53. Попит: сутність, види. Закон попиту
Попит — це платоспроможна потреба. ЇЇ визначають як кількість товарів і послуг, яку хочуть і можуть придбати покупці за певною ціною за певний період.Попит як платоспроможна потреба відображає не тільки бажання, а й можливість придбати товар чи послугу. Сутність попиту становлять тільки ті похідні потреби людей, які можна виміряти грошима. Типи попиту. Розрізняють індивідуальний і ринковий попит.
Індивідуальний попит — це кількість товарів, які конкретний споживач зможе придбати за різними можливими цінами на певному ринку за певний період.
Ринковий попит— сукупний попит усіх покупців на певному ринку за певний період. В основі ринкового попиту лежить індивідуальний попит, а отже, він визначається чинниками, що впливають на вимоги окремих споживачів.
На обсяг попиту крім ціни впливають наступні нецінові фактори:
-Смаки і уподобання споживачів.
-К-сть споживачів на ринку.
-Грошові доходи споживачів.
-Ціни сполучених товрів.
-Очікування споживачів відносно майбутніх цін.
Різновиди попиту:
Функціональний попит, який обумовлюється притаманність даному благу споживчого характеру.
Нефункціональний, який виник. у споживачів під впливом якихось інших факторів.
Закон попиту — величина попиту зменшується у міру збільшення ціни товару. Математично це означає, що між величиною попиту і ціною існує обернено пропорційна залежність .Природа закону попиту не складна. Якщо у покупця є певна сума грошей на придбання даного товару, то він зможе купити тим менше товару, що більша ціна і навпаки. Звичайно, реальна картина набагато складніша, оскільки покупець може залучити додаткові кошти, придбати замість даного товару інший —товар субститут.
Питання №57
Грошова система і методи регулювання грошового обігу
Грошова система - форма організації грошового обігу, яка історично склалась в певній країні й законодавчо закріплена державою.
Вирізняють такі загальні елементи грошової системи:
• назва грошової одиниці та її частин;
• види державних грошових знаків, які мають законну платіжну силу;
• масштаб цін;
• валютний курс;
• порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;
• регламентація безготівкового грошового обігу;
• правила ввезення та вивезення національної валюти, організація міжнародних розрахунків;
• державний орган, який здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання.
Розвиток грошової системи поділяють на 2 етапи:
Загальний еквівалент безпосередньо перебувае в обігу і виконує функції грошей.
Роль золота як загального еквіваленту знижуеться, а згодом воно перестае виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.
Грошовий обіг - це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення.
Регулювання грошового обігу.
Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів. За золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для безперешкодної реалізації товарів підтримується автоматично, бо скарби залежно від стану виробництва постійно діяли як відводні й приводні канали для припливу або відпливу грошей з обіг
Питання № 58 Ефективне використання ресурсів та межа виробничих можливостей економіки.
Ресурси виробництва - це сукупність тих природних, соціальних, духовних сил, які можуть бути використані в процесі створення товарів, послуг та інших цінностей.
В економічній теорії ресурси прийнято ділити на чотири групи:
1)природні - потенційно придатні для застосування в виробництві природні сили та речовини, серед яких розрізняють "невичерпні" та "вичерпні" ( а в останніх - "відновлювані" та "невідновлювані";
2)матеріальні - всі створені людиною ("рукотворні") засоби виробництва, що самі є результатом виробництва(верстати, обладнання, заводи, транспортні засоби, будинки...);
3)трудові - населення в працездатному віці, яке в "ресурсному" аспекті оцінюють за трьома параметрами: соціально-демографічному, професійно-кваліфікаційному та культурно-освітньому;
4)фінансові - грошові засоби, які суспільство виділяє на організацію виробництва.
Таким чином, про обмеженість ресурсів свідчить проблема абсолютного вичерпання ресурсів та їх кількісної визначеності в певному місці й у певний час, а також їх дефіцит.
Наслідком обмеженості ресурсів є неможливість задоволення всіх потреб суспільства одночасно в будь-який визначений момент. Граничність ресурсів. їх кількісна обмеженість, а також рідкісність деяких особливо цінних ресурсів зумовлюють певні межі виробничої діяльності. Від наявних у суспільстві ресурсів можливо отримати визначений обсяг матеріальних благ та послуг.
Суспільство не здатне виробити весь той обсяг товарів та послуг, який відповідає абсолютним (ідеальним) потребам людей у країні.
У самій серцевині економіки є безперечна істина, яку називаємо законом рідкості ресурсів. Цей закон стверджує: блага є обмеженими, оскільки немає достатньо ресурсів, щоб виробити всі блага, які потребують люди для споживання.
Проблему економічного вибору відображає межа виробничих можливостей.
Ефективне використання ресурсів вимагає виконання двох умов: виробничої ефективності та ефективності розподілу ресурсів.
Виробнича ефективність досягається рівністю ціни і середніх витрат . Конкуренція примушує фірми виробляти в точці мінімальних середніх витрат виробництва і встановлювати ціну, яка відповідає цим витратам, використовувати у виробництві мінімум ресурсів.
Ефективність розподілу ресурсів досягається рівністю ціни і граничних витрат . Вона означає, що виробництво повинно бути не тільки технологічно ефективним, але й створювати в сукупності такий набір товарів, який максимально задовольняє потреби та уподобання споживачів.
Крива виробничих можливостей.
Кожна точка на кривій виробничих можливостей (А, В, С, D) характеризує максимальний обсяг виробництва двох товарів одночасно, що свідчить про ефективність використання наявних ресурсів.
Ефективність характеризує зв'язок між обсягом вироблених економічних благ і кількістю ресурсів, що застосовуються в процесі виробництва.
Більша кількість благ, отримана від даного обсягу затрат означає підвищення ефективності.
Менший обсяг благ від даної кількості затрат — зниження ефективності.
Крива має вигнуту форму: кожна додаткова кількість товару Х потребує все більшого скорочення виробництва товару Y.
Точка F знаходиться нижче кривої ABCD: вона являє собою неефективне використання ресурсів.
Точка М знаходиться поза межами ресурсних можливостей: ілюструє обмеженість ресурсів графічно.