База для нарахування єдиного внеску

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску визначається Законом № 2464 та розробленою на його виконання Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 27 вересня 2010 року № 21-5 (далі – Інструкція № 21-5). Так, згідно з частиною 1 статті 7 Закону № 2464 та розділом III Інструкції № 21-5 базою для нарахування та утримання єдиного внеску є:

• заробітна плата найманих працівників, яка включає основну і додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т. ч. в натуральній формі, що визначаються згідно із Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР;

• винагорода фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

• оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів роботодавця;

• допомога по тимчасовій непрацездатності;

• допомога або компенсації, що виплачуються згідно із законодавством;

• грошове забезпечення.

Відповідно до частини 4 статті 7 Закону № 2464 справляння єдиного внеску здійснюється із суми заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), не зменшеної на суму утриманих податків та інших обов'язкових платежів, які сплачуються згідно із чинним законодавством, та із суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів і виплат, виконуваних за дорученням отримувача.

Звернути увагу

Єдиний внесок обчислюють у межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, яка дорівнює 15 прожитковим мінімумам для працездатних осіб (ч. 3 ст. 7 і п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464). Разом з тим розмір єдиного внеску не має бути меншим від мінімального страхового внеску, встановленого виходячи з мінімальної заробітної плати, що діє в місяці, за який нараховують заробітну плату (дохід) (п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону).

Згідно з абзацом третім частини 8 статті 9 Закону № 2464 базовим звітним періодом для нарахування єдиного внеску є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини 1 статті 4 цього Закону, – календарний рік.

Варто зауважити, що частиною 2 статті 7 Закону № 2464 визначено окремий підхід щодо нарахування єдиного внеску для осіб, які працюють у сільському господарстві, зайняті на сезонних роботах, виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами, творчих працівників (архітекторів, художників, артистів, музикантів, композиторів, критиків, мистецтвознавців, письменників, кінематографістів) та інших осіб, які отримують заробітну плату (дохід) за виконану роботу (надані послуги), строк виконання яких перевищує календарний місяць. Переліченим категоріям працівників єдиний внесок нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована. Такий порядок нарахування єдиного внеску поширюється також на осіб, яким після звільнення з роботи нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час або середню заробітну плату за вимушений прогул згідно з рішенням суду. Це робиться для того, щоб можна було розподілити дохід зазначених категорій працівників, з якого сплачуються соціальні внески, з метою застосування максимальної величини бази нарахування єдиного внеску та включення відповідних місяців до стажу працівника.

Для фізичних осіб – підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, та самозайнятих осіб базою нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та сума доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб – підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для фізичних осіб – підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування єдиного внеску є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе та членів сім'ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170 затверджено Перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Так, згідно з цим Переліком єдиний внесок не нараховується на:

• соціальні допомоги та виплати, встановлені колективним договором працівникам, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на народження дитини, сім'ям з неповнолітніми дітьми тощо;

• одноразову допомогу працівникам, які виходять на пенсію;

• надбавки та доплати до державних пенсій пенсіонерам, які працюють;

• вихідну допомогу у разі припинення трудового договору;

• відшкодування, нараховані працівникам за час затримки розрахунку при звільненні;

• витрати на відрядження та ін. виплати.