Тема ііі.2. Конституційні ознаки Української держави

За формою державного устрою Україна є унітарною державою (ст.2 КУ). Її територію поділено на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони у містах, селища та села), які в сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій (ст.133 КУ).

Адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з КУ ним наділені органи державної виконавчої влади в особі місцевих державних адміністрацій на відповідній території та представницькі й виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні (ст.ст.118, 119, 140, 141 КУ).

До системи адміністративно-територіального устрою належить також АРК, яка є невід’ємною складовою частиною України (ст.ст.133, 134 КУ).

За формою правління Україна є республікою (ст.5 КУ).

Ознаками України, як республіки є:

- виборність та змінюваність глави держави – Президента України;

- утворення державних органів на основі поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод;

- формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений КУ.

Ознаками України, як парламентсько-президентської республіки є:

- наявність значних владних повноважень парламента й уряду;

- здійснення Президентом контрольної функції і виконання ним своїх повноважень, передбачених статусом глави держави;

- існування взаємної відповідальності парламента й Президента.

За формою політико-правового режиму Україна є демократичною державою (ст.1 КУ). Це означає, що єдиним джерелом державної влади є народ. Народ України здійснює належну йому владу як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування (ч.1 ст.5 КУ).

Види демократії залежно від форми волевиявлення:

- представницька (непряма) демократія полягає в тому, що державна влада здійснюється через виборних повноважних представників, які приймають відповідні нормативно-правові акти на підставі волі тих, кого вони представляють: увесь український народ або населення, яке мешкає на відповідній території (ст.ст.69, 70 КУ);

- безпосередня (пряма) демократія – безпосереднє волевиявлення народу або певних груп населення. Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (ст.ст.69-74 КУ).

Запорукою демократичної організації держави є розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст.6 КУ). Такий розподіл передбачає:

- демонополізацію державної влади;

- взаємозалежність і взаємодію всіх гілок влади;

- впровадження в життя системи стримувань та противаг, спрямованої на усунення можливостей превалювання однієї влади над іншою.

Україна – соціальна правова держава – політична організація суспільства, у якому право тісно пов’язує і підкоряє собі державну владу, а основні права особи та її соціальна безпека складають зміст свободи, заснованої на нормативно-правових актах, які приймаються й змінюються законним шляхом.

Ознаками (рисами) соціальної правої держави як вищої форми політичного буття є:

- пов’язаність держаної влади правом і його панування у всіх сферах суспільного життя – верховенство права;

- пов’язаність законом рівною мірою як громадян та їх об’єднань, так і державних органів, посадових осіб. Стосовно громадян та їх об’єднань діє загальнодозвільний принцип – „дозволено все, крім прямо забороненого законом”. Стосовно державних органів і посадових осіб діє спеціально дозвільний принцип – „дозволено лише те, що прямо передбачено законом”;

- законодавче закріплення і реальне забезпечення основних прав людини, наявність налагодженого правового механізму їх охорони та захисту;

- побудова відносин особи й держави на основі взаємної відповідальності: як особа є відповідальною перед державою, так і держава відповідає перед особою за невиконання обов’язків;

- поділ державної влади між законодавчими, виконавчими й судовими органами, їхня незалежність і єдність; недопустимість підміни функцій один одного; дієвість механізму стримувань та противаг;

- законний (легальний, легітимний) спосіб прийняття законів та їх зміни – шляхом виявлення волі народу безпосередньо (референдум) або опосередковано (через представницький орган);

- наявність ефективних форм контролю й нагляду за здійсненням законів та інших нормативно-правових актів, зокрема: налагоджена робота прокуратури, міліції, служби безпеки, податкової адміністрації та інших правоохоронних і контрольно-наглядових органів;

- можливість особи домагатися конкретного мінімуму соціальних благ завдяки гарантуванню державою її соціальної безпеки – мінімальний (достатній) рівень життя кожному громадянину та підвищення цього рівня;

- можливість громадян домагатися забезпечення державою їх соціального захисту, підвищення рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основних прав – формування соціального середовища, яке створює умови для сприятливого індивідуального розвитку особи, рівності стартових можливостей за допомогою державної системи освіти, податкової політики, регулювання ринку праці та контролю за умовами праці тощо;

- здійснення державою соціальної політики – забезпечення гарантованого життєвого рівня соціально незахищених верств населення (людей похилого віку, непрацездатних (хворих), безробітних з незалежних від них причин), що забезпечується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням;

- забезпечення державою соціальної функції власності – власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству, завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі (ст.ст.13, 41 КУ);

- проведення державної політики соціальної поступки – вирішення всіх питань на основі згоди й порозуміння різних соціальних груп, глибокої поваги до особи незалежно від її соціального стану, захисту від усякого посягання на її життя, здоров’я й особисту гідність (О.Ф. Скакун).