Основними напрямами формування громадянського суспільства в Україні є:

- забезпечення свободи та ініціативності людини, що спрямовані на задоволення її розумних потреб і не шкодять загальним інтересам;

- такий розвиток суспільних відносин, за якого людина розглядається як мета, а не як засіб;

- ліквідація відчуженості людини від соціально-економічних структур, політичних та державних інститутів та реальне забезпечення здійснення принципу рівних можливостей;

- забезпечення прав і свобод людини й громадянина державою, її органами та соціальними структурами громадянського суспільства;

- сворення умов для існування різних форм власності, серед яких приватна власність має посідати домінуюче місце як основа ініціативної, творчої підприємницької діяльності;

- реалізація багатоманітності духовного життя суспільства, в основі якого – визнання гуманістичних і демократичних за сутністю загальнолюдських цінностей;

- формування „середнього класу” як соціальної бази громадянського суспільства;

- ліквідація жорсткої регламентації приватного життя членів суспільства з боку держави;

- сприяння розвиткові соціальної структури, яка гарантує задоволення інтересів різних груп і верств населення;

- залучення до активної участі у суспільному житті недержавних самоврядних спільностей людей (сім'я, корпорації, громадські організації, трудові колективи, етнічні, конфесійні та інші об’єднання людей);

- визнання й матеріалізація ідей верховенства права;

- забезпечення рівного правового статусу осіб у цивільних правовідносинах, поєднання інтересів державних і громадських структур та громадянина;

- детальне регулювання різноманітних видів відносин у сфері підприємництва, ринкового господарювання;

- розвиток орієнтованих на регулювання підприємницької діяльності нових галузей права (банківського, біржового тощо);

- формування суб'єктів громадянського суспільства, які були б здатними взяти на себе часткове виконання функцій держави (забезпечення громадського порядку тощо);

- формування правової та громадянської культури громадян;

- розв’язання проблеми законодавчого забезпечення гармонізації відносин держави і громадянського суспільства.

Тема ііі.4. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні

Національні меншини – групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою. При встановленні належності до національної меншини головним є власне суб’єктивне ставлення людини. Її самоусвідомлення себе як такої особи, яка належить до певної національної меншини. Особа має право сама, без будь-якого зовнішнього тиску визначати належність чи неналежність до національної меншини.

Правовий статус національної меншини – сукупність юридичних чинників, які сприяють збереженню її національної самобутності, зумовлюють її існування, безпосередньо і суттєво впливають на подальший розвиток національної меншини як усталеної соціальної спільноти. Це – певний набір факторів, що зумовлюють місце, роль і становище такої соціальної спільноти, як національної меншини, стосовно титульної та інших націй, інших національних меншин і етнічних груп, а також держав та їх об’єднань.

Елементи правового статусу національних меншин: принципи правового статусу, основні права та гарантії їх реалізації, основні обов’язки.

Принципи правового статусу національних меншин – провідні, основоположні, фундаментальні ідеї, згідно з якими і в межах яких здійснюються визнання й формально-юридичне визначення в міжнародно-правових документах та нормативно-правових актах національного (внутрішнього) законодавства основних прав і обов’язків національних меншин та гарантій їх реалізації.

Принципами правового статусу національних меншин є:

- визнання й повага прав окремої особи, національних меншин та прав будь-яких інших національно-етнічних спільнот;

- рівноправність, тобто – рівні права осіб, що належать до національних меншин, та рівні права національних меншин як спільнот;

- неприпустимість дискримінації національних меншин, проявів расизму, антисемітизму;

- взаємопов’язаність та взаємозалежність прав і обов’язків національних меншин;

- універсальність, неподільність та невід’ємність прав національних меншин;

- подолання міжнаціональної напруги шляхом взаємних консультацій, діалогу та пошуків компромісів;

- визнання й повага територіальної цілісності держав і непорушності існуючих кордонів тощо.

Нормативно-правовими актами, які визначають основні права, свободи та обов’язки національних меншин в Україні є: Конституція України; Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991р.; Закон України „Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992р.

Відповідно до цих нормативно-правових актів:

- громадянам України гарантуються рівні політичні, економічні та культурні права і свободи незалежно від їх національного походження;

- громадяни користуються захистом держави на рівних підставах;

- права особи, яка належить до національних меншин, є невід’ємною частиною загальновизнаних у світі прав людини.

Громадяни України, котрі є представниками національних меншин, мають право на:

- вільне обрання та відновлення національності;

- національне прізвище, ім’я, по батькові;

- збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення;

- національно-культурну автономію, а саме: а) користування й навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови одночасно, розвиток національних культурних традицій; б) використання національної символіки; г) відзначення національних свят; д) сповідування своєї релігії; ж) задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації; з) створення національних культурних і навчальних закладів; к) здійснення будь-якої іншої діяльності, спрямованої на задоволення національно-культурних потреб, що не суперечать законодавству;

- створення своїх громадських організацій, культурних центрів, товариств, земляцтв, об’єднань (у порядку, встановленому Законом України „Про об’єднання громадян”);

- обрання на рівних засадах до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, право рівного доступу до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, а також право займати будь-які посади на підприємствах, в установах та організаціях;

- вільне висловлювання й підтримку зв’язків з особами своєї національності та їх громадськими об’єднаннями за межами України.

Е лементами механізму реалізації прав національних меншин є:

- система законодавчих актів, які закріплюють правовий статус національних меншин;

- система міжнародно-правових документів щодо статусу національних меншин, підписаних та ратифікованих Україною;

- нормативно-правові акти державних органів виконавчої влади, що спрямовані на забезпечення національної самобутності та задоволення національно-культурних потреб представників різних національних меншин;

- система державних органів і установ, які безпосередньо займаються проблемами розвитку національних меншин, здійснюють контроль за дотриманням чинного законодавства у сфері міжнаціональних відносин та національно-культурного розвитку;

- система громадських організацій і рухів, покликаних сприяти задоволенню національно-культурних потреб національних меншин;

- цільові програми національно-культурного відродження націй і народностей;

- спеціальні фонди розвитку національних меншин шляхом кооперування матеріальних та фінансових ресурсів державних органів, громадських організацій і рухів, окремих громадян.

Гарантії реалізації прав національних меншин в Україні – сукупність взаємоузгоджених політичних, економічних і соціально-культурних чинників, які створюють необхідні умови для збереження національної самобутності та розвитку певної національної меншини як єдиного організму, а також правових засобів, спрямованих на забезпечення їх фактичного використання й захисту.

С истема гарантій реалізації прав національних меншин

загальні гарантії: спеціальні гарантії:

- політичні; - правові;

- економічні; - інституційні.

- соціально-культурні.

Правові гарантії – сукупність законодавчо встановлених засобів, які визначають порядок реалізації (використання), охорони й відновлення як прав національних меншин та груп, так і їхніх окремих представників.

Інституційні (організаційні) гарантії – система державних установ та недержавних організацій, які покликані сприяти здійсненню прав національних меншин, забезпечити їх захист та поновлення.

Інституціями, що забезпечують такі гарантії є:

- у Верховній Раді України – Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;

- у системі центральних органів виконавчої влади – Державний Комітет України у справах національностей та міграції;

- при Президентові України – Рада з питань мовної політики, Рада представників громадських організацій національних меншин України;

- за участю Кабінету Міністрів України створено ряд міжурядових комісій: Українсько-Словацька комісія з питань національних меншин, освіти і культури; Українсько-Угорська комісія з питань забезпечення прав національних меншин; Змішана міжурядова Українсько-Румунська комісія з питань забезпечення прав осіб, які належать до національних меншин тощо;

- в АРК – Постійна комісія Верховної Ради АРК з культури, міжнаціональних відносин та проблем депортованих громадян; Республіканський комітет у справах національностей і депортованих громадян;

- у структурі обласних державних адміністрацій – управління (відділи) у справах національностей і міграції;

- в усіх регіонах функціонують різноманітні громадські національно-культурні організації, товариства, центри, клуби, земляцтва;

- у деяких регіонах на громадських засадах створюються координаційні органи громадських організацій.