійно проводити цю роботу, то він нерідко укладає спеціальний договір на ї"ї здійснення. У випадку укладення такого договору з самою лізинговою фірмою операція набуває характеру лізингу з додатковими послугами, або, за термінологією договорів американських фірм, з "повним обслуговуванням".

В правовій літературі існують різні оцінки юридичної природи договору про лізинг і його економічну сутність. Одні автори вважають, що в юридичному відношенні це договір майнового найму з рядом характерних особливостей. Інші вбачають тут договір купівлі-продажу з розстрочкою платежу між власником майна і користувачем. Нарешті, треті вважають, що мова йде про договір особливого роду, який поєднує елементи орендного договору, договору позики і деякі інші договірні елементи. При вирішенні спорів за договором суди застосовують загальні норми зобов'язального права, а також за аналогією норми відповідних видів договорів - купівлі-продажу, позики, підряду та ін. В економічному відношенні лізинг розглядається найчастіше як нова форма фінансової операції, спосіб здійснення капіталовкладень. Набуваючи машини чи обладнання у власність для наступної здачі майна в найм, лізингова фірма здійснює інвестування капіталу. Операція по здачі майна в користування набуває характеру фінансової операції, в рамках якої наймодавець немовби надає наймачеві фінансовий кредит з особливими умовами його погашення. Наприклад, у Віденській конвенції і у французькому законі лізинг називають "кредит-наймом", а в бельгійському - "наймом-фінансуванням".

Сутність лізингової операції, як правило, зводиться до наступного:

1. наймач обирає фірму-продуцента і безпосередньо з нею погоджує умови продажу - предмет договору, ціну і умови платежу, а також строки, час і місце поставки;

2. лізингова фірма (яка, до речі, не бере участі в цих переговорах) одержує від майбутнього наймача готове дос'є за результатами комерційних переговорів і з урахування домовленості з продуцентом готує проект договору купівлі-продажу;

3. з моменту підтвердженя згоди вступити в правовідносини, лізинговій фірми робиться (у формі підпису) доручення збоку наймача укласти договір за наявними специфікаціями;

4. після підписання договору купівлі-продажу наймач в якості уповноваженого здійснює контроль за комплектністю поставки, перевіряє якість об'єкта і таке ін. При цьому він зобов'язаний інформувати лізингову фірму про відповідність об'єкта поставки умовам договору.

Таким чином, суттєва відмінність лізингу від звичайного договору майнового найму (в організаційно-економічному плані) полягає у тому, що в користування в даному випадку здається технічний об'єкт, спеціально придбаний лізинговою фірмою для наймача і на його прохання. Крім того,

договір про лізинг між лізинговою фірмою-наймодавцем і користувачем-наймачем, характеризується рядом юридичних особливостей, які відрізняють його від звичайного договору майнового найму ще й в наступному:

• договір про лізинг, як правило, укладається на твердо встановлений незмінний строк, як правило тривалий, який нерідко охоплює весь строк ефективної служби машинно-технічного обладнання. Строк передачі об'єкта в користування наближається до строку господарської його служби, тобто повної розрахункової амортизації;

• договір про лізинг не може бути розірвано жодною із сторін, а платежі не можуть бути припинені на весь період його дії. Але в процесі його експлуатації майно може перестати задовільняти наймача, зокрема, через "знецінення" його у зв'язку з появою більш досконалих технічних об'єктів. На цей випадок в договорі обумовлюється можливість дострокового придбання об'єкта користувачем у власність для перепродажу або ж обміну його на більш досконалу модель з доплатою;

• платежі за користування встановлюються відповідно на період, який складає більшу частину економічного життя майна, що обчислюється нині в середньому в 10-15 років експлуатації (прийнятий розрахунковий строк повної амортизації). Строки платежів за договором визначаються , проте, в 4-7 років, що дозволяє наймодавцеві в порівняно короткий строк повернути зроблені витрати на придбання майна або основну їх частину;

• по закінченні строку дії договору наймачеві надається за умовами контракту право вибору: купити майно з оплатою -за-розмірем залишкової його вартості, яка, як правило, не перевищує 5-6% початкової, або повернути його лізинговій фірмі, або, нарешті, поновити контракт, зазвичай на 1-2 роки, на умовах виплати знижених платежів. Розмір платежів включає плату за амортизацію майна (тобто частину споживчої вартості), проценти за користування кредитом, а також оплату послуг лізингової фірми. Загальна їх сума перевищує вартість майна і його

купівельну ціну. Це перевищення в розмірі платежів над вартістю майна складає прибуток наймодавця;

■ лізингова фірма звільняється від ряду звичних для наймодавця обов'язків, що, зокрема, проявляється в суто фінансовому характері операції. І навпаки, наймач несе додаткові обов'язки, серед яких ризики, пов'язані з випадковою загибеллю чи пошкодженням об'єкта. Не будучи власником об'єкту, несе тим не менш всі ризики псування чи загибелі майна. Крім того, на наймача покладаються всі експлуатаційні ризики і обов'язки по будь-якому ремонту технічного об'єкту, тобто не тільки по поточному, але й по капітальному, що має важливе значення в зв'язку з тривалими строками експлуатації майна за лізингом. І нарешті, на користувача покладено обов'язок по страхуванню майна. Він або страхує його за власний рахунок на користь лізингової фірми, або приєднується до страхування, що здійснюється цією фірмою.

Отавська конвенція про міжнародний фінансовий лізинг застосовується у випадку, коли орендодавець і орендар мають основне місце діяльності в різних державах, і при цьому: а) ці держави, а також країна, в якій знаходиться комерційне підприємство постачальника, є договірними державами; б) контракт на поставку і контракт лізингу регулюються законодавством договірної держави. Конвенційні норми носять диспозитивний характер, тобто їх застосування може бути відмінено сторонами (постачальником, лізингодавцем, лізингоодержувачем), за винятком тих положень, які носять імперативний характер в силу постанов самої Конвенції (п.З ст.8, абз. (б) п.З, п.4 ст.13).

Сьогодні досить характерним для правової регламентації лізингових відносин є та обставина, що багато держав, які не беруть участі в Конвенції, приймають національно-правові акти, які в концептуальному плані в значній мірі використовують моделі, що грунтуються на конвенційному регулюванні. Законодавство країн-учасниць СНД у сфері лізингових відносин характеризується достатньо великою кількістю підходів до регулювання, які співпадають, хоча в ряді випадків є відмінності. Так, різні правові системи розглядуваної групи держав кладуть в основу визначення лізингу різні ознаки: одні (Білорусь, Азербайджан, Киргизстан) виводять лізинг з основної характеристики набуття особою на замовлення іншого суб'єкта права для наступної передачі в оренду певних об'єктів, другі (Україна) роблять акцент на передачі предмету лізингу в користування, треті (Азербайджан, Україна, Киргизстан) в значній мірі пов'язують сутність відносин з їх довготривалим характером (який розуміють як середньострокову і довгострокову оренду) і т.п. Право країн Співдружності в цьому питанні не розходиться принципово, хоча й не співпадає у всіх деталях. Тому була запропонована розробка уніфікованого акту країн Співдружності - Конвенції про міждержавний лізинг, підписаної 25 листопада 1998 року в Москві. Конвенція, як зазначено в її преамбулі, розроблена згідно Договору про створення Економічного союзу, а також Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг.