Тема і.2. Система конституційного права України

Система конституційного права – складна, структурована, динамічна система, яка складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно взаємопов’язаних елементів: принципів конституційного права, його інститутів і норм (В.Ф. Погорілко).

Принципи конституційного права – фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела – Конституції України. Принципи являють собою своєрідний каркас, який складає основу конституційного права, об’єднує в єдине ціле, визначає його характер і динамічну спрямованість.

Загальні принципи конституційного права втілюють основні ідеї конституції, її призначення й соціальну роль. Вони декларуються безпосередньо в Конституції України. Серед них: державний суверенітет, розподіл державної влади, непорушність прав та свобод людини й громадянина, верховенство права, плюралізм тощо.

Спеціальні принципи конституційного права наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності держави та її органів. Це, наприклад, принципи діяльності органів державної влади, виборності органів місцевого самоврядування тощо (В.Ф. Погорілко).

Конституційно-правова норма:

- встановлене або санкціоноване державою загальнообов’язкове правило поведінки, що регулює суспільні відносини, які становлять предмет конституційного права (Ю.М. Тодика);

- формально-визначене обов’язкове правило поведінки, що має загальний характер, встановлюється і санкціонується державою з метою регулювання політико-правових суспільних відносин у процесі організації та здійснення публічної влади, а також її взаємовідносин з людиною; це правило забезпечується владною, організаційною, виховною і примусовою діяльністю цієї влади (О.Ф. Фрицький).

Загальними властивостями конституційно-правових норм є те, що вони:

- встановлюються або санкціонуються державою;

- мають загальнообов’язковий та державно-владний характер;

- є формально визначеними правилами поведінки, тобто закріплюються в нормативно-правових актах, що видаються компетентними державними органами;

- мають двосторонній характер, тобто встановлюють не тільки права, але й обов’язки суб’єктів конституційно-правових відносин;

- передбачають наявність особливого механізму реалізації, елементами якого є матеріальні, ідеологічні, соціально-економічні та правові чинники;

- визначають можливість багатоваріантної поведінки та мають ситуативний характер;

- є цілеспрямованими й гарантованими.

Специфічними особливостями конституційно-правових норм є:

- вища юридична сила та особливий юридичний зміст норм деяких конституційно-правових актів;

- політичний характер, оскільки основним предметом конституційного права є державно-політичні відносини;

- установчий, безпосередній і прямий характер їхньої дії;

- найвища стабільність у порівнянні з нормами інших галузей права;

- підвищений рівень охорони з боку держави;

- особливості структури (більшість з них не мають санкції; деякі з них, зокрема норми-принципи та норми-декларації, мають лише диспозицію (ст. 1, 2, 3, 5, 7 тощо КУ) (О.Ф. Фрицький).

Класифікація конституційно-правових норм – розподіл їх на види (групи) залежно від певного критерію.

За змістом конституційно-правової норми, що розкривається через предмет правового регулювання, вони поділяються на:

- норми, які визначають основні засади конституційного ладу України;

- норми, які закріплюють основні конституційні права і свободи людини й громадянина;

- норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдум) та інші форми безпосередньої демократії;

- норми, які закріплюють організацію державної влади;

- норми, які закріплюють територіальний устрій України, його принципи, систему адміністративно-територіального поділу.

За функціональною спрямованістю:

- установчі норми, які фіксують самих суб’єктів конституційно-правових відносин, наприклад, вищі державні органи;

- регулятивні норми, які спрямовані безпосередньо на регулювання державно-політичних відносин. Види регулятивних норм: а) зобов’язуючі (встановлюють обов’язок особи вчинити певні позитивні дії); б) уповноважуючі (встановлюють суб’єктивні права з позитивним наповненням, права на здійснення певних позитивних дій); в) забороняючі (покладають на особу пасивні обов’язки (утримуватися від певних дій);

- охоронні норми, які спрямовані на захист самої Конституції та конституційно-правових відносин.

За мірою визначеності:

- імперативні норми – абсолютно визначені, що передбачають обов’язковість виконання такої норми та єдино можливий варіант поведінки;

- відносно визначені: а) ситуативні (дають можливість вирішувати питання залежно від конкретної ситуації, що склалася в процесі здійснення влади народом України); б) диспозитивні (надають право обрання варіанта поведінки на власний розсуд, якщо в законі відсутня пряма заборона такого варіанта); в) факультативні (передбачають норму з основним та факультативним варіантом поведінки).

За сферою дії: норми загальної й локальної дії.

За тривалістю дії: норми постійної (тривалої) та тимчасової дії.

За юридичною силою (за видом нормативно-правового акта, до якого належить норма): норми, що міститься в Конституції України, конституційному законі, постанові ВРУ, Указі Президента України, наказі КМУ тощо.

Інститут конституційного права:

- функціонально відокремлена, внутрішньо стабільна підсистема взаємопов’язаних правових норм, що відзначається певною самостійністю правового регулювання та утворюється на основі відповідних принципів і методів (В.Ф. Погорілко);

- система норм конституційного права, що регулюють однорідні й взаємопов’язані суспільні відносини, які утворюють відносно самостійну групу (Ю.М. Тодика).

Види інститутів конституційного права України за змістом, структурою, методами й завданнями правового регулювання:

- надінститути – сукупність однорідних конституційно-правових норм, які регулюють найважливіші суспільні відносини: інститут влади народу, державного суверенітету, державної влади тощо;

- підінститут – сукупність однорідних конституційно-правових норм, які регулюють менш важливі суспільні відносини і, як правило, входять до надінститутів: інститут державної території, державних символів тощо;

- галузеві – інститути, які складаються з конституційно-правових норм: інститут представницьких органів, громадянства, територіального устрою;

- міжгалузеві – інститути, які включають не лише конституційно-правові, а й норми інших галузей права: інститут власності, інститут виборів, інститут виконавчої влади тощо.